Реферат: Облік і аудит витрат на виробництво продукції
2. СТАН ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ
2.1. Облік затрат виробничої собівартості продукції
Виробнича собівартість продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) формується у системі таких розрахунків:
а) на державному підприємстві, такому як ВАТ «Коломийський ДОЗ» : №20 "Основне виробництво”, № 21 "Напівфабрикати власного виробництва", № 23 "Допоміжні виробництва", № 24 "Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання", № 25 "Загальновиробничі витрати", № 26 "Загальногосподарські витрати", № 28 "Брак у виробництві", № 29 "Обслуговуючі виробництва та господарства", № 31 "Витрати майбутніх періодів". Всі рахунки активні;
б) на малих підприємствах затрати на виробництво доцільно облічувати на калькуляційному рахунку № 20 "Основне виробництво" і збирально-розподільчому, № 26 "Загальногосподарські витрати", що не виключає використання інших рахунків (№ 23,24,25,31 тощо).
Собівартість продукції основного виробництва. На дебеті рахунку № 20 “Основне виробництво” відображають прямі затрати звітного періоду, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг, також затрати допоміжних виробництв, непрямі затрати, пов'язані з управлінням, та обслуговуванням основного виробництва, втрати від браку, на кредиті - списування фактичної продукції. Сальдо на рахунку № 20. "Основне виробництво" тільки дебетове, показує фактичну собівартість незавершеного виробництва.
Облік затрат на рахунку № 20 за звітний період :
Дебет рахунку № 20 "Основне виробництво"
Кредит рахунку № 05 "Матеріали"
Кредит рахунку № 06 "Паливо та інші виробничі запаси"
Кредит рахунку № 70 "Розрахунки по оплаті праці"
Кредит рахунку № 69 ”Розрахунки по страхуванню"
Кредит рахунку № 68 "Розрахунку з бюджетом"
Кредит рахунку № 65 "Рахунки по позабюджетних платежах"
Кредит рахунку № 89 "Резерв наступних витрат та платежів"
Кредит рахунку № 23 "Допоміжні виробництва"
Кредит рахунку № 24 “Витрати по експлуатації машин та обладнання"
Кредит рахунку № 25 “Загальновиробничі витрати"
Кредит рахунку № 26 "Загальногосподарські витрати"
Собівартість напівфабрикатів власного виробництва.
На дебеті рахунку № 21 “Напівфабрикати власного виробництва" відображають затрати звітного періоду пов'язані з виготовленням напівфабрикатів. На кредиті рахунку № 21 "Напівфабрикати власного виробництва” відображається вартість напівфабрикатів переданих в подальшу переробку основному виробництву (в кореспонденції з рахунком № 20 "Основне виробництво") та реалізованих іншим підприємствам (в кореспонденції з рахунком № 46 "Реалізація").
Собівартість продукції допоміжних виробництв.
На дебеті рахунку № 23 "Допоміжні виробництва" відображають прямі затрати звітного періоду, пов'язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт на Наданням послуг, а також непрямі затрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням допоміжних виробництв, втрати від браку.
На кредиті рахунку № 23 "Допоміжні виробництва" відображаються суми фактичної собівартості закінченої виробництвом продукції, виконаних робіт та наданих послуг ( в кореспонденції) з дебетом рахунку № 20 “Основне виробництво" і дебетом рахунку № 46 "Реалізація". Залишок на рахунку № 23 "Допоміжні виробництва" на кінець звітного періоду показує вартість незавершеного виробництва.
Стаття калькуляції "Витрати на утримання та експлуатацію обладнання".
На дебеті рахунку № 24 "Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання" відображають витрати звітного періоду по утриманню та експлуатації обладнання. До цих витрат належать витрати по утриманню та ремонту виробничого обладнання робочих місць, а також засобів цехового транспорту; амортизація обладнання і транспортних засобів, сплачувана вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів (інструментів, пристосувань), витрати по їх ремонту та ін. з цього рахунку списуються на затрати. Наприклад, на ремонт при кредитуванні рахунків матеріальних цінностей (№ 05, 06, 08 та ін.), розрахунків по оплаті праці (рахунки № 70, № 69), з постачальниками та підрядчиками (рахунок № 60), витрат майбутніх періодів згідно з їх розподілом (рахунок №31).
Витрати по експлуатації машин та обладнання обліковуються у розрізі виробничих структурних підрозділів - бригад, цехів, дільниць, технологічних фаз, а іноді і агрегатів, і тому списуються з кредиту рахунку № 24 "Витрати на утримання та експлуатацію машин та Обладнання" цілеспрямовано на ці виробничі структурні підрозділи.
Обчислення величини витрат на утримання та експлуатацію устаткування, що включається до собівартості одиниці продукції (виробу), проводиться так:
групується устаткування (машини, верстати, молоти, преси, тощо);
кожному цеху підприємства з урахуванням його технічного призначення і величини витрат на утримання та експлуатацію за годину роботи:
визначається нормативна величина витрат за годину на утримання та експлуатацію одиниці устаткування характерної для тієї чи іншої груп.
На основі технологічної документації визначається необхідна для виробництва виробу кількість годин роботи кожної групи устаткування. За допомогою одержаних коефіцієнтів обчислюється загальна кількість приведених машино-годин роботи устаткування на один виріб.
У разі значної зміни кількості машино-годин, необхідних для встановлення окремих виробів до кошторисних (нормативних) ставок вносяться необхідні корективи. Для розрахунку кошторисних (нормативних) ставок використовуються єдині групування устаткувань і коефіцієнт приведення витрат на експлуатацію відповідної групи устаткування.
Витрати на управління розподіляють на дві групи: управління виробничими структурними підрозділами - загальновиробничі (бригадою, дільницею, цехом, технологічною лінією - фазою, переділом тощо) та господарством у цілому - загальногосподарські. Для обліку першої групи витрат планом рахунків передбачено рахунок №25 "Загальновиробничі витрати", на якому для кожного структурного підрозділу відкривають окремий субрахунок. Для обліку другої групи - рахунок № 26 "Загальногосподарські витрати".
Стаття калькуляції "Загальновиробничі витрати"
На дебеті рахунку № 25 "Загальновиробничі витрати" відображають такі витрати звітного періоду: по утриманню апарату управління цехом (п1дрозділом тощо); ремонт будівель, споруд, інвентаря, що облічуються у складі основних засобів цеху; вартість матеріалів та виробів, використаних на проведення дослідів, заробітна плата і відрахування на соціальні заходи робітників, зайнятих на цих роботах; витрати по охороні праці; знос малоцінного та швидкозношуваного інвентаря, інші витрати; збитки від простоїв; збитки від псування матеріальних цінностей при зберіганні в цехах, збитки від недовикористання деталей, вузлів та технологічної оснастки; нестачі (на дебеті рахунку № 28) і лишки (на кредиті рахунку № 25) матеріальних цінностей незавершеного виробництва; інші непродуктивні витрати (наприклад, допомога з непрацездатності, що виникла внаслідок виробничої травми і виплачується на підставі судових рішень).
Стаття калькуляції "Загальногосподарські витрати". На дебеті рахунку № 26 "Загальногосподарські витрати" відображають такі затрати звітного періоду: заробітна плата апарату управління підприємством; позавідомча пожежна охорона; норма витрат на підставі укладених договорів; інші витрати по управлінню (канцелярські, друкарські, поштово-телефонні затрати заводоуправління, цехів, основного та допоміжного виробництв; витрати по утриманню телефонних станцій тощо); амортизаційні відрахування від вартості основних засобів загальногосподарського характеру, в т.ч. відрахування по амортизації будівель і приміщень, зайнятих управлінцями підприємства, а також для ведення культурно-просвітньої, оздоровчої, фізкультурної, спортивної роботи серед робітників і службовців підприємства і членів їх родин: амортизаційні відрахування від вартості основних засобів; наданих підприємствам громадського харчування, утримання і ремонт будівель, споруд та інвентаря загальногосподарського призначення.
Методика та техніка обліку усіх видів витрат на управління єдина, тобто витрати формуються у межах кожного підрозділу, кожного субрахунку в розрізі елементів витрат та номенклатури статей кошторису. Але наприкінці місяця розподіл, перерозподіл та списування витрат на управління по кожному з рівнів управління мають свої особливості.
Витрати на рівні бригади всередині (дільниці або цеху) розподіляють та списують за простим методом, тобто тільки на види продукції.
Нормативний метод обліку витрат на управління структурними підрозділами здійснюється аналогічно витратам на утримання та експлуатацію машин та обладнання, тобто зібрані на дебеті рахунку витрати в розрізі елементів витрат і статей кошторису за загальною схемою наприкінці місяця списуються на основі первинного їх розподілу за направленнями та відображаються на рахунках обліку виробництва № 20 "Основне виробництво", № 23 "Допоміжні виробництва" та № 31 “Витрати майбутніх періодів".
Дещо складніший облік перерозподілу витрат на управління господарством.
Облічені витрати на дебетів рахунку № 26 "Загальногосподарські витрати" (як на державному, так і на малому підприємствах) наприкінці місяця можна розподілити, перерозподілити, списати.
Стаття калькуляції "Витрати від неминучого і технічного браку".
Брак - це продуктивні витрати матеріальних цінностей та праці, навіть у тих випадках, коли є можливість переробити брак у новий продукт праці або виправити недоліки.
Для побудови обліку браку його класифікують за такими ознаками:
За місцем виявлення є внутрішній , тобто виявлений до відвантаження (або передачі) покупцеві, та зовнішній, який виявлено уже в покупця,
За характером дефектів є остаточний, який неможливо виправити, і такий, який ще можна виправити,
За причинами виникнення є неякісні матеріали, неподача електроенергії тощо;
Винуватцями є робочий, постачальник, служба постачання тощо.
Виникнення браку у виробництві документально оформляють актом на брак, повідомленням або листом на брак. У цих документах вказують дані про забраковану продукцію, винуватця причини браку, використані матеріали або працю та ін.
Для обліку витрат від забракованої продукції передбачено рахунок № 28 "Брак у виробництві".
На дебеті рахунку № 28 облічують витрати на остаточно відбраковану продукцію або витрати на виправлення браку. З кредиту списують (на дебет рахунку № 20, №21, №23, №05) вартість матеріалів або відходів від забракованої продукції, утримання із заробітної плати винуватців та остаточні витрати зараховують до собівартості продукції.
Таблиця № 2
Кореспонденція рахунків основних операцій по затратах на виробництво.
| № | Назва операції | Кореспондуючий рахунок | ||
| п/п | дебет | кредит | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 | |
| 1. | Затрати матеріальних цінностей, списані на виробництво продукції і надання послуг | 20,21,23,24 25,26,29,31 | 05,06,08,12, | |
| 2. | Затрати допоміжних цехів, зарахованих до собівартості продукції і послуг основного виробництва | 20 | 23 | |
| 3. | Загальновиробничі витрати, зараховані до собівартості продукції і послуг основного виробництва, допоміжного та ін. | 20, 23 | 25 | |
| 4. | Загальногосподарські витрати, зараховані до собівартості продукції і послуг основного виробництва, допоміжного та ін. | 20,23 | 26 | |
| 5. | Акцептовані рахунки постачальників за електроенергію, та послуги виробництву | 20,23 | 60,76 | |
| 6. | Списані на потреби виробництва малоцінні та швидкознощувальні предмети | 20, 23 | 12 | |
| 7. | На підставі акту відображений знос МШП, що безпосередньо використовувались у виготовленні продукції та наданні послуг (спецінструменти то що) | 20,23 | 13 | |
| 8. | На собівартість продукції віднесена відповідна доля затрат, що були відображені на витрати майбутніх періодів. | 20,23 | 31 | |
| 9. | Виявлені збитки від невиправного браку продукції, виявленого у виробництві. | 28 | 20,23 | |
| 10. | Нарахована основна заробітна плата виробничим працівникам, працівникам допоміжних виробництв. | 20,23 | 70 | |
| 11. | Нараховане відрахування на соціальне страхування на фонд оплати праці виробничим працівникам основного і допоміжного виробництв. | 20,23 | 69 | |
| 12. | Відображені витрати на виробництво на підставі авансового звіту підзвітної особи. | 20,23 | 71 | |
| 13. | Збитки від браку зараховані до собівартості продукції робіт, послуг основного виробництва, допоміжних виробництв повернення забракованої продукції. | 20,23 | 28 | |
| 14. | Куповані та комплектуючі вироби, відпущені на потреби виробництва, товари, відпущені в переробку | 20,23 | 41 | |
| 15. | Випущені з виробництва і оприбутковані на склад готова продукція, напівфабрикати, виконані роботи і послуги. | 41,21 | 20,23,29 | |
| 16. | Переоцінені у бік зниження (уцінка) суми незавершеного виробництва | 14 | 20,23 | |
| 17. | Зроблена дооцінка напівфабрикатів власного виробництва | 21 | 14 | |
| 18. | Відображена виявлена нестача матеріальних цінностей | 84 | 21,21,23 | |
| 19. | Нарахований знос (амортизація основних засобів). | 20,21,23,31 | 02 | |
| 20. | Відображена реалізація виконаних робіт, послуг, виконаних виробництвом | 46 | 20,21,23 | |
2.2. Зведений облік витрат на виробництво і складання звітної калькуляції собівартості продукції
У зведеному обліку витрати групуються за видами продукції (групами однорідної продукції), замовленнями, переділами, цехами тощо. Методика зведеного обліку і порядок складання звітної калькуляції залежить від типу виробництва, кількості видів продукції, що випускається, структури управління виробництвом, а також від застосовуваних методів обліку і калькулювання собівартості продукції.
Зведений облік витрат на виробництво здійснюється на основі зведених даних, одержаних в результаті обробки первинної документації.
На підприємствах із цеховою структурою управління зведений облік забезпечує виділення в собівартості продукції витрат окремих цехів. На підприємствах з безцеховою структурою управління зведений облік витрат на виробництво ведеться за видами продукції в цілому по підприємству. Дані зведеного обліку використовуються під час складання калькуляції фактичної собівартості продукції.
Для правильної побудови обліку зведення витрат важливе значення має правильне визначення поняття напівфабрикати.
Напівфабрикат (напівпродукт) - це продукт окремих технологічних фаз (переділів, цехів, дільниць, бригад тощо), який повинен пройти одну або кілька технологічних фаз (переділів, тощо) обробки, перш ніж стати готовою продукцією. Але для даної стадії (фази, переділу) він є закінченим.
Якщо напівфабрикат для даної фази (переділу) є готовим і призначений для іншого виробництва за межами господарства, тобто реалізується, його облічують як готову продукцію, наявність якої на методику обліку зведення витрат не впливає. Якщо напівфабрикат (напівпродукт) призначений для подальшої обробки на цьому підприємстві, його міжцеховий рух облічується.
Облік витрат на виробництво може здійснюватися без бухгалтерського перерахування собівартості напівфабрикатів власного виробництва, якщо вони передаються з цеху в цех (безнапівфабрикатний варіант). У цьому разі витрати на виготовлення напівфабрикатів, деталей, вузлів враховуються в цехах і розрізі статей витрат.
Якщо застосовується напівфабрикатний варіант обліку ведення витрат, ведеться системний облік руху напівфабрикатів на рахунках у ході технологічного процесу (витрати на виготовлення напівфабрикатів враховуються цехами, за комплексною статтею “Напівфабрикати власного виробництва"). Передавання напівфабрикатів із цеху в цех або на склад відображається на рахунках як у кількісних так і у вартісних показниках. 3 цією метою собівартість, напівфабрикату кожного цеху обчислюють щомісяця шляхом сумування власних витрат та витрат, прийнятих від цехів попередньої обробки. При цьому собівартість готового продукту визначається послідовним нарахуванням витрат кожного цеху у ході технологічного процесу.
Застосування напівфабрикатного варіанта обліку витрат обумовлено наявністю великого асортименту та кількості напівфабрикатів власного виробництва і тим, що одні й ті ж напівфабрикати споживаються одночасно кількома різними цехами, а також нормування витрат вихідної сировини та матеріалів на напівфабрикати (напівпродукти), а не на кінцеву продукцію виробництва.
У разі застосування напівфабрикатного варіанта обліку передавання напівфабрикатів власного виробництва з одного цеху (переділу) до іншого відображається в обліку за фактичною собівартістю. Крім обліку за фактичною собівартістю, напівфабрикати власного виробництва враховуються в поточному порядку за плановою (нормативною) собівартістю з наступним доведенням планової (нормативної) собівартості напівфабрикатів до фактичної.
У звітній калькуляції собівартість напівфабрикатів власного виробництва (як у разі безнапівфабрикатного, так і у разі напівфабрикатного варіантів) зараховується до відповідних статей витрат, а в тих галузях, де напівфабрикати власного виробництва виділені в окрему статтю, на них складаються окремі калькуляції за встановленими статтями витрат.
Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) зараховуються до собівартості продукції (робіт, послуг) того звітного періоду, до якого вони належать, незалежно від виду оплати - попередньої (орендна плата тощо) або наступної (оплата послуг сторонніх організацій, оплата відпусток працівників тощо). Окремі види витрат (витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва нових видів продукції, відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв тощо), щодо яких неможливо точно встановити до якого калькуляційного періоду вони належать, а також витрати в сезонних галузях промисловості зараховуються до витрат на виробництво у кошторисно-нормалізованому порядку.
У разі виявлення неправильного або несвоєчасного віднесення. витрат до собівартості продукції чи виявлення в результаті інвентаризації або перевірки нестач (надлишків) сировини, матеріалів, палива, незавершеного виробництва і готової продукції в цехах і на складах підприємства, а також у разі виявлення помилок в обліку витрат, попередніх періодів до собівартості продукції звітного місяця вносяться необхідні виправлення.
На підприємствах окремих галузей промисловості, що застосовують нормативний метод обліку, зведений облік витрат на виробництво має деякі особливості. На підприємствах з масовим або серійним виробництвом, на яких діючі норми істотно відрізняються від планових, у зведеному обліку витрат відповідно до типів виробів із статей витрат виділяються витрати за нормами, змінами норм і відхиленнями від норм, якщо на підприємствах виготовляється ряд виробів, які близькі між собою за конструкцією і мають велику питому вагу спільних деталей та вузлів, зведений облік ведеться за групами однорідних виробів.
Витрати за нормами щодо всіх розділів зведеного обліку (незавершене виробництво на початок і кінець місяця, витрати за звітний місяць, а також списання на собівартість випущеної продукції) відображаються за єдиним рівнем норм, досягнутим на початок місяця. У разі зміни форм на початок кожного місяця проводиться переоцінка нормативної собівартості незавершеного виробництва до рівня собівартості за цими зміненими нормами. У разі зміни норм протягом звітного місяця витрати за нормами за цей місяць коригуються на різницю від зміни норм, тобто доводяться до рівня норм на початок місяця.
Переоцінка незавершеного виробництва, викликана змінами норм, проводиться на основі даних інвентаризації незавершеного виробництва шляхом перемножування різниці між старою і новою нормою на кількість деталей, що знаходяться в незавершеному виробництві. Якщо інвентаризація не проводилася, незавершене виробництво переоцінюється за допомогою коефіцієнтів, що обчислюються за окремими статтями калькуляції. У разі наявності стабільних залишків незавершеного виробництва відхилення від норм списуються на собівартість товарної продукції і незавершеного виробництва.
Собівартість товарного випуску відображається в калькуляційних відомостях, які складаються для кожного найменування продукції або груп однорідної продукції.
Фактична собівартість кожного виду продукції визначається шляхом додавання (із знаком + або -) до нормативної собівартості певного виду продукції величини виявлених у зведеному обліку відхилень і зміни норм за кожною статтею витрат, якщо відхилення і зміни норм виявляються в групі однорідної продукції, їх суми
відносяться до собівартості кожного виду продукції, що входить до цієї групи, за кожною статтею витрат за допомогою індексів.
На підприємствах з масовим або серійним виробництвом, де діючі норми мало відрізняються від планових, замість нормативних використовуються планові калькуляції. Основні відмінності зведеного обліку при цьому полягають у тому, що переоцінка незавершеного виробництва у зв'язку із змінами норм (внаслідок незначних розмірів незавершеного виробництва і різниць щодо зміни норм) не проводиться, а щомісяця (на основі перевірених даних інвентаризації) незавершене виробництво оцінюється за плановою собівартістю або поточними нормами. Фактична собівартість товарної продукції при цьому визначається шляхом додавання до планової собівартості виробів сум відхилень, виявлених у зведеному обліку. Якщо на підприємствах з масовим і серійним виробництвом поточні норми значно відрізняються від планових, зведений облік витрат і калькулювання фактичної собівартості продукції здійснюється з використанням нормативних калькуляцій.
На підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним виробництвом, де випускаються нескладні вироби з коротким виробничим циклом, за основу обліку відхилень беруться норми, закладені до планових калькуляцій собівартості замовлення (партії, виробу) під час запуску їх у виробництво. Якщо норми витрат змінюються в процесі виконання замовлення, виявлена різниця враховується окремо як пов'язана із зміною норм, а планова собівартість замовлення залишається попередньою. Для нових замовлень на аналогічну продукцію планова калькуляція складається з урахуванням приведеного вдосконалення технологічного процесу, конструкції виробів тощо.
На таких підприємствах зведений облік витрат здійснюється за цехами, групами однорідної продукції і за статтями витрат з підрозділом на витрати за нормами і відхиленнями від них фактичної собівартості окремих видів продукції обчислюється за допомогою індексів встановлених для окремих груп продукції статей витрат. При цьому до планової собівартості додаються (вираховуються) суми відхилень від норм, що припадають на даний вид продукції за відповідними статтями витрат.
Особливості зведеного обліку у разі попередільного і позамовного методів обліку охарактеризовано в пунктах 198-209 Положення.
На підставі даних зведеного обліку витрат на виробництво складаються калькуляції фактичної собівартості, які використовуються для контролю за виконанням плану собівартості як окремих видів, так і всієї товарної продукції. Звітні калькуляції складаються на всі виготовлені підприємством види продукції.
У масових і багатосерійних виробництвах обчислюється середня собівартість одиниці продукції кожного найменування, що випускається у звітному періоді. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах обчислюється середня собівартість одиниці продукції серії (замовлення).
У галузях промисловості, де звітні калькуляції складаються щомісяця, квартальні та річні калькуляції обчислюються як середньозважені на основі місячних звітних калькуляцій.
У разі застосування нормативного методу обліку перед заповненням форми звітної калькуляції складається відомість розрахунку собівартості кожного виду продукції, в якій собівартість одиниці продукції визначається за цехами за окремими статтями витрат з виділенням витрат за нормами, змінами норм і відхиленнями від норм.
Облік всіх витрат і результатів виробничої діяльності підприємства відображається у журналі-ордері № 10 (при веденні 17 журналів-ордерів).
Він ведеться по кредиту рахунків 05, 06, 08, 12, 13, 20, 21, 23, 24, 25, 26, 28, 29, 31, 69, 70, 84, 86, 89 в частині затрат на виробництво.
Журнал-ордер № 10 має 3 розділи: I - "Витрати виробництва", II - "Розрахунок затрат за економічними елементами", III - "Собівартість товарної продукції".
Розділ I заповнюється за даними відомостей № 12 1 15 в розрізі кореспондуючих рахунків. Тут визначається вся сума затрат звітного місяця.
У розділі II робиться розрахунок затрат на виробництво за економічними елементами з коригуванням внутрішньозаводського обороту (внутрішнього обороту підприємства).
У розділі III складається розрахунок собівартості товарної продукції за статтями калькуляції. Тут показуються залишки незавершеного виробництва на початок і кінець місяця, окремо фактична собівартість продукції основного та допоміжного виробництв, а також фактична собівартість усієї товарної продукції.
Відомість 15 ведеться по обліку загальногосподарських витрат, витрат майбутніх періодів, резерву наступних витрат і платежів та позавиробничих витрат.
2.3 Розрахунок витрат за техніко-економічними факторами (умовами)
Собівартість продуктів річних та квартальних планів визначається на основі розрахунків техніко-економічних факторів (умов), спричинених розвитком виробництва, зміно» структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва та умовами матеріально-технічного забезпечення
Під факторами розуміють технічні, економічні та інші причини у виробничо-господарській діяльності підприємства, наслідком яких є зміна абсолютної величини чи рівня витрат на виробництво одиниці продукції. За допомогою економічних розрахунків дається кількісна оцінка впливу різних факторів на зміну рівня витрат, що склався в базовому році та величина витрат у планованому періоді.
Розрахунок собівартості за техніко-економічними факторами (умовами) здійснюється в такій послідовності:
а) розраховується собівартість товарної продукції планового року виходячи з планового рівня витрат базового року. При цьому з обсягу товарної продукції планованого року у вартісному виразі віднімається та її частина, приріст якої не пов'язаний із збільшенням фізичного обсягу продукції або витрат на виготовлення (приріст обсягу продукції, спричинений підвищенням середніх цін на продукцію, зростанням її випуску за рахунок поліпшення якості сировини, повнішим використанням комплексної сировини, одержанням продуктів з відходів без їх додаткової обробки). Базовим рівнем витрат є планові витрати року, що передує планованому:
б) розраховується зміна собівартості продукції (економія, перевитрати) у планованому році, зумовлена впливом техніко-економічних факторів. У розрахунках визначається вплив на величину і рівень витрат зміни виробничо-технічних та інших умов у планованому році порівняно з умовами, прийнятими в розрахунках базового року. Собівартість може визначатися в цілому або за структурою витрат - за статтями, елементами;
в) від собівартості товарної продукції, розрахованої за рівнем витрат базового року, віднімається загальна сума (за всіма факторами) та визначається собівартість товарної продукції в цінах базового року та умовах планованого року;
г) визначається рівень витрат на один карбованець товарної продукції в планованому році та його зміна до витрат базового року;
д) вплив зміни цін на ресурси, що використовуються, та на продукцію, що виготовляється, в планованому році порівняно з базовим розглядаються як окремі фактори.
Якщо ціна на продукцію, що виготовляється, змінюється, сума зміни цін додається або віднімається від вартості товарної продукції в цінах базового періоду.
Зазначені суми зміни цін на сировину, матеріали, паливо, енергію, тарифів на перевезення та послуги, зміни норм амортизаційних відрахувань, сум витрат на оплату праці, норм відрахувань на соціальні заходи та інших умов, що впливають на рівень і склад собівартості порівняно з базовим періодом, також відповідно додаються або віднімаються від собівартості базового року.
З урахуванням цих змін визначаються обсяг товарної продукції, її собівартість, а також рівень витрат на один карбованець товарної продукції за цінами та умовами планованого періоду.
Під час проведення класифікації техніко-економічних факторів враховуються такі вимоги:
єдність принципу класифікації, що базується на умовах виробництва, що спричинили зміни витрат;
виділення істотних, повторюваних, закономірних зв'язків між умовами та витратами виробництва;
розмежування факторів за їх безпосереднім зв'язком з витратами та виключення можливості повторного обліку витрат за різними факторами;
поділ факторів, що обумовлюють зміни змінних та постійних витрат, абсолютної величини та відносного рівня витрат.
З урахуванням зазначених вимог розроблено таку типову класифікацію факторів: зміна обсягу виробництва; зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань; зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції, у тому числі за рахунок конверсії; зміна технічного рівня виробництва; зміна організації виробництва та умов праці; зміна природних умов та способів видобутку корисних копалин; інші фактори.
На підприємствах перелік факторів може змінюватись і доповнюватися з урахуванням специфіки та умов виробництва
Перелік факторів повинен бути досить повним, охоплювати всю сукупність умов, що спричинили зміни витрат, які формують собівартість продукції, випадкові причини та фактори, що істотно не впливають на величину витрат до переліку не вносяться.
Зміна обсягу виробництва спричиняє відносну зміну величини постійних витрат на одиницю (на один карбованець) продукції. Величина постійних витрат, що залишаються незмінними для певного виробництва (що містить зміни обсягу продукції протягом року), визначається в результаті докладного аналізу витрат. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до зростання обсягу продукції. Такі витрати приводяться до умовно-постійних витрату які визначаються за формулою
Суб=Сп-(Сп/Трх100). (1)
де Суб - сума приведених умовно-постійних витрат базового року,
Сп - приріст витрат базового року, що змінюються непропорційно до зростання обсягу продукції, пов'язаний із збільшенням обсягів виробництва,
Тр - темп зростання обсягу виробництва в базовому році. у відсотках
Приріст витрат і обсягу виробництва визначається без нових виробництв, що впроваджуються протягом року
Відносна економія умовно-постійних витрат визначається за формулою
Еуп=ТіхСуб/100 (2)
де Еуп - економія умовно-постійних витрат,
Ті - темп приросту товарної продукції в планованому році порівняно з базовим роком, у відсотках,
Суб - сума приведених умовно-постійних витрат базового року
Зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань, пов'язаних як із змінами величини основних фондів, що використовуються, так із зростанням (чи зниженням) обсягу виробництва До розрахунку включаються діючі на початок року та заново введені основні фонди, крім тієї їх частини, що враховується в розрахунках введення нових потужностей та в розрахунках комплексного впливу нової техніки. Введення основних фондів визначається планами інвестицій та строками їх виконання. При цьому капітальні вкладення поділяються: на спрямовані на розширення та на оновлення фондів.
Капітальні вкладення, спрямовані на оновлення фондів, визначають основну частину їх вибуття з експлуатації, до якої додається зайве устаткування, що підлягає реалізації або списанню. Розрахунок включає як абсолютні зміни сум амортизаційних відрахувань, так і відносні зміни їх величини на один карбованець продукції
Цей розрахунок визначається за формулою
Еа=(Ап/Тп Аб/Тб)хТпхК, (3)
де Еа - зміна суми амортизаційних відрахувань,
Ап і Аб - сума амортизаційних відрахувань у планованому і базовому роках,
Тп і Тб - обсяг товарної продукції у планованому і базовому роках,
К - коефіцієнт, який враховує величину амортизаційних відрахувань, що відносяться до собівартості продукції в базовому році
Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції є одним з найважливіших факторів зміни рівня витрат у багатономенклатурному виробництві.
Під зміною структури продукції розуміють зміну питомої ваги окремих її видів у загальному обсязі виробництва, пов'язану з освоєнням нових та припиненням виробництва застарілих виробів, з неоднаковими темпами зростання випуску різних видів продукції, а також з конверсією воєнного виробництва. Розрахунок здійснюється для всіх виробів. Номенклатура виробів, за якою складаються планові калькуляції, відповідає номенклатурі плану виробництва.
Коли номенклатура виробів, що виготовляються, велика, однорідна продукція об'єднується в укрупнені позиції номенклатури, при цьому ціна і собівартість одиниці кожного виду продукції визначаються як середньозважені величини відповідних показників усіх типосорторозмірів виробів, включених в укрупнену позицію номенклатури.
Для базового та планованого періодів ціни та собівартість окремих видів продукції приймаються незмінними. Вплив конверсії воєнного виробництва на структурні зміни продукції розраховується за видами приймання.
Собівартість виробів визначається на основі калькуляції. При цьому із собівартості продукції виключаються витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції Вплив зміни структури продукції розраховується на підставі показників зміни витрат за такими статтями калькуляції матеріальні витрати, витрати на оплату праці з відрахуваннями на державне соціальне страхування та обов'язкові страхові внески до Пенсійного фонду (соціальне страхування), витрати на утримання та експлуатацію устаткування, інші виробничі витрати, позавиробничі (комерційні) витрати.
Вплив структурних змін у складі продукції на собівартість визначається за формулою:
де Ес - відносне зменшення (збільшення) витрат внаслідок структурних змін у складі продукції, у відсотках.
Сб - витрати на один карбованець продукції кожного виду.
Тп і Тб - товарна продукція кожного виду відповідно в планованому та базовому роках,
і - кількість видів продукції, і = 1, 2, 3, 4, 5, n
Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії матеріальних та трудових витрат за напрямами
впровадження нової та удосконалення технології, що застосовується, механізації та автоматизації виробничих процесів,
розширення масштабів застосування нової техніки, застосування нових видів сировини і матеріалів та поліпшення їх використання, зниження трудомісткості продукції,
підвищення якості та удосконалення конструкцій і технічних характеристик виробів.
У розрахунках плану собівартості враховується прямий ефект застосування нової техніки, що виявляється в зниженні технологічної трудо-, матеріало , енергомісткості та інших змінних витрат на виробництво. Під економією від підвищення технічного рівня виробництва розуміють пряме абсолютне зниження витрат на одиницю продукції чи планований обсяг робіт. При цьому в розрахунок не включаються:
відносна економія, що утворюється за рахунок збільшення обсягу виробництва (враховується в розрахунках скорочення умовно постійних витрат),
економія від використання нової техніки на заново введених виробництвах та об'єктах, яка враховується за одним з напрямів зміни організації виробництва та умов праці,
економія від виробництва нових видів продукції, що враховується в розрахунках обсягу продукції у вартісному виразі та в розрахунках зміни структури продукції.
Розрахунок економії від підвищення технічного рівня виробництва базується на розрахунках економічної ефективності заходів, що здійснюються. Плани впровадження нової техніки містять деякі з цих заходів. Розрахунок проводиться виходячи з витрат на нову техніку (які передбачаються в кошторисах на використання коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, включаючи кредити банку на ці цілі, та середньої окупності витрат (в частині економії від зниження собівартості), що визначається розрахунком за минулий час
Якщо на підприємстві розроблено конкретну програму технічного переоснащення з розрахунками витрат та економічного ефекту, цей ефект слід враховувати, окремо виділяючи відповідну частину витрат із загальних асигнувань на розвиток техніки. Річний економічний ефект враховується в розрахунках плану в частині, що одержана з моменту впровадження заходу до кінця року, виходячи або з обсягу робіт на цей період; або з частки річної економії, що припадає на календарний період часу від початку впровадження заходів до кінця року. Водночас у розрахунках за напрямом «Розширення масштабів застосування нової техніки» окремо обчислюється різниця між річною та врахованою в плані економією внаслідок впровадження заходів у базовому році від розширення масштабів робіт за всіма іншими заходами, витрати на які були проведені раніше
Сума економії від впровадження технічних заходів визначається за формулою:
Епв=Сс-Сн (5)
де Епв - економія поточних витрат:
Сс - поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) до впровадження технічних заходів;
Сн - поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) після впровадження технічних заходів.
У розрахунках за напрямом «Застосування нових видів сировини і матеріалів та поліпшення їх використання» враховується економія, одержана в результаті здійснення заходів раціонального використання сировини та матеріалів, що не відображені в розрахунках за названими вище напрямами, в тому числі:
— поліпшення використання природної сировини шляхом зменшення її втрат під час первинної обробки, а також повнішого добування корисних компонентів у процесі використання комплексної сировини;
— поліпшення використання сировини у виробництві (поліпшення розкрою, зниження припусків на обробку, впровадження нових рецептур, компонентів тощо);
— застосування замінників, економічних профілів прокату металу тощо;
— повніше використання відходів сировини та матеріалів у виробництві, вторинного тепла, впровадження безвідходних технологій.
Вихідними даними для розрахунків за цим напрямом с норми витрат матеріальних ресурсів, що періодично переглядаються, та план заходів щодо ресурсозбереження.
Економія від зниження матеріальних витрат визначається за формулою:
Ем=(НоЦо-НіЦі)хКі, (6)
де Ем - економія від зменшення матеріальних витрат:
Но і Ні - норма витрат сировини, матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів;
Цо і Ці - ціна натуральної одиниці сировини, матеріалів, палива, енергії відповідно до і після впровадження заходів;
Кі- кількість одиниць продукції, що випускається з початку впровадження заходів до кінця планованого року.
Зміни технічного рівня виробництва виявляється також в економії трудових затрат за рахунок зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції. Економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування в результаті зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції визначається за формулою:
Ез= [(ТоЧо-ТіЧі)х (1+В/100)х (1+Г/100)] х Кі. (7)
де Ез - економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування,
То і Ті - трудомісткість виробництва одиниці продукції в нормо-годинах до і після впровадження заходів;
Чо і Чі - середньогодинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходів;
В - середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників;
Г - встановлені відсотки відрахувань на соціальне страхування;
Кі - кількість продукції, що виробляється з початку впровадження заходів до кінця планованого року.
Поліпшення якості на удосконалення конструкцій і технічних характеристик виробів визначається шляхом розрахунку змін прямих витрат на матеріали, оплату праці тощо на виробництво одиниці продукції до і після змін якості продукції та множення одержаного результату на випуск продукції кращої якості в планованому періоді. Якщо в результаті заходів щодо підвищення якості змінюється стандарт чи технічні умови, продукт вважається новим і витрати на його виготовлення, як і підвищена ціна, враховуються у розрахунках зміни структури продукції.
Збільшення обсягу товарної продукції в результаті застосування надбавок до ціни за підвищену якість продукції визначається за формулою:
ДТп=(Ці-Цо)хКі, (8)
де ДТп - збільшення обсягу товарної продукції;
Цо і Ці-ціна до і після поліпшення якості;
Кі - кількість одиниць продукції поліпшеної якості, яку передбачається виготовити в планованому році.
Зміна організації виробництва та умов праці виявляється в економії витрат за напрямами:
а) впровадження нових виробництв, цехів та агрегатів;
б) спеціалізація та кооперування виробництва;
в) зміни в організації та обслуговуванні виробництва і праці;
г) зміни в організації управління виробництвом;
д) зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення;
е) усунення зайвих витрат та збитків.
У розрахунках зміни витрат у результаті впровадження в дію нових виробництв, цехів та агрегатів, що мають вищий технічний рівень та кращі техніко-економічні показники (ліквідацію застарілих та малоефективних), різниця у витратах визначається за формулою:
Ев=(Сі-Со/100)Ті, (9)
де Ев - економія витрат у результаті впровадження нових виробництв, цехів, агрегатів:
Сі - витрати на один карбованець товарної продукції нових виробництв, цехів, агрегатів;
СО - середні витрати на один карбованець товарної продукції в базовому році;
Ті - обсяг товарної продукції нових виробництв, цехів, агрегатів.
Вплив впровадження в дію нових виробництв, цехів, агрегатів розраховується за п