Реферат: Закони природи і астрономія

Наші предки чудесним вважали все незрозуміле. Особливо сильне враження на людину справляли такі явища, в основі яких лежали ще невідомі науці форми існування матерії, невідомі природні процеси. Електричні й магнітні поля, радіохвилі, радіоактивні випромінення існували в природі й до того, як людина їх відкрила та дослідила. І не тільки існували, а й зумовлювали ряд явищ, доступних безпосередньому спостереженню. Зга­даймо хоча б вогні Святого Ельма на щоглах кораблів, що вражали уяву моряків, а насправді являли собою безневинний електричний розряд, один з проявів атмо­сферної електрики.

Інший приклад: магнітні бурі, що викликали роз­губленість у мореплавців, коли стрілка компаса, замість того щоб вказувати на північ, починала безладно повер­татися. Хіба могли мореплавці минулих часів знати, що причиною такої дивної поведінки магнітної стрілки є процеси, що відбуваються на поверхні Сонця й по­роджують могутні потоки заряджених частинок, які вторгаються в земну атмосферу і збурюють магнітне поле нашої планети?

Незнання природних причин цих і багатьох інших «таємничих» явищ природи, страх перед їхніми невідо­мими наслідками породжували уявлення про їх надпри­родне походження. Марновірні люди щиро вірили, що причина таких явищ знаходиться за межами матеріаль­ного світу.

Ми не будемо спинятися на так званих біблійних і подібних до них чудесах, а також на чудесах, що фа­брикуються спеціально для обману віруючих. Пере­конливому викриттю таких чудес присвячено численну й різноманітну літературу.

Підійдемо до питання про чудеса з дещо іншого боку. В процесі наукового дослідження природи людина час від часу зустрічається з такими ситуаціями, коли ново­відкриті факти або вступають у суперечність з тими чи іншими відомими науці природними закономірностями, з надійно встановленими загальноприйнятими науковими уявленнями, що добре зарекомендували себе, або не дістають у межах існуючих фундаментальних наукових теорій задовільного пояснення. Здавалося б, що у таких ситуаціях наявна головна ознака чуда: невідповідність ходу того чи іншого явища існуючим науковим уявлен­ням.

Виникає закономірне запитання: чи можуть подібні ситуації свідчити про те, що наука наблизилася до тієї межі, за якою начебто починається сфера дії надприрод­них сил? Чи вони виникають з якихось інших причин, що не мають спільного з надприродним?

Перш за все спробуємо розібратися в тому, чи пра­вомірним є розуміння чуда як порушення законів при­роди? Так, коли б надприродні сили справді існували й свавільно порушували б закономірний плин явищ, такі порушення були б чудесами. Але з цього зовсім не ви­пливає, що будь-яке порушення законів природи є чу­дом. Тут ми зустрічаємося з відомою філософською помилкою, коли нерозуміння діалектичного характеру процесу пізнання веде до того, що наближення до меж знань про матерію, які існують у даний момент, сприй­мається в релігійно-ідеалістичному плані як свідчення існування нематеріальних, надприродних сил.

Справа в тому, що матерія нескінченно різноманітна і наші знання про неї завжди відносні. Інакше кажучи, будь-яка наукова, у тому числі фізична теорія, якою б фундаментальною вона не була, має певні межі засто­сування. Це означає, що в природі завжди існує царина явищ, які не можуть бути описані за допомогою даної теорії. І коли в процесі наукового дослідження виявля­ються факти, що належать до цих явищ, вони не можуть дістати задовільного пояснення в рамках існуючих знань або навіть вступають з ними в явну суперечність. Таким чином, у подібних випадках ми зустрічаємося ніби з по­рушенням законів природи. Насправді ж має місце вихід за межі застосовності діючих теорій. Вихід, який кож­ного разу потребує їх узагальнення й розвитку.

Інакше кажучи, це означає, що нововідкриті факти, які виходять за рамки відомих законів і наукових тео­рій, вкладаються у загальніші теорії і підпорядковують­ся хоча й невідомим у даний момент науці, проте існую­чим загальнішим закономірностям.

Таким є діалектико-матеріалістичний підхід до про­цесу пізнання природи, в основі якого лежить, з одного боку, принцип матеріальної єдності світу, сприйняття природи такою, якою вона є, а з другого — визнання не­скінченної різноманітності світових явищ і послідовного розширення й поглиблення наших знань про об'єктивні закономірності, що керують цими явищами.

Що ж до наукових законів, тобто тих законів, з якими ми зустрічаємось у фізиці, хімії, біології, астрономії та інших природничих науках, то вони, будучи відображен­ням об'єктивних законів природи, здобуті в результаті пізнавальної діяльності людей. Отже, наукові закони є об'єктивними за своїм змістом і суб'єктивними за формою.

Закони Кеплера — це перші відкриті людиною фун­даментальні закони, що стосуються небесних явищ.

На той час, коли учні відповідно до програми курсу астрономії почнуть вивчати закони Кеплера, вони вже будуть знайомі з цілим рядом найважливіших законів природи, починаючи з закону Архімеда і кінчаючи ба­гатьма іншими законами фізики.

Тому доцільно, відштовхуючись від законів Кеплера, повести з учнями розмову про причинність і закономір­ність взагалі і дати уявлення про ці поняття з позицій діалектико-матеріалістичної філософії, а в зв'язку з цим розглянути питання і про чудеса.

Трудність полягає в тому, що вивчення законів Кеп­лера відбувається на одному з перших уроків астрономії і у розпорядженні вчителя ще немає найбільш вражаю­чих і переконливих прикладів (вони належать здебіль­шого астрофізиці), які могли б стати ілюстрацією до загальних положень світоглядного порядку. Однак цього не слід боятися. Навпаки, до загальних положень корис­но періодично повертатися в міру проходження курсу астрономії. Це не тільки буде повторенням, що допомо­же краще засвоїти і закріпити матеріал, а й покаже учням, що світоглядні висновки — це не загальні декла­рації, які повисають у повітрі, а положення, які можна і треба застосовувати для осмислення й глибокого розу­міння конкретних проблем природознавства.

У зв'язку з цим ми ще не раз повернемося до питан­ня про діалектичний характер процесу наукового пі­знання і співвідношення відносної та абсолютної істи­ни; зокрема, при розгляді питання про революцію у сучасній астрономії і нерозв'язані проблеми сучасної астрофізики.