Реферат: Облікова політика

Що таке нова облікова політика підприємства?

Система бухгалтерського обліку — це своєрідний механізм підготовки та відображення ін­формації про майнове та фінансове становище підприємства. Завдяки цій інформації внутрішні та зовнішні її користувачі мають уявлення про реальний стан справ на підприємстві.

Як відомо, методична база ведення бухгалтерського обліку складається з використання первин­них облікових документів, інвентаризації, оцінки, калькулювання, організації обліку (управлінсько­го, бухгалтерського та податкового), виконання розрахунків та проведень, контролю, підготовки звітності. Створення цілісної системи обліку пе­редбачає активне застосування специфічного еле­мента регулювання бухгалтерського обліку та звіт­ності — облікової політики підприємства.

«Облікова політика — сукупність принципів, ме­тодів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності» — таке визначення облікової політики наведене в статті 1 «Визначення термінів» Закону України від 16.07.99 р. №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі — Закон про бухоблік).

Згідно з визначенням, облікова політика під­приємства базується на основних принципах об­ліку та звітності. Під принципами бухгалтерсько­го обліку слід розуміти правила, якими необхідно керуватися при вимірюванні, оцінці й реєстрації господарських операцій і при відображенні їх ре­зультатів у фінансовій звітності.

Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності викладені в статті 4 розділу 1 Закону про бухоблік і пункті 18 П(С)БО 1 «За­гальні вимоги до фінансової звітності».

Під час розробки облікової політики слід вра­ховувати вимоги до якісних характеристик бухгал­терського обліку та фінансової звітності, викладе­ні в пунктах 14—17 П(С)БО 1, методи та процеду­ри, передбачені іншими П(С)БО, норми й норма­тиви, встановлені законодавчими актами України.

На жаль, визначення терміна «процедура», що використовується при складанні і поданні фі­нансової звітності підприємства, у Законі про бу­хоблік і в стандартах не наведене. На мою думку, а також на думку інших фахівців, до зазначених процедур доцільно віднести форму бухгалтер­ського обліку, порядок заповнення і підписання первинних документів, правила документообігу і технологію обробки облікової інформації тощо.

Пункт 5 статті 8 Закону про бухоблік право встановлення облікової політики підприємства ціл­ком і повністю полишає на розсуд суб'єкта господа­рювання. При цьому підприємство самостійно:

• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему реєстрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з до­держанням єдиних засад, встановлених цим За­коном, та із урахуванням особливостей своєї ді­яльності й технології обробки облікових даних;

• розробляє систему і норми внутрішньогос­подарського (управлінського) обліку, звітності і контролю за господарськими операціями, визна­чає права працівників на підписання бухгалтер­ських документів;

• затверджує правила документообігу й тех­нологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і реєстрів аналітичного обліку;

• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, із подальшим включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Необхідно також мати на увазі, що облікова політика є складовою частиною фінансової звіт­ності підприємства та повинна відображатися у примітках до фінансових звітів. Отже, саме вона дозволяє поєднати ведення бухгалтерських опе­рацій та складання фінансової звітності. Без та­кого регламентуючого розпорядчого документа та його додержання бухгалтерський облік не від­повідатиме принципу послідовності, а фінансова звітність не буде зрозуміла користувачам.

Раніше, до речі, система ведення бухгалтер­ського обліку в Україні також передбачала ство­рення та дотримання на підприємстві певної об­лікової політики, але ці вимоги мали формаль­ний характер.

Нові правила обліку можна порівняти з переходом до нових правил дорожнього руху

Часи, коли визначення облікової політики на підприємстві обмежувалось комплексом основ­них (стандартних) параметрів обліку і звітності, механічно переписаних Із законодавчих цирку­лярів (таких, як порядок нарахування зносу за основними засобами і МШП, порядок звітності підзвітних осіб тощо), минули назавжди. Ринкові методи господарювання вимагають досконалих, конкретних і незмінних правил ведення бухгал­терського обліку та звітності на підприємстві. А встановлення таких правил, в свою чергу, потре­бує наукового аналітичного підходу, глибоких маркетингових досліджень, зваженої і далеког­лядної кадрової політики, поєднання інтелекту та досвіду працівників підприємства.

Такі підходи до бухгалтерського обліку перед­бачають інший рівень вимог до кваліфікації го­ловного бухгалтера, насамперед високий профе­сіоналізм. Нові правила обліку, до яких нале­жить облікова політика, можна порівняти з пере­ходом до нових правил дорожнього руху.

Наприклад, водій автомобіля, який погано ба­чить дорогу і не знає дорожніх знаків, обов'язково ускочить в халепу! Якщо «дороги» не бачить голов­ний бухгалтер, наслідки можуть бути стократ страшнішими, оскільки в цьому випадку від його дій залежить доля набагато більшої кількості людей.

Нові стандарти поставили перед підприєм­ством нові вимоги, часом досить складні, розв'я­зання яких потребує ґрунтовних знань економіч­них процесів (що відбуваються як на самому під­приємстві, так і за його межами), чинного законо­давства України (особливо щодо обліку І звітності).

Перехід до нової системи обліку пов'язаний з певними труднощами і передбачає виконання нових операцій у бухгалтерському обліку, зокре­ма визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань, порядку оцінки, системи переоцінки активів, визначення доходів та витрат тощо.

Було б несправедливо не згадати про пози­тивний момент нового законодавства: положен­ня (стандарти) бухгалтерського обліку у багатьох випадках передбачають можливість вибору одно­го варіанта з декількох пропонованих методів і процедур, застосування яких і визначає облікову політику. Але такий позитив, з одного боку, роз­ширює права і можливості підприємства, а з ін­шого — підвищує ризик щодо кінцевих результа­тів його діяльності Тож потрібна висока відпові­дальність конкретної посадової особи за прийня­те управлінське рішення. Вибір слід робити зва­жено, із максимальним врахуванням усіх «за» й «проти» на користь того чи іншого варіанта.

Суттєвим моментом для підприємства є спів­відношення організаційних завдань та питань, які безпосередньо стосується облікової політи­ки. Дехто вважає, що це різні речі, які потребують окремих рішень (наказів). На мою думку, встановлення облікової політики є скла­довою частиною організації і ведення обліку та звітності на підприємстві. Це підтверджується тим, що п. 5 Закону про бухоблік є невід'ємною частиною, логічним продовженням статті 8 Зако­ну, яка так і називається: «Організація бухгалтер­ського обліку на підприємстві». Упевнений сам і хочу переконати читачів у тому, що розв'язувати такі питання потрібно не окремо, а комплексно! Для підтвердження сказаного наведу найпрості­ший умовний приклад.

Припустімо, що підприємство «14» прийняло рішення застосовувати для нарахування зносу за основними засобами кумулятивний метод, а комп'ютерна бухгалтерська програма такого ме­тоду нарахування зносу не передбачає. Придбан­ня нової бухгалтерської програми потребує часу, додаткових затрат фінансових і людських ресур­сів, які окупляться не раніше ніж за п'ять років.

Хто ініціює розробку облікової політики, коли вона встановлюється і хто її затверджує

Важливим моментом при розробленні й прийнятті облікової політики є те, що, згідно з пунктом 2 статті 8 Закону про бухоблік, «питання організації бухгалтерського обліку на підприєм­стві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадо­вої особи), відповідно до законодавства та уста­новчих документів». Таким чином, правомірним буде розгляд питань, пов'язаних з організацією бухгалтерського обліку й обліковою політикою, і прийняття за ними рішень тільки власником (ами) підприємства. А якщо керівник під­приємства не є його власником, треба, щоб саме власник (и) наділив(ли) його відповідними пов­новаженнями. Делегування їх здійснюється ви­щими органами управління (загальними зборами акціонерів, засновників, наказом власника при­датного підприємства або розпорядженням відповідного державного органу, коли йдеться про державне підприємство, іншим органом, який передбачений установчими документами). Тільки в такому випадку юридичну чинність наказу керів­ника підприємства вже не можна буде взяти під сумнів.

Поміж фахівців з обліку побутує помилкова дум­ка про те, що розробка облікової політики цілком і повністю покладається на головного бухгалтера підприємства або особу (юридичну чи фізичну), яка здійснює бухгалтерський облік на підприєм­стві. Можна навести безліч аргументів, які дово­дять хибність такого твердження, — я обмежусь лише одним.

Візьмемо, знову ж таки, нарахування аморти­зації за основними засобами. Серед п'яти (плюс один) методів нарахування є надто складні, для виконання яких лише економічних знань зама­ло, щоб із найменшим ризиком упроваджувати їх у практику. Для таких розрахунків потрібно знати технічні особливості того чи іншого об'єкта амортизації, технологічні умови його експлуатації, вивчити процеси морального старіння та ри­нок продажів на такі або подібні засоби тощо. Усе це може безпосередньо впливати на строк корис­ної експлуатації того чи іншого об'єкта основних засобів. Вимагати таких знань від однієї людини (головного бухгалтера) або однієї служби підпри­ємства (бухгалтерії) принаймні нерозумно!