Реферат: Традиційні млинарські споруди України

Для Буковини характерні шестикрилі, стовпового типу вітряки з вишуканими пропорціями. На рівні другого поверху корпус їх має невелике розширення в бічних напрямках. Двосхилі дахи тут покривали ґонтом.

Дослідження вітряків дає підстави для висновку, що народні майстри дбали не тільки про конструктивно-технічну й суто технологічну доцільність, а й про архітектурно-художню виразність форми, пропорційність її. Скажімо, вітряки із сіл Вільшаної, Ширяєвого, Лівенців та інших, що експонуються в київському скансені, вражають архітектурною довершеністю, вони по праву можуть зайняти чільне місце серед видатних пам'яток не тільки української, а й світової архітектури.

У XIX столітті в Україні був відомий ще один мало поширений тип млинів - топтав. Пускався він у рух кіньми й волами. Споруда складалася з двох приміщень. В одному містився привод, в другому - механізм для молоття зерна. За привод у такому млині правив нахилений дощаний круг, на який заводили коней. Тварини, тупцюючи, прокручували круг і в такий спосіб обертали вал. Отож, щоб млин працював, коні мали топтатися на місці. Звідси й назва млина. Через те, що привод частково заглиблювали в землю, такий млин інколи називали ще земляним. В експозиції Музею народної архітектури та побуту України в Києві реставровано гоп гак, перевезений із села Архипівки Чернігівської області.

На межі XX століття водяні млини й вітряки поступово витісняються паровими машинами. А далі з розвитком електроенергетики традиційні млини майже повсюди зникають. Тільки окремі млинарські будівлі заціліли до нашого часу, і то головно ті, які задля збереження їх були переміщені до музеїв просто неба, зокрема псрсяслав-хмсльнинького й київського. Проте така форма охорони забезпечила збереження тільки кількох десятків млинів. І хоч пізніше до списків пам'яток внесли чимало інших млинарських споруд, які все ще лишалися по селах Черкаської, Полтавської, Запорізької, Чернівецької та інших областей, однак дотепер багато з цих унікальних витворів народної архітектури вже втрачено, передусім через те, що вчасно не провадились або провадились нскваліфіковано охоронно-реставраційні роботи. Тож опрацювання і практичне здійснення основних принципів охорони й реставрації млинарських споруд, що становлять історико-культурну цінність, актуальні й тепер.

Спрямованість реставраційного процесу обумовлюється вимогами збереження історично вірогідного архітектурного образу традиційних споруд. Але початковий вигляд як водяних млинів, так і вітряків нині значною мірою спотворений всілякими нашаруваннями і втратами. Такі нетривкі матеріали, як дерево, солома, широко використовувані в будівництві млинів, швидко руйнувалися внаслідок ушкодження їх комахами та грибами. Отже, виникала потреба час від часу ремонтувати, замінювати елементи, які не забезпечували міцність споруди. Часто оновлювали солом'яні й ґонтові покрівлі, лагодили й замінювали крила вітряків та приводи водяних млинів, доводилося замінювати й підвалини, інколи навіть зміцнювати або міняти головний стовп вітряка. Траплялося, що вітряки, які ще діяли, розбирали й переміщували на значну відстань, в інше село. Наприклад, вітряки з хуторів Лісового й Кудрявого до перевезення їх у київський скансен демонтовувались і переміщувались, про що свідчать позначки на елементах цих споруд. Найбільше руйнувалися млинарські споруди, коли припинялося практичне використання їх.

Отже ці споруди, разом із автентичними елементами, що збереглися і належать до початкового періоду будівництва, дісталися нам з нашаруваннями наступних часів; нерідко їхня архітектурна форма спотворена. Відтак конче потрібно виконати певний комплекс пам'яткоохоронних заходів для відтворення первісного вигляду будівель і зміцнення автентичного конструктивного кістяка.

Першочерговим завданням реставраційного процесу слід уважати забезпечення схоронності автентичної матеріальної структури історичної споруди, зміцнення її через сучасні інженерно-технічні заходи, як, наприклад, хімічна консервація деревини, застосування всіляких конструкційних доповнень, що обмежують зволоження споруди, тощо.

Коли окремі частини млина збереглися, але втратили свою тримальність і не забезпечують статичну міцність споруди загалом (скажімо, елементи зрубу чи каркаса), їх замінюють. Заміну елементів дуже ушкоджених комахами чи грибами або істотно деформованих виконують традиційними будівельно-технологічними способами за наявними зразками з аналогічних порід деревини, дбаючи про максимальне додержання параметрів.

При відновленні стін з відкритим зрубом цілком можливі видалення й заміни пошкоджених і непридатних частин елементів, зняття верхнього ушкодженого шару й залатування. Щоб заміни були малопомітними й органічно ввійшли в структуру, подеколи використовують стару деревину аналогічних порід. Так відновлено стіни вітряка з хутора Лісового (Музей народної архітектури та побуту України).

Певні ускладнення виникають, коли потрібно замінити пошкоджений вал або стовп млинарської споруди, бо доводиться частково чи повністю демонтувати будівлю. У такому разі, як і при переміщенні споруди, ще до початку реставраційних робіт слід промаркувати всі її елементи й скласти кресленика.

Щоб відновити первісний вигляд пам'ятки, треба відтворити втрачені елементи або навіть частини споруди. Колонки галерей, крила вітряка, деякі інші конструктивні елементи будівлі можуть бути однотипними. Тому один чи кілька таких зацілілих елементів традиційного об'єкта використовують як зразки для відтворення втрачених. Застосування як аналогів елементів і деталей безпосередньо зі споруди, що реставрується, забезпечує високий ступінь вірогідності відтворень.

Під час дослідження млинарських споруд інколи вдається виявити елементи, що збереглися частково, фрагментарне. А проте вони уможливлюють визначення розмірів зруйнованих деталей, характеру обробки матеріалу. тобто дають певну інформацію. Завдяки порівнянню і зіставленню з подібними спорудами вдається відтворювати втрачене на основі часткового домислу. Так відтворено солом'яну покрівлю вітряків із с.Городища (Музей народної архітектури та побуту України). Виявлені врубки й сліди кріплення лат на окремих кроквах, а також урахування традиційних способів улаштування солом'яної покрівлі дали змогу відтворити дах цієї споруди. Аналогічно відтворено в ній і східці на другий поверх.

Буває, що серед багатьох елементів і навіть частин пам'ятки, які потрібно відновити, чимало повністю втрачених. Відтворити їх, керуючись зазначеними вище принципами, неможливо. У цьому разі для відтворення їх слід виходити з такої особливості народного будівництва, як регіональна спільність архітектурно-будівельних традицій, тобто зважати на аналоги. Так, за аналогами реконструюють втрачені частини механізму молоття зерна.

Подеколи видається виправданим відновлення традиційної млинарської споруди шляхом переміщення і встановлення в будівлі, що реставрується, механізму з іншої аналогічної споруди, звичайно, якщо цю останню з якихось поважних причин немає можливості зберегти.

Значні втрати автентичних елементів і частин пам'ятки не виключені, коли споруда демонтується, що може зумовлюватись як потребою переміщення її, так і реставраційними вимогами. Так, під час демонтажу споруди доводиться знімати покрівлю, шалівку тощо. Відновлювати такі втрати слід з відповідного нового матеріалу, дотримуючись традиційних будівельно-технологічних прийомів, характерних для певного Історико-етнографічного регіону й конкретної пам'ятки.

Отже, щоб відтворити первісний вигляд млинарських споруд-пам'яток, потрібно насамперед забезпечити схоронність автентичних елементів, видалити нашарування, що спотворюють образ традиційної будівлі, замінити пошкоджені елементи й деталі споруди, відновити втрачене і загалом зміцнити матеріальний кістяк об'єкта. Здійснення зазначених пам'яткоохоронних заходів на традиційних млинарських спорудах України сприятиме збереженню їх як істотного складника національної архітектурної спадщини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Горленко В.Ф., Бойко І.Д., Кумицький О.С. Народна землеробська техніка українців. - К., 1971. -С.104.

2. Цапепко М. По равнинам Десны и Сейма. - Москва. 1970. - С.73.

3. Будзап А.Ф. Господарсько-промислові виробництва // Бойківщина. - К., 1983. - С.128-129; Гошко Ю.Г. Промислове будівництво // Народна архітектура українських Карпат ХУ-ХХ ст. - К., 19X7. - С. 179.

4. Таранушенко С.А. Вітряки // Народна творчість та етнографія. - 1958. - № 1. - С.80-82; Самойлович В.П. Українське селянське житло і господарські будівлі // Нариси історії архітектури Української РСР. - К., 1957. -С.253: Горленко В.Ф.. Бойко І.Д.. Купицький О.С. Зазнач. праця. -С.ІОЗ - 107.

5. Таранушенко С.А. Зазнач. праця. -С.81.

6. Горленко В.Ф., Бойко І.Д., Кумицький О.С. Зазнач. праця. -С.104.