Реферат: Наш космічний дім - Земля
Перспективне і ще одне джерело енергії — Сонце. Можливо, вже в цьому сторіччі будуть створені космічні орбітальні сонячні електростанції, що перетворюють енергію сонячного випромінювання на електричну. А вона по високочастотних або лазерних каналах передаватиметься на Землю. До речі, такий спосіб пов'язаний з мінімальними змінами в навколишньому середовищі.
Вже зараз майже половина продукції текстильної промисловості виробляється з синтетичних матеріалів. Із синтетики виготовляються й більшість деталей машин і механізмів. Створюються синтетичні матеріали з наперед заданими властивостями. Але це тільки початок. З часом людина навчиться виробляти буквально «все з усього». А це означає, що одна й та сама порція речовини у різних формах багаторазово служитиме людям. Так буде, очевидно, розв'язано проблему сировини.
Що ж стосується забезпечення людства їжею, то з часом людина оволодіє механізмом фотосинтезу і навчиться виробляти харчові речовини поза зеленим листком рослин, тобто обходитися без сільськогосподарського виробництва. Це не тільки вивільнить колосальні площі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, а й зробить виробництво їжі не залежним від кліматичних умов. Можна успішно боротися і з забрудненням навколишнього середовища — удосконаленням промислових підприємств, створенням безвідходного виробництва з замкнутими екологічними циклами.
Набагато важчою проблемою є підтримання тієї природної рівноваги, що склалася між різними природними процесами за багато мільйонів років еволюції Землі. Але це не означає, що завдання полягає в тому, щоб зберегти саме той стан речей, який існує у природі на даний момент. Таке уявлення не тільки дуже спрощене, а й у корені неправильне.
Проблема вимагає діалектичного підходу. Необхідно зберігати не рівновагу взагалі, а рівновагу, що відповідає сучасному рівню розвитку людства і тим завданням, які перед ним стоять у дану епоху. Йдеться, таким чином, про створення єдиної саморегулювальної системи «людина — виробництво — природа», системи з такими зворотними зв'язками і можливостями керування, які давали б змогу здійснювати оптимальну взаємодію між людським суспільством і природою. В нашій країні розв'язання цього завдання набуло надзвичайно важливого державного значення.
Однак щоб забезпечити оптимальну взаємодію людини й природи в масштабі всієї нашої планети, потрібні спільні зусилля багатьох країн.
Усе сказане свідчить про те, що при відповідних зусиллях і відповідній організації наука може знаходити реальний вихід з кризових ситуацій навіть глобального характеру. І тому немає ніяких підстав шукати в подібних ситуаціях втіху за допомогою релігійних ілюзій.
Інша справа, що практичне здійснення потрібних заходів може наштовхуватися на перешкоди соціального порядку, пов'язані з існуванням у сучасному світі капіталістичного табору, капіталістичної системи господарства. Для подолання цих перешкод потрібний вищий рівень міжнародної співпраці, ніж той, який існує в сучасному світі, а в перспективі — соціальна перебудова капіталістичного суспільства.
Крім того, треба мати на увазі, що нерідко в ранг глобальних кризових ситуацій невиправдано зводяться проблеми, виникнення яких зумовлено саме капіталістичною системою господарювання.
Як відомо, в земній атмосфері на висотах від 15 до 40 км міститься шар так званого озону, з максимумом концентрації на висоті близько 25 км. Озон — це кисень в особливому молекулярному стані — одна молекула озону складається з трьох атомів кисню.
Утворюється озон під дією ультрафіолетової радіації Сонця, головним чином у тропічних районах нашої планети, і розноситься повітряними течіями в райони середніх і високих широт.
Надзвичайно важлива властивість озоносфери, що є необхідною для забезпечення можливості існування життя на Землі, полягає в тому, що вона поглинає жорстку ультрафіолетову радіацію Сонця, згубну для живих організмів. У разі пошкодження озоносфери, наша планета виявилася б непридатною для подальшого життя.
Згідно з наявними науковими даними, близько 650 мільйонів років тому вміст кисню у повітряній оболонці Землі становив близько 0,1 % його сучасної концентрації. Поповнення киснем могло відбуватися за рахунок двох джерел: його надходжень з надр планети (спочатку кисень витрачався на окислювання заліза, а потім став концентруватися в атмосфері) і діяльності синьо-зелених водоростей. Що ж до озоносфери, то вона виникла близько 570 мільйонів років тому.
У 1985 році над Антарктидою було виявлено так звану «озонну дірку» — район, де озоновий шар став дуже тонким. Утворюється «дірка» у вересні й жовтні, а потім вона «затягується». Розмір «дірки» становить близько 10 млн. кв. км, тобто її можна порівняти з територією США.
Природа цього явища поки що незрозуміла, оскільки тривалість спостережень порівняно невелика. Не виключено, що ми маємо справу з якимось короткочасним або періодичним природним атмосферним процесом, який, зокрема, може бути пов'язаний з коливаннями рівня сонячної активності (1985—1988 pp.—роки мінімуму чергового циклу сонячної активності).
Не виключено також, що однією з причин утворення озонної дірки є господарська діяльність людини. В результаті ряду виробничих процесів у атмосферу надходить велика кількість хлоромістких сполук; перш за все фреонів, які використовуються в аерозольних упаковках. Піднімаючись у стратосферу, фреони під дією сонячного випромінювання розпадаються, і при цьому виділяється атомарний хлор, що активно руйнує озон.
Істотну роль можуть відігравати й нітрати, що їх використовують у сільському господарстві як добрива. Деяка їх частина засвоюється рослинами, але більша частина розкладається, внаслідок чого утворюються азотисті сполуки, які піднімаються в атмосферу і вступають у хімічні реакції з озоном. Є повідомлення про те, що утворення типу «озонних дір» виявлено і в Арктиці, хоча і значно менших масштабів, ніж в Антарктиді.
Можливо, ця неоднаковість пояснюється тим, що меридіональна атмосферна циркуляція в Північній півкулі Землі відбувається значно активніше, ніж у Південній, і повітряні течії, приносячи озон з екваторіальної зони на північ, встигають поповнювати його зменшення.
У 1988 р. цікаві дослідження атмосферних процесів у Арктиці, які здатні справити вплив на озоносферу, провели радянські вчені з борту дослідницького літака «Циклон».
Як було встановлено, протягом полярної ночі у приполярних арктичних районах у стратосфері утворюються незвичайні хмари, що складаються з мікроскопічних кристаликів переохолодженого льоду. Протягом тривалих зимових місяців ці кристалики збирають на себе фреони, поступово дрейфуючи до полюсу. З настанням весни під впливом сонячних променів кристалики тануть, а вивільнені фреони починають «знищувати» озон.
Імовірно також, що викиди в атмосферу деяких хімічних речовин призводять, мабуть, і до «місцевих» виснажень озонового шару. В усякому разі, згідно із спостереженнями, які ведуться на спеціальних озоно-сферних станціях, зареєстровано близько 50 випадків зниження концентрації озону над Москвою, Києвом й іншими великими містами європейської частини країни. Щоправда, при цьому «наскрізні» діри в озоносфері не виникають і з плином часу нормальна товщина озонового шару відновлюється, так що ситуація поки що не є критичною. Проте це не знімає проблему. Необхідно вже зараз докласти всіх зусиль до того, щоб надійно усунути екологічні фактори, здатні призводити до руйнування озоносфери.
Методичні міркування. З точки зору наших сучасних знань про Землю, Всесвіт і людину наша планета (принаймні, у межах Сонячної системи) — унікальне небесне тіло. Унікальне тому, що саме на Землі в процесі її природного розвитку склався комплекс фізичних та інших умов, що забезпечують можливість виникнення і розвитку живих організмів, який спричинив появу людини — розумної істоти, здатної пізнавати й перетворювати навколишній світ. Зрозуміло, такий «науковий антропоцентризм» не має нічого спільного з середньовічним релігійним антропоцентризмом, в основі якого було уявлення про те, що Земля займає «особливе» місце у світобудові за «божественним задумом», що вона, як і весь світ, створена богом спеціально для людини, а людина — це вінець божественного творення, що успадкувала образ і подобу творця.
Насправді ж земні умови нашого буття — це результат розвитку природних процесів. І ми живемо на Землі, а не на Марсі або на Венері тому, що на жодній іншій планеті Сонячної системи не існує тієї сукупності природних факторів, яка е необхідною і достатньою для існування й розвитку живих організмів. Знання цих
факторів, що визначають стан безпосереднього середовища нашого життя, для сучасного людства абсолютно необхідне. Справа в тому, що ці умови з плином часу змінюються. Змінюються як у результаті природних процесів, так і внаслідок практичної діяльності сучасної людини. І дуже важливо знати закономірності цих змін, а також їх допустимі межі, бо якщо ці межі будуть порушені, Земля може стати непридатною для життя.