Реферат: Травлення. Органи травлення

Жовч наділена властивістю активізувати травні ферменти кишок, а також емульгувати жири, і таким чином, збільшує поверхню взаємодії ферментів (ліпаз) із жирами, полегшуючи їх розщеплення. Жовч також посилює рухову активність кишок; завдяки бактерицидним властивостям затримує гнильні процеси у кишках.

Утворюючись в печінці безперервно, жовч нагромаджується в проміжках між травленнями в жовчному міхурі, де вона стає більш концентрованою, бо слизова оболонка міхура всмоктує воду (міхурова жовч). Сама будова системи жовчовивідних проток: печінкова, міхурова і загальної жовчовивідної протоки дає можливість переміщенню жовчі як в напрямі 12-палої кишки, так і в напрямі жовчного міхура. При перетравленні їжі, яка має жир, жовч надходить в кишку, бо при цьому відбувається скорочення жовчного міхура, що забезпечується за допомогою нейрогуморальних механізмів. Гормони жовчного міхура пригнічують жовчовиділення.

Будова товстого кишечнику, травлення та всмоктування в ньому. Формування калових мас та виведення їх з організму. Роль мутуалістичних мікроорганізмів кишечнику (кишкова паличка) в забезпеченні травлення та синтезі біологічно активних речовин (вітаміни К та В12).

Товста кишка коротша від тонкої (1,5-„ м). Вона має більший діаметр, звідси і назва.

В ній виділяють такі частини: сліпу з черевоподібним відростком (апендиксом), ободову (colon), сигмовидну і пряму (rectum), яка закінчується анальним отвором. Її стінка має чотири оболонки: слизову, підслизову, м’язову та зовнішню сполучнотканинну.

Слизова оболонка не має ворсинок, бо в ній не всмоктуються складні молекули – тільки вода, мінеральні солі (зокрема Na, Cl) та деякі вітаміни (В12). Але в її порожнині живе чимало корисних мікроорганізмів, які синтезують деякі вітаміни, наприклад В6, К№ остаточно розщеплюють грубі рослинні рештки (клітковину), знешкоджують різні хвороботворні бактерії. Бактерії виробляють ряд отруйних для організму речовин, які після всмоктування в кров потрапляють у печінку, де і знешкоджуються.

В товстому кишечнику формуються калові маси, до складу яких входять рештки харчових речовин, відмерлі клітини слизової оболонки, холестерин, жовчні пігменти, бактерії, мінеральні солі.

Пряма кишка закінчується анальним отвором, що має два стискувачі (сфінктери), один з яких утворений гладенькими коловими м’язами, а другий (зовнішній) поперечносмугастими м’язами. В ділянці сфінктерів знаходяться значні венозні сплетення.

Періодичне випорожнення кишки, або акт дефекації, відбувається рефлекторно внаслідок перерозтягнення кишки каловими масами. Під час цього акту розслаблюються обидва сфінктери і одночасно скорочуються м’язи кишки, черевного пресу та діафрагми. Автоматичний центр дефекації знаходиться в крижовому відділі спинного мозку, його діяльність контролюється корою великих півкуль головного мозку, про це свідчить можливість довільної затримки акту дефекації.

Істотну роль у процесах травлення в товстій кишці відіграє мікрофлора. Якщо у тонкій кишці міститься незначна кількість мікробів, то в товстій їх наявність конче потрібна для нормального існування організму. До 90% мікрофлори припадає на безспорові анаероби, 10% - на молочнокислі бактерії, кишкову паличку, стрептококи та спороносні анаероби.

Під дією мікроорганізмів відбувається остаточний розпад залишків неперетравлених речовин і компонентів ставних секретів, створюється імунний бар’єр шляхом гальмування патогенних мікроорганізмів, синтезуються деякі вітаміни (групи В та К) та інші біологічно активні речовини. Мікрофлора також бере участь в обміні речовин.

У немовлят порожнина товстої кишки стерильна. Вона заселяється мікроорганізмами протягом перших місяців життя..

Під дією мікробів неперетравлені вуглеводи в результаті бродіння розпадаються на молочну та оцтову кислоти, алкоголь, СО2 і Н2О. Білки, що збереглися, гниють з утворенням токсичних речовин. При збалансованому харчуванні процеси гниття і бродіння зрівноважуються. Так, утворювані під час бродіння кислі продукти перешкоджають гниттю. Одноманітне харчування призводить до розладу вказаних процесів.

Гігієна травлення.

Збудники інфекцій потрапляють в організм частіше всього з їжею і повітрям.

Деякі з них викликають тяжкі захворювання травного апарату (дизентерія, черевний тиф, холера). З немитими овочами, фруктами в організм людини можуть потрапити цисти найпростіших, яйця аскариди, волосоголовця та інших паразитичних червів. Зараження гельмінтами відбувається і при споживанні не перевареного або мало прожареного м’яса або риби.

З метою профілактики цих захворювань необхідно мити добре руки, перед споживанням ягоди, овочі, фрукти, знищувати мух, які можуть бути переносниками збудників інфекцій та інвазій.

М’ясо і рибу необхідно добре проварювати і прожарювати, не можна використовувати в їжу несвіжі продукти, особливо консерви, в яких при неправильному зберіганні утворюються отруйні речовини.

Куріння і алкоголь також шкідливо впливають на травну систему.

Нікотин знижує виділення шлункового соку, а алкоголь, подразнюючи оболонку шлунка, призводить до розвитку запалення шлунка і дванадцятипалої кишки.

Одним із важливих питань гігієни травної системи є проблема раціонального харчування, яка зумовлена не тільки зміненими умовами життя, але й надлишком споживання поживних речовин при значній гіподинамії більшості населення, що веде до надмірної повноти і ожиріння.

Для забезпечення здоров’я людини необхідна організація раціонального харчування.

Це запобігає підвищеному відкладанню жиру при недостатньому фізичному навантаженні; розвитку атеросклерозу, недостатності кровопостачання серця, інфаркту міокарда, гіпертонічної хвороби, захворюванням травної і видільної систем.

Амінокислоти і моносахариди (глюкоза) всмоктуються безпосередньо в кров капілярів ворсинок тонкої кишки, а потім надходять у кишкові вени. Жири всмоктуються головним чином у лімфу. З гліцерину і жирних кислот в епітеліальних клітинах ворсинок синтезується жир, який у вигляді капельок надходить у лімфатичні капіляри, а звідти – з лімфою у кров.

Склад кишкового соку, секрети підшлункової залози і печінки,

роль жовчного міхура.

Підшлункова залоза (pancreas) розміщена позаду від шлунку, довжина 12-15 см. Виділяють: голівку, тіло і хвіст залози.

Зовні покрита тоненькою капсулою, дольчатої будови. Дольки складаються з залозистих клітин, де синтезуються різноманітні травні ферменти. Залоза наділена двома видами секреції: зовнішньої і внутрішньої.

Як залоза зовнішньої секреції виділяє підшлунковий сік. В нормі сік стікає в дрібні протоки, які об’єднуються в головний вивідний протік, що відкривається в 12-палу поряд з жовчним протоком.

Підшлунковий сік (1,5 – 2 л) – безбарвна прозора рідина лужної реакції (рН = 8 - 8,5) містить велику кількість ферментів, які гідролізують білки, жири, вуглеводи.

Секреція підшлункового соку починається через 2-3 хвилини після вживання їжі (триває протягом 4-10 годин (залежно від характеру їжі). Цей процес починається з подразнень їжею рецепторів ротової порожнини та дії умовно-рефлекторних подразників. Активізують підшлункову секрецію 1. Харчова кашка, яка подразнює нервові закінчення 12-палої кишки. 2. Особлива речовина – секретин, що утворюється в стінці 12-палої кишки під дією соляної кислоти шлункового соку. Центр регуляції підшлункової секреції міститься у довгастому мозку.

Сік підшлункової залози діє найсильніше бо він має основні ферменти трипсин і хімотрипсин перетворюють білки до амінокислот. Трипсин утворюється з трипсиногону після його активації ентерокіназою – ферментом, який виробляється 12-палою кишкою. З вуглеводних ферментів найважливішою є амілаза, яка гідролізує крохмаль до дисахаридів; мальтаза перетворює дисахариди на моносахариди (глюкозу), лактаза розщеплює цукор молока до моносахаридів, нуклеаза діє на нуклеїнові кислоти; ліпаза розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти (цьому допомагає жовч, яка емульгує жири).

Кишковий сік на відміну від соку підшлункової залози мутнуватий, бо вміщує клітини злущеного епітелію та інші елементи. В ньому знаходяться ферменти пептидази, що розщеплюють поліпептиди до амінокислот, а також вуглеводні ферменти: сахараза, лактоза, мальтаза й ентерокіназа та ліпаза. (Ентерокіназа – названа Павловим „ферментом ферментів”, відкрита Шеповальниковим в лабораторії Павлова в 1899 році.).

За добу кишкового соку виділяється близько 3 л. Секреція кишкових залоз збуджується внаслідок механчної і частково хімічної дії хімусу на стінку кишки.

Печінка (hepar) 1,5 кг – одна з найбільших залоз тіла людини. Розміщена в правому підребер’ї, під діафрагмою. Зовні покрита капсулою. Розрізняють праву і ліву долі печінки. В клітинах печінки – гепатоцитах виробляється жовч за добу 5000-1200 мл.

В заглибленні нижньої поверхні печінки розташований жовчний міхур (у вигляді мішечка об’ємом 40-70 мл) вивідний протік якого зливається з загальним жовчним протоком. Та частина жовчі, що депонується і концентрується в жовчному міхурі, використовується в міру необхідності, залежно від наявності та складу вжитої їжі.

Функції печінки:

- Регулює обмін жирів, вуглеводів, білків, вітамінів (синтезує вітамін К) та мікроелементів.

-Знешкоджує різні отруйні речовини, тобто виконує бар’єрну (захисну) функцію (за 1 хв протікає 2,5 л крові) відкладає про запас поживні речовини, зокрема глікоген.