Реферат: Корінь, особливості його будови та функцій
Корінь – осьовий підземний орган з необмеженим ростом, що виникає в результаті переходу на сушу.
Значення коренів:
- Закріплюють рослину в ґрунті.
- Поглинають і транспортують воду і розчинені в ній поживні речовини.
- Вегетативне розмноження.
- Первинний синтез органічних речовин.
- Виділення в ґрунт продуктів обміну речовин.
Види коренів:
- Головний корінь утворюється з зародкового корінця.
- Бічні корені відходять від головного.
- Додаткові корені формуються на стеблах і листках.
Типи кореневих систем (сукупність всіх коренів рослини):
- Стрижнева, добре виражений головний корінь (у дводольних).
- Мичкувата – головний корінь недорозвинутий, або рано відмирає, основна маса коренів цієї системи складається з додаткових.
ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОН КОРЕНЯ, ОСОБЛИВОСТІ ЇХ БУДОВИ ТА ФУНКЦІЙ.
1.Кореневий чохлик, клітини чохлика виконують захисну функцію, вони пошкоджуються, відмирають, злущуються і на їх місці утворюються нові клітини.
2.Зона поділу – довжина 2-3 см, їх клітини активно діляться (твірна тканина).
3.Зона росту (розтягування) – клітини ростуть, збільшуються в довжину і стають циліндричними, в них з’являються великі вакуолі. Сукупний ріст цієї зони створює силу, завдяки якій корінь заглиблюється в ґрунт. Довжина декілька міліметрів.
4.Зона всмоктування (вона характеризується наявністю кореневих волосків. Кореневий волосок – це видозмінений одноклітинний виріст з шкіри, кореня. Має оболонку, цитоплазму, ядро, лейкопласти, вакуолі з клітинним соком. Кореневі волоски живуть 10-20 днів. У сухому ґрунті кореневі волоски розвиваються інтенсивніше ніж у вологому. У водяних рослин кореневих волосків не буває. У деяких рослин роль кореневих волосків виконує грибниця гриба з яким вони вступають в симбіоз.
5.Провідна зона – це зона бічних коренів, у цій зоні створюються провідні судини і бічні корені.
Видозміни коренів – пристосування виконувати додаткові функції.
1.Коренеплоди – відкладання поживних речовин (буряк, морква).
2.Кореневі бульби – відкладання поживних речовин в бічних коренях (жоржина).
3.Повітряні – вбирають воду з повітря (орхідеї).
4.Дихальні – забезпечують дихання у болотних рослин (мангрові).
5.Ходульні – утримують рослину (кукурудза, баньян).
6.Корені присоски – у паразитичних рослин (повитиця).
7.Корені причіпки – закріплюють рослину (плющ).
8.Симбіотичні – з грибами – мікориза; з бактеріями – бактеріориза.
Поглинання коренем води і розчинених в ній мінеральних речовин.
Кореневі волоски вбирають з ґрунту воду і розчинені в ній мінеральні речовини і по судинам вони рухаються у центральному циліндрі. Судини коренів в надземній частині рослини стають судинами стебла. Місце переходу кореня в стебло потовщене і називається кореневою шийкою.
Висхідний рух води пояснюється кореневим тиском і випаровуванням (транспірацією) води листками. Через кореневі волоски виділяються органічні кислоти (оцтова і молочна). Корені виділяють також ферменти і вітаміни, які беруть участь в перетворенні поживних речовин, за участю мікрофлори у доступній для рослин формі. Для нормального розвитку рослин корені повинні приносити з ґрунту Н2О і мінеральні солі, які містять в певних кількостях макроелементи (Р, N, Fe, S, Ca, Mn) і мікроелементи (Cu, Zn, Mn). Всі елементи важливі для рослини, оскільки входять до складу органічних і мінеральних сполук, ще беруть участь у
У промисловому рослинництві використовують метод водних культур – гідропоніку. Рослини вирощують в посудині, що заповнена гравієм, керамзітом, скляними кульками, які кілька разів на добу зволожують поживними речовинами.
За допомогою методу водних культур можна визначити потребу рослин у хімічних елементах, а також дію на них різних видів добрив.
Аеропоніка – повітряна культура, коріння знаходиться в повітрі і обприскується розчином, який має повний набір необхідних елементів живлення.
У процесах життєдіяльності та формуванні тканин і органів. При надлишку або недостачі мінеральних елементів відбувається порушення процесів життєдіяльності. Мінеральні солі, що містять мікро- і макроелементи утворюють в ґрунті після розпаду органічних речовин розчинення мінералів. Корінь росте верхівкою заглиблюючись у нижні шари ґрунту. При пошкодженні кінчика головного кореня починається посилений ріст його бічних відгалужень. Цю властивість корені використовують при вирощуванні розсади культурних рослин з стрижневим коренем.
У молодих рослин відщипують кінчик головного кореня, що припиняє його ріст у довжину і спричиняє посилений ріст, бічних і додаткових коренів у найродючішому шарі ґрунту.
Після відщипування головного кореня розсаду висаджують на постійне місце зростання за допомогою кілочка (пікетки). Звідси й назва цього процесу – пікерування.
Ґрунт – материнська порода змінена сполучною дією клімату, рослинних і тваринних організмів та діяльністю людини, що стала придатною для вирощування рослин та формування врожаїв. З ґрунту рослини отримують воду та мінеральні речовини.
Основною характеристикою ґрунту є родючість – здатність задовольняти потреби рослин в елементах живлення, води, повітря, тепла, для нормальної життєдіяльності їх і для вирощування врожаю. Родючість залежить від структури ґрунту і запасів гумусу.
Елементарні часточки ґрунту звичайно бувають склеєні в грудочки різної форми і розмірів. До складу ґрунту входить: камінь, пісок, пил та глина, вони зумовлюють структуру ґрунту.
Структурні ґрунти добре вбирають і зберігають вологу, містять більше повітря. У формуванні структури ґрунту беруть участь ґрунтові тварини: кільчасті черви, личинки комах, мокриці.
Мікрофлора ґрунту розкладає органічні залишки до більш простих речовин.
Гумус – складний комплекс органічних речовин, що утворюється в ґрунті при розкладанні решток рослинних і тваринних організмів (перегній). Для кожного типу ґрунту характерний певний склад гумусу.
Чим більше гумусу в ґрунті, тим він родючіший. Найбільш родючими є багаті на гумус чорноземи і темні лучні ґрунти. Підзолисті, глинисті і піщані ґрунти не мають грудочкової структури. Вони бідні на гумус і менш родючі.
Найсприятливіший водно-повітряний режим підтримується в структурних ґрунтах, де вода і повітря знаходяться одночасно і не заважають один одному.
Вода – в структурних грудочках, а повітря в порах між ними.
Щорічно рослини забирають з ґрунту велику кількість поживних речовин, запас яких поповнюється органічними рештками відмерлих рослин і тварин. На культурних ґрунтах повернення запасів поживних речовин недостатнє. Нестачу поживних речовин у ґрунті компенсують внесенням добрив, як органічних (гній, пташиний послід, торф, сечовина), так і мінеральних (азотні, фосфорні, калійні). При цьому враховують норми і час внесення добрив, їхню розчинність, потребу в них рослин, тип ґрунтів.
Для отримання великих врожаїв сільськогосподарських культур одних добрив недостатньо, тому проводять відновний обробіток ґрунту: розпушування та поливання.
Розпушування ґрунту – агротехнічний захід, який сприяє кращому збагаченню коренів рослин киснем, збереженню вологи в ґрунті. В результаті розпушення та підгортання ґрунту, в багатьох рослин інтенсивно утворюються бічні та додаткові корені.
Поливання забезпечує розчинення поживних речовин, необхідних рослині.
Залежно від субстрату, на якому вирощуються рослини, розрізняють водні, піщані та ґрунтові культури.
Водна культура – вирощування рослин на водних поживних сумішах. Вперше цей спосіб застосував ще у 1699 р. англійський вчений Вудворд, але використовували – у ХІХ ст. Поживна суміш повинна мати у своєму складі всі елементи, необхідні для живлення рослин (реакція РН ≈ 5,5). Необхідно проводити аерацію поживних розчинів для збагачення їх киснем і виділенням СО2. Періодично поновлювати поживні речовини.