Реферат: Україна в духовному світі Вернадського

Вернадський особисто займався організацією переїзду Кримського з Москви, добився для нього окремого вагона і провожатого, оскільки Кримський погоджувався їхати до Києва назавжди тільки зі своєю великою бібліотекою, укомплектованою східною та українською літературою, яку він мав намір передати в дар майбутній Українській Академії наук, що і було згодом здійснено. Тепер бібліотека А. Ю. Кримського та його архів становлять одне з найцінніших зібрань Центральної наукової бібліотеки імені В. І. Вернадського Академії наук України.

Активно й ініціативно працював в обох комісіях і комітеті Кримський у діловій злагоді з Вернадським. На першому засіданні спільного зібрання академіків, що стало вищим керівним органом Української Академії наук, її головою-президентом було обрано В. Вернадського, а її незмінним секретарем А. Кримського.
Незмінний секретар Української АН А. Кримський був поряд з В. Вернадським, коли голова-президент активно та ініціативно брав участь в охороні пам'яток природи, історії, культури. Так, завдяки їхній діяльності була збережена київська колекція лускокрилих, яка вважалася "однією з кращих на континенті Європа", а також видатна історична та архітектурна пам'ятка XVIII століття - будинок Києво-Могилянської академії.

Кримський підтримав гаряче піклування Вернадського і про долю найціннішого книжкового і рукописного зібрання' колишньої Київської духовної академії, основу якої становила бібліотека XVII-ХУЛІ століть славнозвісної Києво-Могилянської академії, зокрема її рукописні навчальні курси, що мають велике наукове значення - з філософії, піїтики, риторики, психології, математики та інших дисциплін.
Все життя тривало листування друзів. Вернадський писав Кримському з різних міст нашої країни та з-за кордону. Слід зазначити, що листи із Сімферополя, а пізніше й з Петрограда, і Парижа, написані Вернадським українською мовою.

Лист від 23 квітня 1921 року:
"Пишіть по-українськи, бо тут я можу чути українську мову тільки від моєї дочки (вона тепер студентка Військово-медичної Академії) та часом рідко від кого-небудь із українців. У Сімферополі ми почали було складати філію Українського Наукового Товариства, де я був обраний головою - але вона розпалась, бо всі роз'їхались. Досилайте до мене усі видання Академії, Бібліотеки, наукового товариства. Як стоїть діло з комісією по "поліпшенню" Української Академії Наук? І як це складається в українській історії, що свої - бог зна з яких мет псують і нівечать найважнійші свої інституції".

Пізніше ще один з листів Володимир Вернадський закінчував такими словами: "Пишу Вам по-російськи, так як боюсь писати по-українськи Вам, такому великому знавцеві дорогої і мені української мови. Нароблю помилок, і Ви це відзначите. Ніночка (дочка) моя вийшла заміж за молодого археолога П. Толля, вона закінчує медичний факультет. Коли б вона була тут - вона мені поправила б моє писання".

І як обов'язковий мотив усіх листів - гаряча зацікавленість справами Української Академії наук, її бібліотекою.

Під час перебування Вернадського у Києві в 1927 році їхня зустріч з Кримським не відбулася, про що обидва дуже жалкували.
Відповідаючи на лист Кримського, Вернадський писав: "І для мене було великим жалем, що я не застав Вас у Києві й не зміг Вас побачити. Незважаючи ні на що, я згадую наші з Вами побачення у Москві і в Києві та нашу спільну роботу з хорошим почуттям. Сподіваюся, що ми ще побачимося. Тепер, коли життя кінчається і коли вдумуєшся і вростаєш в усе, що оточує, втім, зовсім інакше постають перед внутрішнім зором дрібниці життя і значні його прояви; до останніх я відношу зустрічі з людьми, з якими спілкуєшся.... Нам з Вами не раз довелося це переживати разом. Я розраховував у Києві про багато що з Вами переговорити. Хоча я зараз надзвичайно інтенсивно увійшов у царину нових пошуків зовсім в іншій галузі і підійшов до нових шляхів у великі частини Цілого, що відкрилася переді мною, де майже ніхто або ніхто не був - усі колишні інтереси у мене живі, хоча на багато Що я дивлюся тільки як живий спостерігач - спостерігаю з тривогою і не лише холодним розумом за плином подій..."

Останнє побачення Вернадського з Кримським відбулося у Києві навесні 1939 р. " До мене прийшов А. Ю. Кримський,- згадував Вернадський,- з яким здійснили велику прогулянку... З ним бачився кілька разів". В листі до нього він нагадував: "Ви мені обіцяли надіслати післяплатою старий і новий українсько-російський словник".

У січні 1941 року в СРСР відзначали 70-річчя від дня народження Агатангела Кримського. Серед 500 поздоровлень, що їх одержав ювіляр, була й телеграма українською мовою Вернадського, яка була особливо дорога для вченого. Тоді ж Вернадський написав листа: "Дорогий друже! Підводячи підсумки життя, переді мною проходять наші зустрічі. Загалом підсумок - один-єдиний підсумок: наукова творча робота і вільна культурна діяльність за Україну і рідною мовою, які мені передав батько з дитинства. І я, виходячи з думок, що мені приємні, в обох течіях узяв найактивнішу, до певної міри провідну, участь. І на обох шляхах я йшов поряд з Вами. Моя наукова робота для мене, а власне і для Вас, вона стоїть на першому місті, але культура українського народу рідною мовою,- і наукова його творчість і думка цією мовою в критичний момент історії нас об'єднала, і ми з Вами обрали правильно, як це видно з наступного. Правильний шлях у критичний момент історії української наукової роботи - наша спільна з Вами справа. Хід історії підказав спрямувати її плин у вірне русло".

У житті і творчості В. Вернадського величезну роль відігравало мистецтво у широкому розумінні, яке, на його думку, поруч з наукою, релігією і філософією є шляхом пізнання природи, людини, Космосу. Безперечно, виникнення і формування вчення про біосферу і ноосферу було б неможливо без найглибшого проникнення Вернадського в історичний процес і усвідомлення ним усіх культурних досягнень людства. Він був обізнаний з мистецтвом і літературою усіх країн світу. Зустрічі з прекрасним супроводжували Вернадського упродовж його життя і були невіддільні від пошуків та осягання істини. Українське мистецтво і література не тільки знайшли своє місце в духовному світі Вернадського, як і українська мова, впливали на його особистість на глибинних, генетичних рівнях.

Життя Вернадського проходило, в основному, в Москві і Петербурзі (Петрограді, Ленінграді), він кілька разів об'їздив майже всю країну, чимало бував за кордоном. Оточення його було, головним чином, російськомовне. Він сам себе визначає, як "росіянина по культурі і всьому укладу життя - правда росіянина, все життя якого безперервно було пов'язано з Україною".

Ще в роки юнацтва він визнав українську мову "рідною". Прагнув вивчати її, у київський період досягнув певних успіхів, провадив засідання Спільного зібрання Української Академії наук українською мовою, деякий час писав листи українською мовою, завжди цікавився підготовкою і виданням українських словників, неодноразово просив вислати їх йому. Дуже характерним є бажання публікації його спогадів тільки українською мовою, висловлене в листі до президента Академії наук УРСР О. Богомольцем, який запропонував написати статтю про заснування Української Академії наук.

"Я с удовольствием напишу Вам воспоминания об зтом времени возможно сжато. И примусь за это в ближайшие дни. Я верю в огромную будущность и Украины и Украинской Академии наук, значение которой сейчас очень упрочилось.
Я бы хотел, чтобы моя статья была переведена на украинский язык.
Мне было бы теперь трудно написать по-украински, т. к. с 1919 года мне не приходилось говорить и писать по-украински.
Если Вы мою статью примете, я желал бы видеть ее до печати на украинском языке".

Інтерес до української літератури у Володимира Вернадського ще в дитинстві пробудив його батько, який товаришував з українськими письменниками. Влітку сім'я Вернадських гостювала у маєтку Квітки-Основ'яненка. Тоді ж батько розкрив своєму синові духовний світ великого Кобзаря, з яким був особисто знайомий.
З того часу одним із найулюбленіших поетів вченого, академіка завжди залишався Тарас Шевченко. Книжечка віршів великого Кобзаря неодмінно супроводжувала його в експедиціях.
Другого травня 1892 р. Володимир Вернадський радиі-ь Дружині: "Читав я Шевченка і дуже хочу, щоб ти прочитала в маленькому закордонному виданні (є у Георгія) його невеликий вірш "Минають дні, минають ночі" (стор. 73) - чудовий. Це найкраще, що мені доводилося читати".

1911 року він стає членом Комітету по організації ювілейного Шевченківського свята у Москві.
Вернадський усе життя збирав різні видання творів українського поета. В його Шевченкіану входили й дореволюційні, і радянські видання, а також шевченкознавча література, особливо та, що вийшла до 125-ліття з дня народження поета. Вернадський звертається до Олександра Богомольця, президента Анадемії наук Української РСР листом: "Завдяки Вашій люб'язності я отримую багато видань Української Академії наук (фізико-математичного відділу). Я дуже хотів би мати видання, пов'язані з ювілеєм Т. Шевченка - його віршами та іншими виданнями...

Сьогодні отримав перший том творів Шевченка і збірку, що йому присвячена. Дуже вдячний".
Не залишався байдужим Володимир Вернадський і до музики, у світ котрої ввійшов через українські народні пісні, завдяки своїм батькам. "Батько страшенно любив українські пісні, і моя мати їх чудово співала. Мати була дуже музикальна, з великим голосом (меццо-сопрано). Вечорами у Харкові у нашому домі вона влаштовувала хори, розкривалися вікна і лилися хороші українські пісні. На мене це дуже сильно діяло".