Реферат: Облік автомобільного транспорту на підприємстві

вантажопідйомність (для вантажних автомобілів);

особливості конструкції (для спеціалізованих автомобілів).

Так, до спеціалізованих автомобілів відповідно до КОФ віднесені: тягачі дорожні, самоскиди, автокрани, автомобілі спеціалізовані інші.

Як бачимо, згідно з даною класифікацією всі без винятку спеціалізовані автомобілі мають як базову модель вантажний автомобіль. Виходить, що ті ж машини швидкої допомоги, які є за призначенням спецавтомобілями, але сконструйовані на базі легкового автомобіля, не можуть бути віднесені до спеціалізованих.

Начебто нелогічно, однак оскільки цей класифікатор розроблений не для цілей оподаткування, а для статистичного обліку, то в даному випадку така класифікація транспортних засобів цілком виправдана.

Наступним документом, згідно з яким автомобілі поділені на вантажні, легкові і спеціальні, є Гармонізована система опису і кодування товарів “Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД)”, розроблена Державним митним комітетом Російської Федерації (далі ТН ЗЕД).

Для наочності подано фрагмент цієї системи, що містить перелік автомобілів спеціального призначення (код 87.05). (див. табл. 1).

Як бачимо, і до цього переліку входять спецавтомобілі, базовою моделлю яких є вантажний автомобіль, у тому числі зашифровані під кодом 87.05.90900 “інші” (спецавтомобілі, основною функцією яких не є перевезення пасажирів і вантажів, а саме: аварійні, очисники вулиць, паливно-мийні тощо).

Пояснити це можна тим, що ТН ЗЕД була розроблена передусім для цілей зовнішньоекономічної діяльності та ідентифікує транспортні засоби насамперед як товари в рамках такої діяльності.

Нагадаємо, що залежно від віднесення товарів до того чи іншого коду саме ТН ЗЕД визначаються ставки акцизного збору і митного збору згідно із Законом 3 216. Крім того, ця система покладена в основу Закону про податок з власників транспортних засобів і служить для визначення об’єкта обкладення і цим податком.

Таким чином, до Закону про прибуток ТН ЗЕД не має прямого відношення, тому користуватися тільки нею при визначенні типу автомобіля для цілей підпункту 5.4.10 Закону про прибуток було б неправомірно.

Ще одним документом, у якому типи автомобілів даються в розрізі їх моделей, є Норми витрати пального і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом № 43.

Принцип, за яким автомобілі об’єднані у групу спеціальних у додатку “б” до Наказу № 43, заснований на тому, що при роботі обладнання, установленого на таких автомобілях, потрібна і додаткова витрата пально-мастильних матеріалів, норми якої і наведені у зазначеному додатку.

Спецавтомобілів на базі легкових у цьому переліку також немає, оскільки норми витрати ПММ з урахуванням особливостей роботи таких автомобілів ураховується інакше: за допомогою системи поправних коефіцієнтів до базових лінійних норм, установлених для тієї або іншої моделі легкового автомобіля. Наприклад, згідно з підпунктом 3.1.5 Наказу № 43 у разі роботи транспортного засобу в режимі частих технологічних зупинок, пов’язаних із завантаженням і розвантаженням, посадкою і висадкою пасажирів тощо (маршрутні автобуси, інкасація грошей) допускається збільшення базової лінійної норми до 10%.

І все ж, ураховуючи той факт, що метою накажу № 43 є не класифікація автомобільного транспорту, а нормування витрат пального, користуватися цим документом при вирішенні питань про віднесення автомобіля до того чи іншого типу слід тільки як додатковим джерелом інформації.

Таким чином, унаслідок об’єктивних причин жоден з вищеназваних документів не може дати чіткої відповіді на запитання: “Чи є даний легковий автомобіль спеціальним чи ні?”.

Що це за обмеження?

Такі обмеження передбачені в образі четвертого підпункту 5.410 Закону про прибуток, згідно з яким не включаються до складу валових витрат затрати платника податків на пально-мастильні матеріали.

Нагадаємо, що донедавна у цьому переліку було ще одне обмеження – щодо затрат, пов’язаних з технічним обслуговуванням легкових автомобілів.

Слід зазначити, що вказані обмеження поширюються тільки на тих платників податків – власників легкових автомобілів, які не можуть бути як юридичні особи віднесені до автотранспортних підприємств, туристичних або спортивних організацій. Якщо ж вони є такими та їх основна діяльність передбачає надання платних послуг з транспортного або туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також спортивних послуг, коли легковий автомобіль використовується як спортивне спорядження.

Тим же платникам податків, які не належать до вищенаведених суб’єктів господарювання і придбавають легковий автомобіль для службових поїздок керівника або головного бухгалтера, а також для інших подібних цілей, слід пам’ятати про те, що затрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією такого транспортного засобу, не підлягають включенню до складу валових витрат.

У зв’язку із цим правомірне запитання про те, чи поширюються обмеження, передбачені підпунктом 5410 Закону про прибуток щодо легкових автомобілів, також на спеціалізовані легкові автомобілі.

IV Продаж автомобіля підприємством.

Продаж автомобілів чітко розмежоване залежно від того, до якої форми власності належить підприємство-продавець:

якщо автомобіль продає підприємство державної форми власності, то йому слід керуватися Положенням № 1020;

якщо ж недержавної – то основним документом, що визначає контрактну вартість, є договір купівлі-продажу.

На сьогодні бухгалтерський облік будь-якої господарської операції “залежить” від податкового обліку. Тому для того щоб розібратися, як відображати операцію продажу автомобіля в бухгалтерському обліку, звернемося до двох основних податкових Законів: Закону про прибуток і Закону про ПДВ.

Отже у податковому обліку у разі виведення підприємством з експлуатації автомобіля у зв’язку з його продаванням балансова вартість основних фондів групи 2 зменшується на суму вартості продажу такого об’єкта або на вартість продукції, робіт, послуг, отриманих підприємством у межах бартерних операцій, якщо автомобіль продається за бартерним договором. Якщо вартість продажу автомобіля дорівнює або перевищує балансову вартість усієї групи 2, то тоді балансова вартість групи прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу підприємства.

Звичайно ж, така ситуація на підприємстві виникає надто рідко, оскільки група 2 включає в себе такі основні фонди, які практично є на кожному підприємстві: офісні меблі, ЕОМ, комп’ютери.

І все-таки, перш ніж продати автомобіль, порівняйте вартість його продажу з балансовою вартістю групи 2 і переконайтеся, що у вава дійсно не виникає валовий дохід.

Для того, щоб оформити продаж автомобіля, підприємство повинне:

Нотаріально засвідчити підписаний сторонами угоди договір купівлі-продажу, для чого необхідно:

а) пред’явити акт експертної оцінки;

б) сплатити держмито.

Передати автомобіль покупцеві за актом приймання-передачі форми ОЗ-1 з доданням до нього технічного паспорту, у якому стоїть відмітка органів ДАІ про зняття автомобіля з обліку.

Видати покупцеві податкову накладну.

При передачі автомобіля покупцеві-фізичній особі також слід оформити акт приймання-передачі, при цьому можна скористатися тією ж формою ОЗ-1 заповнивши її відповідним чином.

У бухгалтерському обліку, як і в податковому, договірна вартість автомобіля порівнюється спочатку з його вартістю, відображеною на рахунку 01/2.

4.1. Продаж автомобіля підприємством недержавної форми власності непов’язаній особі.

Одні підприємства вважають, що вантажний автомобіль може бути проданий за будь-якою договірною вартістю. Легковий ж – тільки експертною. Інші переконані, що вантажний автомобіль можна продавати за ціною не нижчою від його балансової вартості. Треті стверджують, що ПДВ слід нараховувати на договірну вартість, але при цьому, якщо вона нижча балансової, то на балансову.

При продажу автомобіля – вантажного чи легкового, що підлягає амортизації, підхід єдиний – договірна вартість. І це стосується будь-якого легкового автомобіля, який використовується в господарській діяльності підприємства. При цьому ПДВ нараховується тільки за договірну вартість.

4.2. Особливості продажу державного автомобіля.

Для підприємств яке поширюється на відчуження окремих інвентарних об’єктів, а отже, і на продаж автомобілів.

Для отримання дозволу на продаж автомобіля підприємству державної форми власності слід подавати:

згоду відповідного органу управління;

заяву;

акт оцінки вартості автомобіля;

акт технічного стану.

При необхідності необхідно подати результати незалежної експертної оцінки. В акті оцінки вартості автомобіля відображається не тільки його первісна вартість і сума зносу, але і вартість капітальних ремонтів. Крім того, до нього заноситься орієнтовна вартість продажу.

На практиці підприємство державної форми власності продають автомобілі, минаючи аукціони. Кошти, отримані від продажу, залишаються у підприємства і повинні бути спрямовані на інвестиції, але при цьому вони є державною власністю.

Податковий облік операції з продажу автомобіля на підприємстві державної форми власності нічим не відрізняються від обліку на підприємстві будь-якої іншої форми власності. У бухгалтерському обліку така відмінність є, але дуже незначна.