Реферат: Наша Галактика

Галактика Андромеди разом з нашою Галактикою і ще кількома сусідніми галактиками меншої маси утво­рюють так звану Місцеву групу. Деякі з-поміж зоряних систем цієї групи, зокрема Велика й Мала Магелланові Хмари, є супутниками нашої Галактики. Разом з нею вони обертаються навколо загального центра мас.

Ще одне скупчення галактик розташоване в сузір'ї Діви. Воно є центром ще більш гігантської, ніж Місцева група, системи зоряних островів — Надскупчення галак­тик, до складу якого входить і Місцева група з нашою Галактикою.

Сучасним засобам астрономічних досліджень доступ­на величезна ділянка простору радіусом близько 10— 12 млрд. світлових років.

На цій ділянці розташовані мільярди галактик, їх сукупність зветься Метагалактикою.

За своїм зовнішнім виглядом галактики поділяються на три основні типи: еліптичні, спіральні й неправильної форми.

Наша Галактика належить до спіральних. А такі Галактики становлять близько 50 % зоряних островів. Ця обставина полегшує застосування методу порівняння.

Всесвіт. Останніми роками в науковій і науково-по­пулярній літературі можна зустріти вирази типу «вік Всесвіту», «початок Всесвіту в часі», «радіус Всесвіту» тощо.

Як на перший погляд, подібні вислови суперечать нашим уявленням про вічність матерії, закону збереження матерії і руху. Однак суперечність ця уявна. Вона пов'язана із зміною змісту поняття «Всесвіт», яка сталася останніми роками в результаті розвитку астро­номічних уявлень і філософської думки. Якщо раніше поняття «Всесвіт» вважалося тотожним поняттю «ма­теріальний світ», то тепер виникла потреба в їх розме­жуванні, яка пов'язана не тільки з поглибленням наших знань про космічні явища, а й з розумінням того, що процес наукового пізнання є процесом суб'єкт-об'єктної взаємодії.

Матерія нескінченно розмаїта. Матеріальний світ — це незліченна кількість об'єктів, явищ, подій, процесів, зв'язків і відношень. Охопити їх усі без винятку, тобто пізнати всю матерію відразу, наука неспроможна хоча б з тієї очевидної причини, що момент, коли людина почала вивчати навколишній світ, віддалений від сьогод­нішнього дня на кінцевий проміжок часу. Тому наука на будь-якому рівні свого розвитку здатна охопити і фактично охоплює лише певне коло явищ, процесів, зв'язків і відношень.

У процесі своєї практичної діяльності людина виді­ляє з нескінченного розмаїття матеріального світу скін­ченну кількість об'єктів, явищ, відношень, зв'язків, взаємодій: будує наукову картину світу. Картину, яка розвивається в міру нагромадження знань, відбиваючи дедалі глибші закономірності світобудови. Таким чином, наукова картина світу — це кінцевий «зріз» нескінченно різноманітної об'єктивної реальності.

«Якщо Всесвіт, що вивчається нами сьогодні, виник 20 мільярдів років тому, то з філософської точки зору важливим є визнання об'єктивного характеру цього процесу як космічного етапу саморозвитку матерії. Справа конкретної науки — фізики зрозуміти й описа­ти цей процес. Можливим .є мислити й існування бага­тьох Всесвітів із складною топологією. Тому доцільно відрізняти термін Всесвіт природодослідника, яким позначаються наші відомості про Всесвіт, нагромаджені на даний момент часу, від філософського поняття матері­ального світу. Це поняття включає у себе в приховано­му вигляді всі майбутні досягнення у вченні про Всесвіт природодослідника» '.

Отже, сукупність відомостей про світобудову, нагро­маджених наукою на даний момент часу, доцільно по­значити терміном «Всесвіт природодослідника» на відмі­ну від філософського поняття «матеріальний світ», що включає у себе в прихованому вигляді всі майбутні досягнення у вченні про «Всесвіт природодослідника».

«Всесвіт природодослідника» є результатом складної суб'єкт-об'єктної взаємодії. Він відображає реальні вла­стивості матерії, але ставити питання про те, якими є ці властивості поза пізнавальним процесом, що його здійт онюе людство, безглуздо.

«Спір про дійсність чи недійсність мислення, яке ізолюється від практики, є чисто схоластичне питан­ня»,— підкреслював К. Маркс. Єдиний спосіб бачення дійсності — її бачення через призму практики.

Таким чином, людство в процесі своєї практичної діяльності реалізує свій «Всесвіт природодослідника», виділяючи з нескінченної багатоманітності матерії ті її властивості й закономірності, які мають най­більш важливе значення для практики, для самого існування людського суспільства, для його подальшого розвитку.

Теорія розширюваного Всесвіту. Основне завдання одного з найважливіших розділів сучасної астрофізи­ки — космології полягає в тому, щоб вивчити структуру

простору Всесвіту у великих масштабах і закономірно­сті його еволюції в часі.

У 1922 р. радянський математик О. О. Фрідман, ана­лізуючи рівняння загальної теорії відносності А. Ейн­штейна, що описують поведінку Всесвіту, дійшов неспо­діваного висновку про те, що Всесвіт не може перебувати в стаціонарному стані: він має або розширятися, або стискатися, або пульсувати.

В подальшому висновки Фрідмана дістали підтвер­дження в астрономічних спостереженнях, які виявили у спектрах галактик червоне зміщення спектральних ліній, що відповідає взаємному віддаленню цих зоряних систем.

Оскільки всі скупчення галактик від нас віддаляють­ся, мимоволі складається враження, що наша Галактика знаходиться в центрі розширення, в нерухомій централь­ній точці Всесвіту, що розширюється. Ця обставина була використана деякими захисниками релігії, що намага­лися за її допомогою знову обгрунтувати наше виключ­не становище в світобудові.

Насправді ж ми маємо справу з черговою астроно­мічною ілюзією. Розширення Всесвіту відбувається та­ким чином, що в ньому немає «переважної» нерухомої точки. Які б два скупчення галактик ми не вибрали, від­стань між ними з плином часу зростатиме. А це озна­чає, що на котрій би з галактик не опинився спостерігач, він побачить таку саму картину розбігання зоряних островів, яку бачимо й ми.

Отже, ми живемо в нестаціонарному Всесвіті, який розширюється, який змінюється з часом і минуле якого є нетотожним його сучасному стану, а сучасне — май­бутньому.

Повертаючи подумки картину руху галактик назад, учені дійшли висновку, що навколишня сукупність зоряних систем — Метагалактика виникла внаслідок ви­бухового розширення надщільної гарячої плазми з температурою в сотні мільйонів кельвінів і величезною густиною близько 1095 г/см3, що на 81 порядок вище від густини атомного ядра.

То був не звичайний вибух, який починається з пев­ного центра і поступово охоплює все більші й більші ділянки простору, а вибух, який стався одночасно скрізь, заповнивши від самого початку весь простір, причому кожна частинка матерії помчала геть від іншої частин­ки. Сталася ця подія близько 15—20 млрд. років тому.

У подальшому в середовищі, яке розширювалось, від­бувалися складні фізичні процеси, в результаті Яких сформувалися найрізноманітніші космічні об'єкти, що є «населенням» сучасного Всесвіту й визначають його структуру.

Методичні міркування. У зв'язку з теорією розширю­ваного Всесвіту, закономірно постає фундаментальне питання: що являла собою «первісна» речовина нашого Всесвіту і яким чином вона сформувалася?

Існуючі фізичні теорії поки що не дають вичерпної відповіді на це запитання. Ситуацією, яка утворилася, негайно скористалися богослови. Суть релігійних інтер­претацій теорії розширюваного Всесвіту полягає в тому, що оскільки пояснити виникнення початкових умов розширення неможливо за існуючих фізичних теорій, цей процес має божественну природу. В дещо спрощено­му вигляді розмірковування релігійних теоретиків зво­дилися приблизно ось до чого. Бог створив початковий надщільний згусток і вдихнув у нього рух. А оскільки згідно з сучасними астрономічними даними процес утво­рення нових космічних об'єктів відбувається і в нашу епоху, то божественне творення триває.

Іншими словами, початковий вибух, який зумовив утворення Метагалактики, ототожнюється з актом бо­жественного творення Всесвіту.

Католицькі теологи говорять приблизно так: «Та об­ставина, що Всесвіт перебуває в стані безперервної еволюції, що в ньому безнастанно виникають нові струк­тури, незаперечне і неспростовно свідчить про творення, яке триває, про те, що все у світі перебуває в стані безперервного винаходу вищою надприродною силою — богом».

Це яскравий приклад того, як релігійні теоретики зовсім довільно трактують результати наукових дослі­джень, прагнучи що б там не було пристосувати їх до релігії і не беручи до уваги дійсний стан речей. Насправ­ді ж теорія розширюваного Всесвіту не дає для релігій­них інтерпретацій жодних підстав. Одним з головних завдань сучасної астрофізики саме і в вивчення еволю­ції матерії у Всесвіті, її перетворень, переходів з одного якісного стану в інший. І багато що за останні роки вдалося з'ясувати. Якщо ж не всі проблеми, пов'язані з формуванням тих чи інших космічних об'єктів, уже розв'язані, то вони, безперечно, будуть розв'язані в май­бутньому.

Так, учені ще не можуть з достатньою впевненістю і повнотою відповісти на запитання, як і з чого сфор­мувалася початкова надщільна речовина. Однак і в ме­жах наших сучасних знань ця речовина розглядається не як щось первісне, що виникло саме по собі, а як одна з фаз нескінченного процесу саморозвитку матерії. Що ж до конкретних уявлень про фізичну природу «первіс­ного» стану нашого Всесвіту, то вони лише фіксують ту межу, до якої допустимо поширювати в минуле су­часну систему фізичного знання.

У той самий час матеріальна фаза, що «передувала» первісному стану, обов'язково існувала.

Тут доречно нагадати висловлювання Ф. Енгельса щодо первісної туманності, з якої, згідно з гіпотезою І. Канта, утворилася Сонячна система: