Реферат: Мирне освоєння космосу

Мирне освоєння космосу — також надзвичайно важлива проблема.

Зоряне небо — невелика ча­стина безмежного космосу. Зем­ляни всіх поколінь завжди ди­вилися на нього з неабиякою цікавістю і тривогою. А що там далі? Чи десь ще є істоти, схожі на нас? Чого чекати від космо­су — добра чи зла? Лише в 60-х роках XX ст. людина вперше подолала земне тяжіння і зро­била перші кроки в космосі. Що ж таке космос? Це той не­скінченний простір, що оточує нашу Землю.

Космос — глобальне середо­вище, що є спільним для всього людства. Тому його мирне ос­воєння вважається глобальною проблемою. Сьогодні вже сфор­мувалися два напрями викори­стання космосу для потреб лю­дини: космічне виробництво і космічне землезнавство.

Космічне виробництво — це створення нових видів матері­алів, джерел енергії, двигунів для космічних досліджень, кос­мічних технологій для одержан­ня нових сплавів, оптичного скла, напівпровідникових мате­ріалів, медичних препаратів, ви­рощування кристалів, проведен­ня зварювальних, монтажних робіт.

Космічне землезнавство — це вивчення з космосу планети Земля і всіх її сфер. Основна мета космічного землезнав­ства — пізнання закономірнос­тей космічної оболонки, вивчен­ня природних ресурсів для їх оптимального використання охорона навколишнього середо­вища, забезпечення прогнозів погоди та дослідження інших явищ. Космічне землезнавство розвивається з початку 60-х років після запуску перших ра­дянських та американських штучних супутників Землі, а потім і космічних кораблів. Перші космічні знімки було зроблено в 1961 р. Германом Титовим. Одночасно розпочало­ся візуальне спостереження земної поверхні екіпажами кос­мічних кораблів. Особливе зна­чення для космічного землезнав­ства мають специфічні особли­вості космічної зйомки. Зазви­чай зйомка здійснюється з ви­соти 250 — 500 км і смута огля­ду перевищує 1 тис. км. За 5 хви­лин з орбітальної станції можна зняти на плівку територію пло­щею близько 1 млн. км 2, це під силу роботі літака за дворічний період. Хіба не дивно, що кос­монавти в ілюмінатор бачать усю Європу: від Піренеїв до Англії, зліва — Балтійське море, а справа — Чорне. Видно весь Дніпро — від витоку до гирла. «Озирнувся назад — Європа уже зникла за горизонтом, і ось під тобою вже Камчатка, Сахалін, Курили. Пролітаю над Амери­кою: в один ілюмінатор видно її берег, що омивається Атлантич­ним океаном, а з другого — Ти­хий» (з книжки Г. Берегового «Космос — землянам»).

Світова практика вже має численні приклади використан­ня космосу. Найяскравіше це проявляється у прогнозах пого­ди і розширенні можливостей телебачення та зв'язку. Лише три супутники, розміщені відпо­відним чином, дають змогу кожному жителеві Землі в будь-який час з'єднатися з якою зав­годно точкою на будь-якому континенті незалежно від часо­вого поясу. Це свідчить, що сам процес освоєння космосу сприяє посиленню глобалізації в сучасному світі. Отже, космічні держави мають набагато кращі умови для свого розвитку, зок­рема для створення нових енер­гетичних систем на базі космі­чних сонячних електростанцій (КСЕС). Такі станції доцільно розміщувати на екваторіальній орбіті, де кутова швидкість оберту космічного об'єкта дорі­внює кутовій швидкості оберту Землі, що дає змогу зафіксувати об'єкт над певною точкою ек­ватора і спостерігати за ним як за нерухомим. Висота розміщення КСЕС повинна станови­ти 36 тис. км, оскільки ефек­тивність генерації сонячної енергії на цій висоті в десять разів більша, ніж на поверхні Землі. Передавання енергії на Землю з такої станції можливе у надвисокочастотному діапазоні за допомогою лазерів. Для цьо­го знадобляться сонячні панелі площею 50 км 2 і вагою майже 50 тис. тонн. Для доставки та­кої станції на відповідну орбіту потрібні ракетоносії надзвичай­но великої потужності. Проте можливості космічної геліоенер­гетики практично невичерпні, до того ж вона абсолютно еко­логічно чиста.

Країни, територія яких про­стягається за полярне коло, сти­каються з багатьма економічни­ми і соціальними проблемами в період полярної ночі. Важко жити і працювати в умовах штучного освітлення навіть удень. Розроблено проект, реа­лізація якого дасть змогу спря­мувати з космосу на територію, де панує ніч, сонячне освітлен­ня. Для цього на космічному кораблі потрібно «підвісити» кілька гігантських дзеркал, які «ловитимуть» сонячне світло і спрямовуватимуть його на пев­ну територію.

У процесі освоєння косміч­ного простору людина так чи інакше його забруднює. Ще в се­редині 80-х років на земних ор­бітах кружляли десятки тисяч штучних об'єктів, що, за слова­ми французького фахівця, пере­творили найближчий космос у «космічний смітник». Крім того, космос, як спільна власність, завжди повинен лишатися мир­ним, відкритим для його вико­ристання в інтересах усіх людей. Ось чому слід дбати про те, щоб земні конфлікти ніколи не пе­реносилися в космос і ніколи не було різного роду «зоряних війн», які так часто показують на екранах телевізорів.