Реферат: Сакральна дерев’яна архітектура Покуття

ПЛАН

Вступ.

Історіографія джерела.

Генеза дерев’яних споруд.

Художньо-конструктивні ознаки храмових будівель.

Архітектура малих форм

Каплички.

Дзвіниці.

Придорожні хрести.

Висновок.

Використана література.

ВСТУП.

Церкви клали завжди на найкращому і найвищому місці. Саме спорудження храму згодом переросло в справжнє дійство. Тому художники й теслярі втілили високі мистецькі уподобання народу у живописі та різьбі.

Тому зберігши церкву, капличку, хрест ми збережемо не тільки пам’ятки майстерності, але й свою національну пам’ять. Це звичайно вимагає постійної уваги, адже бережливе ставлення вимагає усе: стародавні будівлі, іконографії, документ імена та могили. При всіх труднощах треба знати й цінувати працю батьків та пращурів.

Вважаю, що ведення наукових досліджень – це також певна справа зберегти культуру, донести її до людей. Зберегти зв’язок з минулим ми будемо мати майбутнє. Це є одним із завдань, які переслідує цей реферат.

Мета мого дослідження вивчити конструкцію та теми сакральної архітектурної спадщини Покуття, як окремої відмінності групи храмових будівель, що має свої відмінності і водночас перебуває в синтезі з іншими групами.

Предметом даного дослідження є дерев’яні церкви, дзвіниці, каплиці, придорожні хрести.

Основним методом дослідження є аналіз цінних дерев’яних культових пам’яток, статистичних видань, періодики, етнографічних нарисів, матеріалів з архівів.

Мій реферат – це дуже мала частка того, що можна сказати про нашу культуру. В українській історії існує безліч, так званих “білих” плям. Проте навіть спроба висвітлити ці прогалини, на мою думку, варто уваги. Можливо дане дослідження послужить джерелом для подальших наукових праць на шляху пізнання України і одного з її самобутніх країв Покуття.

Історіографія джерела.

Можна припустити, що деревообробництво було однією з найважливіших галузей. Воно об’єднувало такі ремесла як теслярство, боднарстов, різьбярство та ін. Теслярі зводили укріплення й мости, княжі і дворянські будинки.

У XV – XVIII ст. покутські теслярі зводили з дерева не тільки житло, а й церкви, оздоровлюючи профілюванням, рідше різьбленням, відповідні елементи конструкції.

Боднарство переважало у Коломиї, Печеніжині, Ланчині.

Майже в усіх місцях краю працювали столярі. Вони для церков створювали необхідне обладнання від карсака іконостаса і лав до таких невеликих як тетраподи, аналої тощо.

В 1589-1616 рр. споруджено в м. Коломиї (помилкова назва Благовіщинська) церкву. Згідно з джерелами сталося це 1587 р. за композиційними ознаками, належить вона до хрещатих у плані, утворених перетином прямокутників.

В церковній архітектурі даного регіону постійно повторюється традиційний тип тризубного та п’ятизубного хрещатого храмів. Проте народні майстри завжди наділяли свої витвори самобутніми, неповторними рисами. З великим мистецьким хистом і фантазією вони щораз по-різному застосовували архітектурно-конструктивні деталі, міняли пропорції обсягів.

Стародавні церкви на Гуцульщині – це оригінальні твори народного зодчества, поширеного на Україні в XVІІ – XVIII ст. В умовах польсько шляхетської агресії будувалися православні церкви як вияв боротьби з католицизмом та унією переважно за кошти селян і міщан. Талановиті народні майстри нераз жорстоко переслідувалися як польськими, так і покатоличеними українськими міщанами.

Тому деревяні церки Покуття становлять не лише велику мистецьку вартість, але й історичну, вони повязані з класовою і народно-визвольною боротьбою трудящих мас.

Міркувати про первісний стан споруди не важко, бо за свою історію не зазнала суттєвих змін. За свідченням Ю. Целевича, пережила вона дві реставрації – 1648 і 1767. 1845 церкву було перебудовано. Під чс перебудови дещо змінилося. Є відомолсті, що починаючи з 1610 поруч з церквою почали засновувати монастир приналежний до Скиту Манявського: “… коло половини ХІІ ст. пішли по волі своїх основателів взавідательство Скиту іще два інші на Покутті ново заношені монастирі в Товмачику і в Коломиї…”

Поруч Спаської Церкви 1587 збудовано Дзвіницю. Двоярусна споруда, нижня частина котрої виконана в зруб, а верхня – каркасна. Квадратний зруб закінчується на рівні широкого піддаша, а верхня каркасна частина представляє ярус голосників.

Покутська народна архітектура здатна відзначитися високим мистецтвом і своєрідністю. Стильові ознаки її найяскравіше виступають у кільтових спорудах, переважно в деревяних храмах. Хоч українському народу був чужий релігійний фанатизм, талановиті майстри минулого найбільшою мірою виявляли свою любов до прекрасного саме в будівництві та оздобленні культових споруд. Адже в феодальні часи релігія була панівною ідеологією, і коджна справа освячувалась або засуджувалась церквою. Крім того церква була чи не єдиним місцем спілкування людей.

Старовинні церковні будови Гуцульщини – цінні пам’ятки дерев’яної архітектури. В цих культових спорудах віддзеркалюються різні види образотворчого мистецтва – різьба по дереву, живопис, зокрема настійні розписи, виконані з надзвичайною майстерністю народними талановитими умільцями.

На основі описів церковних візитаторів з 1753-1756 рр. встановлено понад 60 покутських церков. Усі вони були побудовані в XVІ - середині XVIII ст. з дерева і відзначалися високими архітектурними формами. Візитатори виділяють кілька видів сакральної деревяної архітектури. Це, перщш за все, - трибанні церкви (Стопчатів, Молодятин, Березів Нижній, Березів Горішній, Текуча, Печеніжин, Люча та ін.) будови яких сягають початків XVІI і навіть XVІ ст. Про церкву в с. Акрешорах записано, що вона “побудована в 1738 р.”, а в Старих Кутах побудова церкви позначена 1749 р.

Однокупольні церкви згадуються в описах 1753-1757 рр. в Старих Кутах, Марківцях, Пасічній, Биткові, Делятині, Космачі та інших населених пунктах не лише на Покутті, але й на Гуцульщині та Буковині. І всі вони як і трибанні були покриті ґонтами.

Згадуються також церкви у вигляді шоп, кімнат. Так, дерев’яна церква Василія – “у вигляді шопи” в с. Олешеві Тлумацького р-н.; дерев’яна церква Михайла – “у вигляді шопи” в с. Жукотині Коломийського р-н.; в с. Рожнові церква Михайла – “давня, побудована у вигляді шопи, а коли, ким – не пам’ятають” (очевидно церкви побудовані значно раніше, приблизно в XVІІ ст.); у с. Гончарів та с. Велика Кам’янка – “церкви дерев’яні у вигляді кімнати без хреста і копули” (збудовано давно).

Саме покутські теслі протягом XV – XVIII ст. створили яскраву і самобутню школу народного дерев’яного будівництва. Дерев’яні храми побудовані на покутті, відзначаються своїми архітектурно-конструктивними формами і оригінальними деталями декору і особливою гармонією пропорцій. В цих будівлях втілено високі ідеали та мистецькі уподобання народу.

Викликає захоплення церква св. Михайла, побудована з “різаного дерева” в с. Печеніжині, а також передміська печеніжиньська церква Воскресіння. Цінними пам’ятником дерев’яної архітектури XVIII ст. є церква Богородиці у Ворохті, розташована в мальовничій гірській місцевості. Вона відзначається найдосконалішими пропорціями і надзвичайно гармонійними формами. Зовнішнім виглядом вона нагадує церкву в с. Ясиня Рахівського р-н. – з центральним і східним зрубами, які зберігають ще просту чотирискатну форму покуття.

2. Генеза дерев’яних споруд та їх типологія.

Перші відомості про сакральну архітектуру до-християнських часів і часів становлення християнства ми знаходимо в “Книзі Книг” – “Біблії”, в старому і новому її завітах.

Першою культовою архітектурою можна вважати жертовники на яких приносили люди жертву цілопалення Господові: “ І збудував Ной жертовника Господові. І взяв він із кожного чистого птаства і приніс на жертовнику цілопалення”.

Але згодом, як знаходимо в Біблії, в книзі вихід 25, Господь звертається до Мойсея, щоб збудував він із синами ізраїлевими церкву і зробив престол і кивот та інші церковні атрибути. “І нехай збудують Мені святиню, - і перебуватиму серед них. Як усе, що я покажу тобі – будови скинії та будову речей її, і так зробите і зроблять вони ковчега з акаційного дерева, - два лікті і пів довжини його…”, “… і покладеш до ковчегу це свідоцтво, що Я тобі дам”. Біблія нам подає також ім’я першого майстра, що збудував скинію, тобто церкву; зробив ківот та інші священні речі.

Ім’я його Бецал’їл, син Урієвий, сина Хура Юдиного племини.

Потім знаходимо в другій книзі хронік 2,3 рядки: “І зачав Соломон на горі Морійя…”. Саме Соломон постає першою людиною, яка збудувала мурований храм – дім Господа Бога.

В Новому Завіті в описі таємної вечері рядки: “Як Вони споживали Ісус взяв хліб, і поблагословив, поламав і дав, і дав їм і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє!”. І взяв він чашу, і, вчинив подяку, подяку їм, - і пили з неї всі. І промовив до них “Це кров моя Нового заповіту, що за багатьох проливається…”. По смерті й воскресінню Христа – суть церкви дещо змінилася.

Тепер в ківоті зберігається “тіло” й “кров” Ісуса Христа, яку приймають в жертву Господові за людські гріхи.

3. Художньо – конструктивні ознаки храмових будівель.

Церкви Покуття переважно дерев’яні. Дуже давніх серед них мало. Є церкви, збудовані в 17-18 ст., але більшість – у 19- поч. 20 ст. Як і всі дерев’яні церкви Гуцульщини, наші церкви в переважній більшості одноверхі, рідше зустрічаються три-й п’ятиверхі у плані майже всі вони хрещані й поділяються на п’ять типів. Згідно з цим поділом всі вони в плані утворюють хрест, або ж хрест зі скороченим центральним зрубом. Серед них є й такі, в яких значно видовжений бабинець, але бокові рамена скорочені.