Реферат: Фізіологічні основи пам'яті та емоцій, увага та її роль у сприйнятті інформації

І.П.Павлов, вивчаючи особливості вищої нервової діяльності людини і тварин, розвинув вчення про дві сигнальні системи.

Сигнальні системи – два основні фізіологічні механізми діяльності головного мозку. Будь – які зовнішні подразнення, зокрема, й умовні, що є сигналами безумовних подразників, утворюють першу сигнальну систему, характерну для високоорганізованих тварин і людини. У немовляти з перших днів життя виробляються різноманітні умовні рефлекси на положення тіла, вигляд матері, пляшечки, час тощо. Поступово їх стає дедалі більше. Дитина чує слова матері і вони поєднуються з певними процедурами – годуванням, прогулянкою, купанням. На ці слова теж виробляються умовні рефлекси. Ці умовні рефлекси нічим не відрізняються від умовних рефлексів тварин і є компонентами першої сигнальної системи.

Але поступово у дитини зростає запас слів, з них вона будує речення. Слова починають втрачати своє вузьке конкретне значення, в них вкладається значно ширший, узагальнюючий зміст, виникають поняття. Узагальненню підлягають не тільки слова, що означають предмети, явища природи, а й наші відчуття, переживання, дії. Так виникли абстрактні поняття, а з ними – абстрактне мислення. На цьому етапі в людини виникає друга сигнальна система, в якій слово відіграє роль не просто умовного подразника, а його сигналу, тобто воно є сигналом сигналу.

У тварин, як і в малої дитини, можна виробити умовні рефлекси на слова. Наприклад, собака виконує накази хазяїна. Але ці рефлекси є реакціями на звуковий подразник, а не на зміст слова, якого тварина не розуміє. Коли людина починає розуміти зміст слова, узагальнення, тоді слова створюють другу сигнальну систему, характерну лише для людини. Людина мислить словами, тому мислення нерозривно пов’язане з діяльністю людини. У зв’язку з розвитком другої сигнальної системи в людини виникли центри мови. Вони непарні і знаходяться у більшості людей в корі лівої півкулі головного

півкуля головного мозку, зокрема, рухомий центр мови і його зв’язки із сенсорними зонами кори.

Мислення. Проникнення в таємниці явищ навколишнього світу, його глибоке та всебічне пізнання неможливе без такого психічного про­цесу, як мислення.

Основними і специфічними особливостями цього психічного проце­су є узагальнене і опосередковане відображення в корі головного мо­зку предметів і явищ реальної дійсності, а також їх взаємозв'язків. Мислення узагальнено відображає дійсність через слова, мову. Воно тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є головним інфор­матором про навколишній світ. Практика є джерелом мислення, і водночас так, як для відчуттів та сприймань, практика для мислення є критерієм істини.

Отже, мислення - це опосередковане, абстрактне, узагальнене пізнан­ня явищ навколишнього світу, їх суті та існуючих між ними зв'язків здійснюване шляхом мислительних операцій (аналізу й синтезу, по­рівняння й розрізнення, суджень і умозаключень, абстракції, уза­гальнення тощо); вища форма відображувальної діяльності.

Емоції— психічні стани і процеси в людини та вищих тваринах; це відповідні реакції на зовнішні і внутрішні подразники, що проявляються у виді задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо. В емоціях виявляється позитивне або негативне ставлення людини до навколишнього світу. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні. Перші підвищують життєдіяльність організму;другі пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта. Розрізняють первинні і вторинні емоції. Первинні – переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб( страх, тривога, радість, гнів). Вторинні – у людини формуються внаслідок її соціальності і усвідомлення власного ’’Я’’. Ці емоції непов’язані з життєво важливими потребами ( образа, провина, почуття сорому, заздрість, пихатість).

Мотивація — це фізіологічний стан, який виникає в разі необхіднос­ті задовольнити ту чи іншу потребу організму. Суб'єктивно він про­являється відчуттями, оскільки зрозуміти потребу можливо тільки через власні відчуття (відчуття голоду, спраги тощо). Об’єктивно – змінами електричної активності певних відділів мозку і біохімічних реакцій. Вважають, що мотивації – це особливий комплекс збуджень, які штовхають людину або тварину до пошуку специфічних подразників зовнішнього середовища, що можуть задовольнити існуючу потребу.

Пам’ять – це психофізіологічний процес, під час якого людина здатна фіксувати у мозку, зберігати і відтворювати у потрібний момент раніше закладену інформацію, минулий досвід, дії. У людини процеси пам’яті тісно пов’язані з роботою другої сигнальної системи. Залежно від часу, протягом якого зберігається інформація, розрізняють оперативну, короткочасну та довготривалу пам’ять. Оперативна –це збереження інформації після її запам’ятовування на час, потрібний на виконання певного завдання; здійснюється на рівні рецепторів. Короткочасна – це запам’ятовування і збереження інформації на короткий термін( від кількох секунд до кількох хвилин) після одноразового та дуже нетривалого сприймання. Якщо інформація не повторюється, то вона зникає з пам’яті, не залишаючи відчутних слідів. Довготривала пам’ять забезпечує тривале збереження знань, образів, переживань, які запам’ятовуються після багаторазового повторення і відтворення. Це глибинна пам’ять, що зберігає найважливіше і найпотрібніше.

Пам'ять складається з трьох процесів:

1) запам 'ятовування, або закріплення, інформації (фіксація);

2) збереження, або утримання, інформації (ретенція);

3) відтворення інформації (репродукція).