Реферат: Мистецька цінність Лемківської церкви

А в селі Висова, у церкві лемківського типу, збудованій у 1779 році, три яруси покрівлі середнього зрубу вже вкрито бляхою, проте це не перешкодило зберегти принадність її трьох ярусів бойківського типу. Також і перекриття бляхою вівтаря у вигляді двох ярусів зроблено вміло і це нічим не псує загального ефекту, тим більше, що будівельник, як це видно, поставився з великою увагою і пошаною до кожного елементу веж, зробивши лагідні вигиби в кожному профілі покрівлі і енергійні вигиби в контурах бань.

В цій церкві, якщо під час генерального ремонту і робилася реставрація певних місць, це здійснювалося з великою старанністю [...]

Щодо самих барочних веж лемківського типу треба відзначити той цікавий факт, що така їх форма ніде в світі не зустрічається, та ще в незліченній різноманітності варіантів. Навіть на одній і тій самій церкві кожну вежу увінчує баня з восьмериком і банькою чим-небудь малим та відмінна. Цілком ідентичних, зроблених трафаретне веж на всіх трьох зрубах нам не доводилося бачити. Тим більше своєрідних відзнак має кожна вежа кожної іншої церкви. В такій же мірі різноманітні й барочні хрести на цих вежах. З точних зарисовок цих веж і, зокрема, хрестів, можна складати великі колекції.

Барочні бані, барочні хрести і утворені з них стрункі лемківські вежі - це є цілком оригінальний витвір українського племени лемків, як і барочні кіоти для окремих образів і цілі іконостаси внутрі церков. Це все становить творче завершення одної із локальних відмін загальнонаціонального своєрідного стилю українського козацького барокко. Козацьким його називають тому, що його найбільше поширення на цілій Україні, з великою кількістю місцевих особливостей і в незліченному числі композиційних задумів і мистецьких варіянтів, збігається саме з часами розцвіту українського козацтва. Цей стиль почав формуватися на Україні з другої половини XVI віку і досягнув найбільшого розвитку за ХVІІ-ХVШ століттів.

З середини XVI сторіччя, найбільше наприкінці цього віку, почали з'являтися перші цінні прояви українського козацького барокко, ще з ознаками переходу від ренесансу до барокко. Ці прояви барокко бачимо не тільки в архітектурі, наприклад, у декоративному завершенні „Круглої" башти замку XVI віку в Острозі або в увінчанні стін замку XVI, з додатками XVII століття, в Староконстантинові, а також і в графіці книжок, особливо львівського видання після 1574 року і у видавничих гербах кінця XVI віку.

Хоча розцвіт українського козацького барокко й охоплює ХVІІ-ХVШ віки, проте відголоски цього стилю траплялися ще й під час клясицизму, до середини XIX століття. В майстерному творчому удосконаленні, відповідному до вимог нашого віку, видатний український професор архітектури Д.Дяченко розвивав далі цей стиль між першою і другою світовими війнами. В цьому стилі він створив чудовий ансамбль будинків Київської Сільсько-Господарської Академії.

Отже, ще з кінця XVI сторіччя і на Засянні, в церквах, починають виникати барочні кіоти для окремих образів і іконостаси, розкішні завдяки своїй ошатності й мальовничості.

Про українську декоративну різьбу XVI-XVIII століттів є цікава праця М.Драгана, в якій дано широкий огляд творчости українських сницарів-різьбарів. Про цю творчість можна скaзати, що вона тісно звязана з традиціями народного мистецтва, але разом з тим в ній ураховується і все здобуте в цій ділянці з цілого світу [...]

Українські майстри декоративної різьби ураховували всесвітні досягнення в цій галузі мистецтва, але по-рабському не переспівували „модні" зразки, а, базуючись на традиціях і уподобаннях народної творчости, давали свіжі, багаті та різноманітні свої власні розв'язки, які забезпечили оригінальність, своєрідність і самобутність української різьби, найбільше по сільських церквах.

В кіотах та іконостасах України, а також і на Засянні, був загальнопоширений обов'язковий канон, проте одночасно були і пошуки, а нераз і захоплення чимось новим у цьому майстерстві, була виразно індивідуальна творчість у межах можливого. Тому і на Засянні декоративна різьба в стилі барокко в кожному іконостасі в більшій або меншій мірі чимсь відрізнялася.

Взагалі в цьому прояві майстерства, яке входить в комплекс дерев'яного будівництва церков, мотиви мальовничого й життєрадісного барокко, перейняті творчими нахилами і уподобаннями українського народу, дістали свій своєрідний пластичний і барвний вираз завдяки тому, що в композиції почато вводити елементи місцевої фльори, відшукуючи для неї все кращі й кращі стилізаційні форми

В декорації українського барокко є прояв прагнень хліборобів до багатого врожаю. Це проглядає в частому повторенні мотивів буйно розвинених і обтяжених плодами рослин.

Але в цьому інтересі щодо задоволення матеріяльного добробуту для фізичного існування видне місце займає і емблематика морального ідеалу перемоги добра над злом, торжество християнської любови над бездушністю фарисеїв, Пилатів та Юд.

В орнаментальні мотиви цього декору вплітається стилізований соняшник, не стільки як прояв дороду, скільки як образ сонця,в значенні емблеми світла, тепла, істини та радощів життя і, особливо часто, виноградна лоза з її тяжкими гронами зрілого винограду, які також означають не тільки дорід плодів земних, а ще й символізують кров, пролиту Христом в ім'я високого заповіту цілому людству про любов до ближнього.

Уже в одній з старовинніших дерев'яних церков - церкві села Улюч, збудованій в 1510 році на Засянні, в декорі, одному - з образом Богоматері, а другому - Христа, бачимо колонки в по-барочному, а разом з тим і в дусі місцевої, чисто народної інтерпретації, обвиті виноградною лозою. Щоправда, не виключена можливість уведення цього в церкву і за пізніших часів.

До речі, варто звернути увагу на те, що Христос-підліток на цьому образі Богоматері притулився щічкою до обличчя Матері з ще натуральнішою ніжністю, ніж Христос-дитина, що обвив лівою ручкою шию Богородиці, а праву простягнув у бік її лівого плеча на відомій іконі кінця XI - початку XII століття, привезеній з Візантії до Вишгороду і пізніше названій „Володимирською Богоматір'ю".

Отже, образ Богородиці з села Улюч треба вважати за вельми цінний, якому належить місце, якщо не поруч з вищеназваним образом з Вишгороду, то, в кожному разі, десь близько коло нього в розумінні виразного вияву почуття сина до матері,

Також на Засянні, в церкві села Млини, збудованій в 1740 році, є на образах Покрови Пресвятої Богородиці два варіянти виображення розпростертих рук Богоматері, що свідчать про творчі пошуки якнайбільшої виразности в композиціях українських іконописців XVIII віку

Цілковиту еклектику, мішанину всяких стилів спостерігаємо в мистецькому оформленні церковних інтер'єрів не тільки в ХІХ-му, а і в нашому XX сторіччі. Проте й у цій еклектиці порою трапляються порівнюючи вдалі зразки, хоч би і скомбінованих з елементів у різних стилях, іконостасів. Прикладом такого іконостасу може служити елегантний зразок його в мурованій церкві села Нові Сади. В цьому іконостасі царські врата заповнено мальовничою різьбою в дусі барокко, обрамлення образів і удекорування їх мотивом зі скойок, також і трельяжні дияконські двері перейнято духом рококо, а спокій на горизонталі антаблементу і стрункі колонки в канелюрах є вже данина поширеному з першої половини минулого століття клясицизмові .

Написано цю працю після вивчення великого числа церков на місці. Базуючись на своїх і архівних записах, а також і на поданих тут (у першодруці праці. - Ред.) 856 світлинах, приходимо до висновку, що й та частина українського населення, яка перебуває в західніх Карпатах у Польщі, зробила свій значний вклад в історію українського мистецтва.

Цей вклад у найбільшій мірі зроблено з боку українського племени лемків, яке по-своєму поєднало місцеві народні традиції в мистецтві з впливами європейських стилів: ренесансу, барокко і клясицизму.

В найбільшій мірі на Засянні сприйняте було барокко, яке поступово удосконалилося і трансформувалося в свій власний стиль - лемківський варіянт українського барокко, званого козацьким.

Лемківський варіянт українського козацького барокко проявив себе в архітектурі, скульптурі, малярстві і декоративному мистецтві.

В архітектурі - це ніде більше в світі не виражена так послідовно, гармонійно й виразно пластична мелодія спаду висоти трьох веж від найвищої на заході до середньої понад осердковою навою і далі, до найнижчої над вівтарем.

Цей спад має безліч нюансів, від досить різкого - під кутом у 45° до лагідного, мало помітного, в 15 або й 10 степенів.

Також існує велика різноманітність віддалень між вежами, від зближення їх у вигляді дружньо вираженого зосередження до широко розтягненого розміщення їх, коли через видовженість церковної нави ці вежі втрачають мальовничу єдність.

Ще більше різноманітности є у формах самих лемківських веж, від урочистих, багагоярусних, пропорційних, мальовничиху своїх плавних заокругленнях і здебільшого напрочуд струнких до скромних малоярусних, які становлять тільки п'єдесталь для хреста.

Вежі церков мають ще й нюанси фактури й колориту, в залежності " від покриття: архаїчного - гонтою, яка дає приємні, утворені з рисочок дрібно зазубрені контури, або модерного - бляхою, з її чітко лінійним окресленням форм і певною блискучістю, особливо ефектною в соняшний день.