Реферат: Палацово-парковий ансамбль у Качанівці
Стіни вежі на висоту двох долішніх ярусів рустовані. Яруси розчленовані гзимсами. Вхід у вежу зі сходу, через прямокутні двері. У першому ярусі - два прямокутні вікна - з півдня і півночі, у другому ярусі башти - з півдня, зі сходу і півночі - по два спарені вікна, облямовані лиштвою і розділені пілястрою, висота якої дорівнює висоті вікна. У третьому ярусі - круглі вікна, що виходять на чотири боки світу, між ними ніші. Фасад башти завершений гзимсом, над яким невисоке опорне кільце, що несе наметовий дах у вигляді угнутого конуса, завершеного шпилем.
Основні габарити вежі: діаметр 6 м, висота 12.6 м (до склепіння), 20 м зі шпилем.
Служби. Дві окремо розташовані будівлі побудовано на парадному дворі садиби десь у ЗО - 40-х роках XIX століття. Вони ідентичні своїми архітектурними формами, вирішені в стилі пізнього класицизму. Основні обсяги прямокутні в плані, муровані з цегли, тиньковані, мезоніни - дерев'яні. Центральна частина головного фасаду кожного корпусу акцентована величезною напівциркульною нішею, в яку вписаний портик тосканської о ордера першої о поверху, що підтримує балкон мезоніну з балюстрадою. Обабіч головних входів - скульптури сплячих левів. Споруди служб є невід'ємною складовою композиції парадної о двору ансамблю.
Альтанка М.Глинки збудована в 30-ті роки XIX століття. Міститься в нагірній північно-західній частині парку на високому пагорбі над ставом. Зведена в архітектурних формах романтизму. Зазнала деяких змін наприкінці XIX століття. Під час Другої світової війни пошкоджена, відновлена 1947 року. Тоді ж, імовірно, з'явився живопис у медальйонах.
Споруда мурована з цегли, тинькована, восьмикутна в плані. Грані, що відповідають основним осям, ширші від граней за діагональними осями. Увінчує альтанку масивна баня з фігурним шпилем. Під альтанкою в товщі пагорба -підвал, що датується часами О.Рум'ян-цева, зі склепінням, який має декоративні ніші й середстінні сходи. У підвалі четверо дверей, троє з них замуровані. Перед входами - трапецієподібні майданчики, обмежені підпірними мурами. Основні габарити споруди: висота з підвалом - 16м, ширина - 8.3 м.
Вікна і двері маюі ь с трільчасту форму завершень. Фасади прикрашені медальйонами, розмальованими за сюжетами опери ,,Руслан і Людмила". Згідно з переказами, саме в цій альтанці композитор Михайло Глинка працював над згаданою оперою.
Георгіївська церква закладена коштом власника маєтку Г. Почеки 1817 року, а завершена 1828 року зусиллями нового власника Г.Тарновського. Споруджена в стилі ампір, мурована, тинькована й побілена. Хрещата в плані, з видовженим західним раменом, до якого із заходу прилягає дзвіниця. Храм має апсиду й наріжні прямокутні в плані камери, рівновисокі основному обсягові. Західний вхід акцентований чотириколонним доричним портиком зі спареними колонами, що несуть антаблемент із тригліфами по фризу. За радянських часів втрачено північний і південний портики, бані церкви й два горішні яруси дзвіниці. Фасади дзвіниці й наріжних камер рустовані. Вікна й двері прямокутні й півциркульні, декоровані пілястрами, санд-риками, архівольтами. Після проведеної рес і аврації середохрес тя перекрите сферичною банею на циліндричному підбан-нику. Разом з чотирма наріжними банями центральна утворює виразний п'яіивер-хий силует, якому бракує тільки завершення - двох верхніх ярусів дзвіниці, які не відновлено через брак коштів. У західному рамені - хори, куди ведуть кручені сходи в товщі західної стіни. Всі рамена перекриті півциркульними склепіннями.
Господарська споруда кінця XIX столії тя збереї лася з невеликими перебудовами. Стилістично вона близька до споруд палацового комплексу (переважають форми неокласицизму). Будівля мурована, побілена, прямокутна в плані з ризалітом у центрі східного фасаду, одноповерхова, дуже видовжена. Північний фасад членується пілястрами. Під-фризовий поясок, що переходить в облямування круг лих вікон, виявляє на фасаді горищне приміщення. Вікна мають рельєфні клинчасті перемички лучкового 
абрису з уступчастими замками. Центральна частина головного фасаду акцентована чотириколонним портиком, спарені колони якої о несуть антаблемент і трикутний фронтон.
У процесі експлуатації будівля зазнала повного внутрішнього перепланування. Незважаючи на це, вона є цікавим зразком господарської садибної споруди кінця XIX століття. На території садиби є ще чимало господарських споруд, збудованих до 1919 р., проте їхня архітектурно-мистецька вартість значно нижча.
Парк сформувався протягом XVIII -XIX століть. Займає територію всього садибного комплексу. Закладено його в 1777 році за проектом архітекта Максима Мосцепанова. Площа парку 560 га, з-поміж них 100 га водойм із 12 ставками, з яких найбільший - Майорський. Основні листяні породи дерев: дуб, граб, тополя, липа, береза, вільха, осика, горіх, ясен; серед шпилькових - сосна, ялина, ялиця, туя, кедр, модрина. Є в парку навіть коркове дерево. Загалом тут представлено понад 50 порід дерев. Парк поділяється на дві частини -регулярну і ландшафтну. Розміщена на високому плато регулярна частина з клумбами й партерною зеленню - невелика площею і включає основні садибні споруди. Ландшафтна частина значно більша. Вона складається із зелених масивів гаїв і дібров, що чергуються з галявинами й плесами озер у долині. Численні мальовничі алеї і доріжки прорізають парк у всіх напрямках. Загальна довжина великої паркової дороги сягає 60 км.
Велику ролю в паркових композиціях відіграють палацові споруди й малі архітектурні форми. Високими композиційними якостями характеризується краєвид галявини з трав'яним газоном і старезними деревами поблизу альтанки М.Глинки. Цікаві два кам'яні містки, перекину і і через яри.
Парк Качанівської садиби - визначна пам'ятка садово-паркового мистецтва кінця XVIII - початку XIX століть з найбільшим в Україні парком доби романтизму.
Нині парк і палац, попри наданий їм заповідний статус і підпорядкованість Міністерству культури і мистецтв України, перебувають не в найкращому стані: бракує коштів, сучасного менеджменту туристично-екскурсійної діяльності і ще багато чого (не в останню чергу - добрих автошляхів), що б могло привернути сюди потоки туристів і принести кошти. А вони дуже потрібні на реставрацію, впорядження й утримання ансамблю пам'яток. Звернімо увагу й на такий феномен: досі жоден із державних історико-культурних заповідників України палацово-паркової о профілю не удостоївся статусу національної о. Це очевидна прогалина, яку слід заповнити. На нашу думку, саме Качанівський заповідник, зважаючи на його історію, величину й досить добру збереженість як парку, так і основних архітектурних споруд, має всі підстави набути статусу національного.
Крім того, заслуговує на увагу не раз висловлювана фахівцями думка перетворити Качанівський палац і парк на заміську урядову резиденцію представницького характеру - на кшталт американського Кемп-Девіда, французьких замків Луари, численних садиб Підмосков'я чи британського Віндзорського замку. Одне слово, ця перлина палацово-паркової архітектури України погребує господаря, не біднішого за тих, які створили це диво.
ЛІТЕРАТУРА
1. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник.- К.,1990. - С. 298-300.
2. Памягники і радостроительства й архитектурьі Укра-инской ССР: В 4 г. - К., 1986. - Т. 4. - С. 294 - 299.
3. Новгородов В.Е., Нельговский Ю.Ю., Подгора В.П. О реставрации Качановского дворца // Строительство й архитектура. - 1976. - № 4- С. 33.
4. Олехно А. Шедевр украинского паркостроения // Строительство й архитектура. - 1987. - №9. - С.7-9.