Реферат: Хрящеві риби. Акули в скати, як основні представники. Особливості будови тіла та життєдіяльності

Усі зуби у земноводних однакові й призначені лише для утриму­вання їжі. При її проковтуванні очі амфібій втягуються, тиснуть на стінки ротоглотки і проштовхують їжу до стравоходу, звідки вона потрапляє до шлунка. Кишечник поділяють на тонкий, товстий та пряму кишку, яка відкривається у клоаку. Є печінка і підшлункова залоза, які спільною протокою з'єднані з середнім відділом кишеч­нику.

Дихальна система. Органи дихання різноманітні. У дорослому стані тварини дихають за допомогою легенів та через шкіру. Легені — це парні комірчасті мішки. Парні ніздрі з клапана­ми ведуть до носоглоткової порожнини, звідти повітря потрапляє до легенів. Під час вдиху дно ротоглоткової порожнини опускається і вона заповнюється повітрям, що проходить через ніздрі. Потім це дно піднімається і проштовхує повітря в легені (виходу повітря че­рез ніздрі перешкоджають клапани).

Значну роль у процесах дихання земноводних відіграє шкіра. Так, у жаб через шкіру може надходити близько половини необ­хідного кисню, а в далекосхідного тритона та американських безлегеневих саламандр легені взагалі редуковані й газообмін відбу­вається лише через шкіру та слизовий епітелій ротоглоткової по­рожнини. Шкірне дихання забезпечує тривале перебування під водою. Суха шкіра не здатна пропускати гази, тому вона зволожується слизом.

Личинки земноводних дихають зябрами, а у протеїв та сирен зябра зберігаються протягом усього життя.

Кровоносна система земноводних має низку усклад­нень порівняно з рибами. У личинок вона побудована, як у риб (двокамерне серце, одне коло кровообігу). У дорослих тварин сер­це має три камери: два передсердя та шлуночок. Передсердя, ско­рочуючись, виштовхують кров до шлуночка. З нього кров потрап­ляє в основні артерії. У земноводних є два кола кровообігу: мале та велике.

Частина крові зі шлуночка надходить через легеневі артерії до легенів. Там вона збагачується киснем і по венах повертається до лівого передсердя (мале коло кровообігу). Решта крові зі шлу­ночка потрапляє до великого кола кровообігу, по якому надхо­дить до всіх інших частин тіла тварини й повертається до правого передсердя у вигляді венозної крові. Але по шкірних венах сюди ж потрапляє артеріальна кров (згадаймо, що шкіра - це один із головних органів дихання). Отже, у правому передсерді кров у зем­новодних змішується. Коли змішана (з правого передсердя) та артеріальна (з лівого) кров надходить у шлуночок, то далі вона не змішується, тому що внутрішня поверхня шлуночка має багато ко­мірчин, які кров окремими порціями заповнює на короткий час. Внас­лідок цього найбідніша на кисень кров надходить до легенів, зміша­на — до різних внутрішніх органів, найнасиченіша киснем — до го­ловного мозку.

У земноводних еритроцити (червонокрівці) утворюються не тільки у селезінці, а й у червоному кістковому мозку, який характерний тільки для наземних хребетних.

Як і риби, земноводні належать до холоднокровних тварин.

Центральний відділ нервової системи та органи чуттів. У земноводних краще, ніж у риб, розвинений передній мозок і є півкулі переднього мозку, які відповідають за складну по­ведінку. Мозочок розвинений трохи гірше, бо їхні рухи досить одно­манітні.

Серед органів чуттів у земноводних водночас є органи, характерні тільки для водяних організмів, та такі, що притаманні наземним тваринам. До органів чуттів, пов'язаних із водним середовищем, нале­жить бічна лінія. У більшості вона існує тільки на стадії личинки (пу­головка), а в постійно водяних видів (напр., деякі хвостаті земноводні) бічна лінія зберігається протягом усього життя. Очі пристосовані до наземних умов: вони мають повіки (верхню, нижню та мигальну пе­ретинку), які захищають око від пересихання.

Окрім внутрішнього вуха, земноводні мають ще й середнє. До його складу входять слухова кісточка та барабанна перетинка, яка розмежовує порожнину середнього вуха та зовнішнє середовище. Завдяки середньому вуху, яке заповнене повітрям, на­земні хребетні здатні сприймати звукові коливання, що поширюють­ся у повітрі. Звукові коливання через барабанну перетинку та слухову кісточку передаються до внутрішнього вуха, яке й сприймає звуки. Орган рівноваги представлений трьома напівколовими ка­налами, що сполучаються з внутрішнім вухом.

Видільна система земноводних за загальними ознаками нага­дує видільну систему хрящових риб. У земноводних є сечо­вий міхур.

Статева система. Земноводні — роздільностатеві тварини. За­пліднення у більшості видів зовнішнє. Розмноження відбувається у водоймах.

Регенерація добре виражена у хвостатих земноводних (особли­во у личинок), в яких можуть відновлюватися хвіст, кінцівки, ки­шечник, легені, спинний мозок тощо. Дорослі безхвості земноводні майже зовсім втрачають здатність до регенерації.

Розмноження та розвиток земноводних відбуваються у воді. Як тільки настає весна, дорослі тварини прокидаються від зимового за­ціпеніння та починають шукати водойми, що швидко прогріваються сонячним промінням. Першими у водойми приходять самці, в чому можна пересвідчитись за їхнім голосним кумканням. У самців дея­ких видів жаб у кутках ротової щілини є особливі парні мішки (резо­натори), які можуть роздуватися і таким чином підсилюва­ти звуки. Самки легко знаходять місця нересту за голосним кумканням самців і невдовзі з'являються там.

Самці деяких видів земноводних на період розмноження зміню­ють забарвлення всього тіла чи окремих його частин. Це свідчить про те, що у земноводних розвинений кольоровий зір. Наприклад, самець гостромордої жаби, поширеної в Україні, набуває в цей час блакитно­го забарвлення, а самка залишається бурого кольору (як і самець після розмноження). Водночас із самкою, яка відкладає у воду дозрілі ікрин­ки, самець випускає на них рідину, що містить сперматозоїди. Отже, запліднення відбувається у воді (зовнішнє запліднення).

Через деякий час зовнішня оболонка кожної ікринки набрякає і різко збільшується за об'ємом. За допомогою цих оболонок ікринки склеюються між собою і утворюють яйцекладку, що у різних видів земноводних має певну форму. Тільки кумки відкладають кожну ікринку окремо. Набряклі драглисті оболонки допомагають ікринкам утримуватися біля поверхні води, де навколишня темпе­ратура вища. Вночі, коли температура знижується, в кладках, зав­дяки цим оболонкам, температура продовжує залишатися на де­кілька градусів вищою, ніж у воді. Верхня частина яйця всередині прозорої оболонки містить темний пігмент, а нижня — світла. Завдя­ки цьому сонячне проміння уловлюється краще і яйце отримує більше тепла. Водночас пігмент захищає яйце від сонячного ультрафіоле­тового випромінювання, яке у великих дозах згубно діє на живі орга­нізми. Коли личинки виходять з оболонок, перші години свого жит­тя вони утримуються на плаваючих драглистих оболонках поблизу поверхні води, де температура вища.

Личинка жаб - пуголовок - спершу схожа на личинку кісткової риби. Дихає пуголовок спочатку зовнішніми зябрами, що мають вигляд невеличких пучечків із боків голови. Вони невдовзі за­мінюються на внутрішні зябра, ззовні непомітні. Пуголовок має одне коло кровообігу і двокамерне серце. На шкірі помітна бічна лінія. Вза­галі, у личинок земноводних є багато спільного із кістковими рибами.

Перші дні пуголовки існують за рахунок жовтка ікринки. Згодом у них прорізується рот і вони починають живитися самостійно. Спочат­ку вони з'їдають драглисті оболонки, до яких прикріплювалися. У здо­буванні їжі пуголовкам допомагають рогові зубчики, заховані під м'я­систими губами. Пуголовки зішкрябують шар дрібних організмів (во­дорості, найпростіші тощо) із підводних предметів і таким чином жив­ляться. Згодом вони переходять на здобування більшої поживи, тобто виловлюють дрібних безхребетних у товщі води.

Пуголовок швидко росте. Водночас у його будові відбуваються зміни. Як тільки зовнішні зябра замінюються на внутрішні (про­різуються зяброві щілини), одразу ж над ними виникає шкірна згорт­ка. Вона повністю вкриває зябра, залишаючи тільки невеличкий отвір для дихання. Через деякий час у пуголовка починають розвиватися передні і задні кінцівки. Проте спочатку зовні помітні лише задні кінцівки, передні ж сховаю під шкірною згорткою, що прикриває зяб­рові щілини. Пуголовки розвиваються тим швидше, чим тепліша по­года. У них з'являються легені, а серце стає трикамерним. Пуголовок може підпливати до поверхні води і заковтувати повітря. Хвіст посту­пово коротшає та стають помітними передні кінцівки. Пуголовок стає жабеням і частіше виходить на берег. Період розвитку у воді триває два-три місяці, після чого жабенята заселяють суходільні місця існу­вання. Статевозрілими жаби стають на третьому році життя.