Реферат: Кредити в Україні

Важливу роль у процесі стабілізації грошово-кредитного ринку відіграє активізація політики НБУ в посиленні банківського нагляду й контролю за діяльністю фінансово-кредитних установ. Цьому сприяє стабільне застосування інструментів грошово-кредитної політики. Так відбулося поступове зниження і стабілізація облікової ставки НБУ, що сприяло становленню ставок кредитного, депозитного ринків та ставки міжбанківського кредитного ринку. З 01.02.2003 НБУ зменшив облікову ставку до 35%, а ломбардну—до 40% .У середньому протягом 2002 року процентна ставка за кредитами дорівнювала 53,4% . Активізація кредитного ринку сприяла зростанню активності в сфері обміну, а також у деяких галузях реальної економіки, перш за все, в промисловості.

Аналіз стану кредитного ринку України в 2003 році дає змогу визначити позитивні тенденції в його розвитку та функціонуванні як наслідок певних успіхів грошово-кредитної політики Національної о банку України Кредитний ринок має відігравати роль стимулятора національної економіки, але той факт, що вперше за три останні роки в 2003 році обсяг кредитів, наданих комерційними банками суб'єктам господарювання був меншим від обсягів депозитів, висвітлює дві його основні проблеми: по-перше, високий ступінь ризиковості кредитних операцій у реальному секторі економіки; по-друге, можливість та ризик знецінення гривні, що стимулює комерційні банки використовувати свої активи в короткострокових операціях на міжбанківському ринку. Сьогодні грошово-кредитну політику НБУ має бути спрямовано не тільки на стабілізацію та ефективність функціонування кредитного ринку, а й на створення механізму впливу кредитного ринку на окремі галузі виробничої сфери, підприємства, що при додатковому фінансуванні можуть бути конкурентоспроможними на національному та міжнародному ринках.

Сфера дії контрольної функції кредиту, з одного боку, зменшується, бо в умовах комерційного розрахунку звужується коло питань, які на підприємствах повинні контролювати банки на підставі кредиту. З іншого боку, на ґрунті кредиту посилюється контроль за діяльністю підприємств, бо коли він не буде вчасно повернутий, підприємства оголошуватимуться банкрутами.

Найповніше кредит виконуватиме свою роль, коли одночасно поліпшуватиметься виконання його функцій всіма установами кредитної системи України.

Отже виходячи з усього цього можна сказати, що кредит відіграє значну роль у формуванні ринкової економіки України.

По-перше він сприяє розвитку дрібних приватних підприємств, тим самим здійснює значний вплив на розвиток ринкової структури на конкурентних засадах.

По-друге кредит спрямовується майже в усі галузі нашої економіки, а тому грає стимулюючу роль в їх розвитку.

По-третє кредит через систему грошово-кредитної політики впливає на стабілізацію та ефективне функціонування кредитного та грошового ринків, а отже допомагає подолати кризові явища в економіці України.

Опрацювавши дану інформацію можна зробити висновок, що при переході на ринкові відносини в Україні відбулося значне зниження добробуту народу та його різке розшарування за рівнями прибутків, і тому для більшості версти населення головною турботою стала складна боротьба за економічне виживання. Усвідомлюючи важливість екологічних проблем, вони змушені основну увагу приділяти насущним матеріальним питанням сьогоднішнього дня. Але досить складні, несприятливі екологічні умови життя у кінцевому підсумку призводять до зниження можливості реалізації повною мірою фізичного та інтелектуальною потенціалу людини, підвищення рівня захворюваності населення й негативно позначаються на генофонді не лише сучасних, а й особливо майбутніх поколінь нації. До того ж зменшення соціальної захищеності найменш забезпечених верств населення і різке зростання вартості охорони здоров'я уже створили реальну загрозу сімейному бюджету. Усе це, як не прикро, призводить не тільки до загострення соціально-економічної напруги й суспільстві, а й істотно знижує кількість для банківських установ потенційних клієнтів, які мають вільні кошти для інвестування у вітчизняну економіку.

Одним із пріоритетних напрямів кредитної діяльності Національного банку України і фінансових установ усіх форм власності могло б стати сприяння становленню і розвитку ринку екологічних робіт і послуг — екологічного підприємництва. До цієї важливої сфери варто віднести такі основні напрями соціальної та господарської діяльності:

— розробка і широке практичне впровадження екологічно безпечних і ресурсозберігаючих технологій, виробничих процесів, обладнання;

— масове виробництво природоохоронної техніки і приладів для контролю і підвищення якості довкілля у цілому, в тому числі навколишнього природного-середовища;

— створення і випуск екологічно сприятливих споживчих товарів;

— широке використання у народному господарстві вторинних ресурсів;

— подальший інтенсивний розвиток і використання рекреаційних ресурсів — курортних, спортивно-оздоровчих, туристичних;

— прискорення розвитку сфери надання екологічних послуг (екологічний моніторинг, екологічне аудитування, екологічне виховання, екологічне просвітництво й освіта).

Закордонний (міждержавний) досвід у цьому зв'язку переконує, що за до­помогою екологічних фірм багато підприємств змогли розв'язати проблеми використання відходів, перетворивши їх на потрібну сировину для інших галузей, розробили ефективні методи їхнього очищення, переробки чи утилізації.

Щорічно екологічними фірмами надається послуг на 200—230 млрд. дол., і цей показник має стійку тенденцію до зростання на 4 — 15% щорічно залежно від видів наданих послуг.

Активно і цілеспрямованою має стати позиція банківських установ у процесі приватизації в Україні, що дає унікальну можливість поліпшити екологіч­ні характеристики не тільки багатьох суб'єктів виробничої діяльності, а й навіть цілих секторів, ланок, функціональних підрозділів економіки. Врахування екологічного чинника у процесі приватизації і роздержавлення майна могло б сприяти розв'язанню суперечностей, що полягають у докорінному вдосконален­ні природоохоронної діяльності й суттєвому поліпшенні в цілому стану навко­лишнього середовища при недопущенні неприйнятних для майбутніх власників непередбачених витрат. До процесу безпосередньої приватизації, поки права власності перебувають у держави, варто всебічно з'ясувати причини і ступінь виниклої екологічної кризи на кожному конкретному підприємстві й конкрет­но вирішити питання про міру і методи відповідальності усіх причетних. Ви­рішення питання про компенсацію природоохоронних витрат і (або) сприяння у розв'язанні цієї не простої проблеми повинно відбуватися індивідуально залеж­но-від масштабів підприємств, методів приватизації, екологічного стану регіону та на підставі результатів екологічного аудитування щодо реальної і потенційної небезпеки для довкілля об'єкта приватизації.

У цьому аспекті нами пропонується орієнтовний механізм врахування екологічного чинника у процесі приватизації, що містить такі концептуальні підходи залежно від характеру постприватизаційної діяльності підприємства:

— створення цільового фонду для якнайшвидшого розв'язання невідклад­них екологічних проблем, із включенням затрат на їх реалізацію у ціну приватизовуваного об'єкта при збереженні після приватизації на підприємстві ви­пуску традиційного асортименту продукції на основі існуючих технологій, матеріалів, обладнання та сировини;

— зменшення величини вартості підприємства на суму збитку (фактичного і потенційного), що завдавався (чи міг би завдатися) навколишньому середови­щу, шляхом узаконення обов'язковості вжиття необхідних природоохоронних заходів у зазначені терміни в комплексі зі здійсненням технічного вдосконален­ня підприємства в цілому.

Дослідження і розрахунки, проведені на прикладі конкретних промислових підприємств різних регіонів України, засвідчили, що застосування запропонованих підходів до врахування екологічного: чинника може привести до зміни оцін­ної вартості приватизованого комплексу в межах 1-2%. От­же, на ринкову вартість підприємства такі зміни істотно не вплинуть, проте слугуватимуть збільшенню кількості потенційних покупців, яким буде гарантоване сприяння у розв'язанні існуючих екологічних проблем і мінімізації ймовірності екологічних катастроф у майбутньому. Тому поряд із такими традиційними завданнями державної політики щодо приватизації, як одержання прибутків від продажу підприємств, забезпечення зайнятості, сприяння регіональному економічному розвитку, очікування податкових надходжень у майбутньому, ця політика має включати й удосконалення природоохоронної діяльності та раціонального природокористування, запобігання техногенним аваріям, катастрофам.

Отже, фінансово-кредитна система останніми роками піддалася процесу інтернаціоналізації. Адаптація до цього процесу через впровадження міжнародних банківських принципів і стандартів дасть змогу вітчизняній банківській системі краще вписатися у світову фінансово-кредитну систему, підвищити довіру з боку закордонних партнерів, тим самим полегшити доступ і створити сприятливі умови використання міжнародною ринку позичкового капіталу.

Варто наголосити при цьому, що екологічні проблемі; актуальні не лише для розвитку банківського бізнесу, а й для забезпечення соціально-економіч­ного прогресу в цілому. Проаналізовані й запропоновані нами основні кон­цептуальні напрями формування еколого-економічної стратегії і тактик фінансово-кредитних установ, що ґрунтуються на використанні досвіду і досягнень передових країн світу та адаптовані до складних і специфічних умов переходу суспільства від адміністративно-командної системи до цивілізованих ринкових відносин, націлені на те, щоб виключити додаткове навантаження на державний бюджет у процесі реалізації конкретних екологічних програм. сприяти не тільки стабілізації й поліпшенню стану навколишнього середовища, а й рішучому і послідовному подоланню в нашій країні глибокої соціально-економічної кризи, входженню у світове співтовариство на правах не сателіта, сировинного додатку до всесвітнього господарства, а рівноправного партнера дружніх держав із різних континентів.