Реферат: Загибель і відновлення неоціненних скарбів

II. "КОМІСІЯ ЗОДЧЕСЬКОЇ ВІДБУДОВИ"

Справа відбудови зруйнованих пам'яток не може обмежуватися Києвом. Це питання має не тільки всеукраїнське, а й всеросійське значення. Всю Росію останніми роками пойняла хвиля безтямного руїнництва. В усіх куточках корінної Русі вороги народу понищили зодчеські творіння, яким належало б стати безсмертними завдяки їхнім художнім якостям. Наспів час подумати про заснування "Комісії Зодчеської Відбудови" (КЗВ) [...]

Не в збідненому, не в урізаному, а в збагаченому дбайливою реставрацією вигляді повинна передати наша доба майбутнім поколінням зодчеську спадщину євразійських народів, і передусім російську й українську спадщину. Нищителі, в найкращому разі, замість десятка форм архітектурної творчості минулих століть, залишають зразок якоїсь однієї форми. Багату, різноманітну сукупність пам'яток, що свідчить про невичерпну рясноту талантів, вони зводять до нечисленних уламків. Вони сприяють наклепникам на Росію й Україну, які твердять, що ці народи не мають розмаху творчої фантазії. Повторюємо: у найкращому разі від великого цілого вони лишають окремі шматки; від повноскладових рядів зберігають ізольовані відтинки. Штучно призволиться до деградації минуле великих народів.

Ні, Росія та Україна не стерплять цього знущання з себе й зі свого минулого. Вони відновлять повноту рядів. Вони знову змусять вигравати барвами всю сукупність створених минулими поколіннями художніх форм. Вони включать у культурно-історичний ланцюг вирвані з нього найцінніші ланки [...]

Історія Євразії була вже свідком подібних відбудовчих дій. Саме в такий спосіб український нарід, за доби свого "вікового піднесення" в XVII столітті, підняв з руїн пам'ятки великокняжого періоду. В цій грандіозній акції, яка ще не змальована і не оцінена як слід в історичній літературі, але яку автор цих рядків вивчив на десятках прикладів, не можна не відчути напруженого потягу найкращих представників тогочасної Русі-України до віднови тяглості національної русько-української художньо-матеріальної культури. Акція ця визначається такими іменами, як Петро Могила в Києві, Лазар Баранович, Йоаникій Ґалятовський у Чернігові. "Відновлення" дало висліди. Зодчеська спадщина великокняжої доби, що, здавалося, в Україні зникла майже без сліду (див., напр., висловлювання Боплана в першій половині XVII ст.), воскресла з новою силою і славою. І вже не на діячах XVII століття лежить провина за те, що розлючені невігласи наших днів знову знищили добру половину споруд, які ті відбудували. Ці діячі (напр. Йоаникій Ґалятовський у Чернігові) ставили собі у своїх "реставраційних" роботах і суто археологічні цілі. Проте їхні наукові можливості під час віднови споруд великокняжої доби були, звичайно, в сотні разів менші за ті, що їх має наше покоління в справі відбудови нещодавно зруйнованих пам'яток.

Могила, Ґалятовський та їхні соратники величезною мірою сприяли збереженню індивідуального національного обличчя русько-українського народу. Так само й "Комісія Зодчеської Відбудови", повернувши народам Євразії втрачені частини їхньої культурної спадщини, величезною мірою посприяє їхньому культурному піднесенню. Повторюємо, повернення втраченого конче потрібне, щоб знову змусити звучати художню традицію минулого в усій її повноті та образності; щоб усім громадянам країни дати почуття гордості за свою країну та її минуле; щоб кожному з них прищепити "інстинкт історичності" й нагадати йому про покоління, які жили й творили на цьому ж таки грунті. Сучасність має бути величнішою за минуле. Проте і минуле має на повен голос розповідати про себе.

"Комісії Зодчеської Відбудови" належить розгорнути свою роботу незрівнянно ширше, ніж провадили її Могила, Баранович та інші. Передусім ідеться в цьому разі про відтворення з праху зодчеського образу не самої тільки України-Русі, а ледве чи не всіх частин Євразії. Тому що дуже вже "постаралися" (і далі "стараються") нищителі. Ми бачили на прикладі Києва, що стосовно зодчеських пам'яток рука їхня діє куди запекліше, ніж діяла рука татар у XIII і рука поляків у XVII столітті (саме з їхніми спустошеннями мали до діла українські патріоти минулих століть) [...]

Такі внутрішні завданні відбудовчих дій. Коротше кажучи, вони зводяться до того, щоб у сфері архітектурної, а тим самим і "ландшафтної" образності встановити правильне співвідношенні між революцією і традицією; щоб у кожному куточку країни, де було велике історичне життя і де сліди його стерті нищителями, відтворити його пам'ятки і дати їх як взірці, які потрібно опанувати і перевершити.

Однак відбудовча акція маєш тільки внутрішньонаціональний бік. Вона ставить і певні цілі назовні. Європейські "колонізатори" дуже заклопотані тим, щоб применшити цінність культурного минулого руського народу, а якщо можна, то й зовсім звести її нанівець. Ось, наприклад, пан Бакстон (15). Він обурено відкидає саму можливість зіставлення англійської архітектурної спадщини з руською. "Не може бути багато тих, хто допустив би порівняння наших власних великих соборів навіть з найкращими творіннями руського генія. Треба визнати, що таких висот архітектурної творчості ніколи не було досягнено в Росії"'6. Явна й очевидна неправда! За багатством художньої вигадки, за самостійністю творчості руська архітектура в її історичному розвитку аж ніяк не нижча від англійської.

Пан Бакстон розводиться далі. "Руський стиль, - каже він, - ніколи не робив враження на представників інших народів; жоден інший стиль у світі ніколи не був під його впливом. Він узяв багато, але не дав нічого" (17). Проте та сама Англія в її архітектурній історії майже не впливала на інші країни. Це анітрохи не применшує величі того, що вона створила. У випадку руському сама своєрідність руської творчості могла бути перепоною для широкого впливу її на оточення. І все-таки: у ХІV-ХV століттях русько-українське майстерство безперечно впливало на Польщу. В усі наступні століття під впливом руського мистецтва був християнський Схід. Останніми роками воно доволі різноманітне впливає і на Європу[...]

Йдеться про мистецтвознавчі та архітектурні питання, проте за ними відчувається аж ніяк не мистецтвознавче і зовсім не "архітектурне" тло. Якщо руський стиль "брав багато, але не дав нічого" - очевидно, що він належить народові "нижчої раси". Які висновки звідси випливають, не треба пояснювати.

Нас не цікавить, робить пан Бакстон суб'єктивно ці висновки чи ні. їх за нього зроблять інші.

Панове Бакстони не були б небезпечні, якби вони не мали шіайзавзятіших спільників у самому Радянському Союзі.

Уявімо собі "освіченого мореплавця" тієї чи іншої національності, що припливає до Архангельська - до того міста, яке ревнителі Бакстонової справи цілком чи майже цілком "звільнили" від пам'яток минулого. Серед понурих будівель височать кілька так само, мабуть, понурих озій недавно збудованих споруд. "І це місто з чотирьохсотлітньою історією", - вигукне наш мореплавець. - "Не мали ви минулого, не матимете і майбутнього!"

Бакстонові спільники всіляко намагаються досягти цього результату. І мають успіхи вже багато в чому. "Порожні майданчики" від дорогоцінних пам'яток, що їх вони множать у такій кількості, - аж ніяк не доказ славетної минувшини й великої сучасності країни.

І не заплющуймо очі на сумну істину: "експозитура інтервентів" дотепер лишається впливовою і владною в радянській Росії [...] Ще на з'їзді письменників 1934 року Радек оголосив своє "одкровення": "Кожний камінь давнього міста Кельна має більшу історію культури, аніж усі споруди царської Росії" (18) [...]

Нове ставлення до руської історії, викриття помилок школи Покровського ніяк не позначилося на ставленні до неоціненних скарбів історії руської матеріальної культури. Тут діють почасти дуже "утилітарні" мотиви: бажання місцевих організацій розібрати на "цеглу" міцно збудовані давні споруди (про такі разючі, за "головотеством", дії повідомлялося в радянській пресі, зокрема з Курська й Переяслава київського). Проте визначальними є, звичайно, широкі політичні інтереси "троцькістського" типу. Бо ж замало тільки проголосити, що один-єдиний камінь Кельна цінніший від усіх пам'яток Росії. Треба і дійсність увідповіднити з цією "тезою". А для цього треба каменя на камені не лишити від зодчеських маяків Росії [...]

Тож судіть і вершіть. Та пам'ятайте, що присуд ваш названим вище й іншим пам'яткам руської величі буде вашим присудом і самим собі. Задум ваш не вдасться. Майбутні покоління (а може, вже й наше) затаврують прокляттям ваші імена і відбудують знову пам'ятки, що їх ви зруйнували.

Cписок використаної літератури

1. Правда.- 1936.- 5 верес, (замітка, Дом правительства в украинской столице").
2. Київ: Провідник / Під ред. Федори Ернста. -К., 1930.-С.362.
3. Див. папр: Русские древности в памятниках искусства, издаваемые И.Толстым и Н.Кондаковым. - Санкт-Петербург, 1891.-Вып ЛУ.- С.162-163; Некрасов А.И. Очерки по истории древнерусского зодчества ХІ-ХVІІ века. -Москва, 1936.-С.56 і т.д.