Нерідко хвилі інфляції приносили з собою такі драматичні зміни, які інколи приводили до соціальної напруженості та політичних конвульсій. Найбільш яскравим прикладом є гіперінфляція в Німеччині на початку 20-х років, коли розмір інфляції вимірювався цифрою з трьома і більше нулями. В результаті реальна івартьість заощаджень середніх верств населення перетворилась у ніщо. І це, на думку деяких істориків, стало в майбутньому важливим фактором сходження Гітлера до влади. У 80-их роках навіть такі країни як Ізраїль, Югославія та більшість латиноамериканських країн попали в полон глибокої інфляції. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище охопило Україну.

Інфляція послаблює зовнішньоекономічні позиції держави, зменшує її конкурентні можливості на світовому ринку, веде до падіння валютного курсу (купівельної спроможності) національної валюти, загострюється дефіцит платіжного балансу, збільшується зовнішні борги, що призводить до порушень зовнішньоекономічних відносин.

3. Причини інфляції

В кейсіанській макроекономічній моделі формою прояву інфляції є динаміка цін, імпульс до зростання яких може виходити як з боку попиту, так і з боку пропозиції. Зупинимося на цих висновках більш детально.

На мал. 1 показано спочатку лінію сукупного попиту АД і лінію сукупної пропозиції AS. Лінія сукупного попиту АД показує рівень випуску продукції і доходів, при яких видатки дорівнюють доходам, а грошовий ринок знаходиться в стані рівноваги. Лінія сукупної пропозиції AS показує, який обсяг продукції господарські агенти готові запропонувати на ринку при кожному рівні цін. Отож, стан рівноваги на ринку буде знаходитись на перехресті ліній АД і AS, у точці Е. При рівноважному рівні цін Po попит відповідає обсягу продукції Yo, який господарські агенти готові реалізувати на ринку.

Припустимо, що центральний банк збільшив грошову масу в два рази, купляючи на відкритому ринку державні цінні папери. На малюнку 1 показано, що приріст номінальної грошової маси переміщує точку рівноваги із ЕуЕ1, збільшуючи як обсяг виробництва, так і рівень цін. Відстань між Е і Е¢ відповідає приросту номінальної грошової маси; якщо ціни збільшуються в тій же пропорції, що й номінальна грошова маса, то реальні залишки М/P, як і попит, не змінюються. Лінія сукупного попиту АД зрушується вправо-догори в положення АД¢ в тій же пропорції, в якій збільшується пропозиція грошей. Попит для кожного рівня цін буде збільшуватися. Якщо лінія сукупного попиту АД стрімко піднімається догори, то в сновному пристосовуються ціни, а випуск продукції збільшується помірковано, незамітно. Такий варіант називається “інфляцією попиту”, оскільки зростаючий попит підштовхує догори рівень цін. Причиною зростання цін є надмірний сукупний попит на гроші по відношенню до загальної пропозиції товарів в умовах повної зайнятості економіки.

Тепер розглянемо зміни чи порушення, що мають місце у сфері пропозиції (малюнок 2). Припустимо, що ціни на компоненти виробництва (на енергоносії) зростають. Господарські агенти, щоб покрити свої зростаючі витрати, будуть старатись продати свою продукцію по більш високій ціні. Лінія сукупної пропозиції під впливом зростаючих затрат переміщується вліво і догори із положення AS в положення AS¢.

Зростання витрат виробництва веде до появлення нової точки короткострокової рівноваги Е¢. Рівень цін зростає з Po до P1, а реальний випуск продукції зменшуєься з Yo до Y1. Як бачимо, негативні зміни у сфері пропозиції викликають спад виробництва і зростання цін. Такий варіант називається “інфляцією витрат”, оскільки ціни зростають за рахунок очікуваного збільшення затрат виробництва.

Отже, економічною теорією доведено, що основні причини інфляції це: зростання надмірного попиту над пропозицією ¾ “інфляція попиту” та зростання грошових витрат виробництва ¾ “інфляція витрат”. Ці дві класичні причини безперечно можуть бути викликані низкою монетарних та загальноеконмічних чинників, сила впливу яких на економічний процес неоднакова. До таких чинників можна віднести: інфляцію, викликану надлишком в обігу грошової маси внаслідок кредитної емісії; фіскальну інфляцію, що пов¢язана із дефіцитом бюджету; інфляцію, викликану зростанням виробничих витрат і доходів, імпортовану інфляцію тощо.

Інфляція попиту.

Інфляція попиту генерується надмірним зростанням попиту порівняно з пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін і рівень інфляції зросте. Інфляція попиту безпосередньо пов¢язана з дією монетарних чинників.Мова йде про невиважену грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з наявною пропозицією товарів і послуг. У цьому випадку безпосереднім чинником інфляції є зростання грошової маси, що порушує закон грошового обігу ¾ Ms = Md.

Процес генерації інфляції можна наочно розкрити за допомогою “рівняння обміну”:

M*V = P*Y (1)

де, M ¾ номінальна грошова маса (кількість грошей в обігу);

V ¾ швидкість, або норма обігу грошової маси;

Y ¾ реальні доходи, або товарне забезпечення грошей.

Спочатку нагадаємо значення окремих економічних показників. Номінальний доход (PY) номінальна сума отриманої зарплати, виплати по відсотках, прибутку, дивідентів, рентних платежів тощо. Реальний доход (Y) ¾ кількість товарів і послуг, що їх можна придбати на суму номінального доходу. Динаміка реального доходу визначається як різниця між номінальним доходом та рівнем цін (інфляцією). Якщо за рік середній показник номінального доходу виріс на 15%, а ціни протягом цього ж часу ¾ на 10%, то можна вважати, що реальні доходи населення за вказаний період збільшилися на 5%.

З формули (1) випливає, що збалансованість між грошовою масою та її товарним забезпеченням досягається шляхом зміни рівня цін.

Рівень цін можна визначити за допомогою перетворення рівняння (1) за формулою:

P = MV/Y (2)

Із формули випливає, що рівень цін (норма інфляції) постійно зростає, коли номінальна грошова маса збільшується відносно попиту на реальні залишки. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей та менша пропозиція товарів і послуг. Кількісна теорія грошей припускає, якщо (V) і (Y) величини постійні (constant), або змінюються незначно, тоді рівняння (2) витікає, що між показниками (M) і (P) існує пряма залежність: якщо грошова маса (M) подвоюється, теж саме відбувається з цінами (P).

Розглянемо механізм дії інфляції на конкретному прикладі. Припустимо, в обігу знаходиться грошова маса в сумі 500 млн. доларів, якій протистоїть відповідне товарне забезпечення теж на суму 500 млн. доларів. Потім держава випустила в обіг ще 250 млн. доларів, скажімо, для покриття бюджетного дефіциту. При цьому номінальний обсяг виробництва товарів не змінився. Тоді номінальний попит перевищуватиме пропозицію в базових цінах на 250 млн. доларів, або в 1,5 рази. Такий стан в економічній теорії отримав назву “інфляційний розрив”. Цей розрив ліквідується зміною рівня цін. Якщо ціни збільшаться в 1,5 рази, то пропозиція товарів відповідатиме грошовому попиту.

Отже, підвищення попиту при обмеженній пропозиції призводить до підвищення цін. Пояснюється це тим, що еластичність пропозиції по ціні залишається низькою. Це зумовить подальше зростання “інфляційного розриву” між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Якщо рівняння обміну розглядати з позиції динаміки цін, гроей, випуску продукції (ВВП) і швидкості обігу грошей, то рівняння (2) можна переписати в термінах темпів приросту:

P = M ¾ Y + V (3) або M/P = Y ¾ V (4)

Отже, норма інфляції (P) дорівнює різниці між темпами приросту номінальної грошової маси і реального попиту на гроші (3).

Із рівняння (4) витікає, що темп приросту реального попиту (M/P) на гроші дорівнює темпам приросту реальних доходів (Y) за мінусом приросту швидкості обігу грошей (V).

Розглядаючи рівняння (3) і (4) ми можемо прийти до висновку: якщо зростають номінальна грошова маса і реальні доходи, то обидва ці чинники впливають на рівень цін у протележних напрямках: зростання номінальної грошової маси сприяє інфляції, тобто зростання цін, тоді як збільшення реальних доходів а, значить, збільшення реального попиту на гроші в тенденції призводять до падіння рівня цін. Чистий ефект залежить від співвідношення цих двох показників. Інтенсивне зростання номінальної грошової маси, яке не супроводжується збільшенням попиту на реальні залишки, що призводить до винекнення різновиду “гарячих грошей” ¾ грошей, що втрачають функцію нагромадження і не затримуються надовго на руках у населення, що призводить до ще більшої інфляції. Навпаки, якщо інтенсивно зростає реальний попит на гроші (реальні доходи), то при любому рівні зростання грошової маси відбувається певне скорочення інфляції. Наприклад, якщо швидкість обігу грошей величина постійна, а реальні доходи зростають, скажімо, на 3% на рік, то в цьому випадку реальний попит на гроші зросте теж на 3%.

Якщо номінальна грошова маса зросте на 10% за рік, то норма інфляції становитиме 7% (10% ¾ 3%). При зростанні грошової маси на 15% норма інфляції сягатиме вже 12% (15% ¾ 3%); підвищення темпів приросту реальних доходів, скажімо, до 5% замість 3% буде означати зниження інфляції.

Прискорення швидкості обігу грошей слугує додатковим стимулятором інфляційного процесу. Цей показник визначається як відношення номінального доходу (ВВП) до номінальної грошової маси, або у вигляді формули:

PY

V = ———— , (5)

M

Звідси V = Y/(M/P), (6)

що означає швидкість обігу грошей дорівнює відношенню реальних доходів до реальних залишків. При заданому рівні доходів швидкість обігу зростає, коли попит на реальні залишки падає. Цей показник високий на стадії галопуючої, особливо, гіперінфляції і низький на стадії повзучої інфляції.

Таким чином, на темпи інфляції впливає три агреговані складники: темпи приросту грошової маси, темпи зміни швидкості обігу грошової маси і темпи зміни обсягів виробництва (ВВВП). Залежно від конкретної економічної ситуації вплив цих показників на інфляційний процес неоднаковий. Так, в Україні середньомісячна інфляція у 1993 р. Складала 47%, при цьому: 35,7% ¾ за причини зростання грошової маси, 8,5% ¾ зміни швидкості обігу грошей, і 2,8% ¾ за причини спаду виробництва.

Фіскальна інфляція. Причиною ланцюгу, який з¢єднує, з одного боку, приріст грошової маси, а з другого ¾ зростання рівня цін стає хронічний та колосальний за розміром дефіцит державного бюджету, який покривається переважно за рахунок кредитної емісії грошей. За такої ситуації жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться проголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що знаходиться в його розпорядженні. Держава вдається до такої крайньої міри як емісія грошей у тому випадку, коли вона не в змозі розв¢язати проблему бюджетного дефіциту шляхом податкової політики або випуску цінних паперів.

Кредитна емісія означає, що центральний банк ¾ агент уряду покриває державний борг чи фінансує державну амбіціозну програму видатків емісійними кредитами, які не мають реального забезпечення. Пряме кредитування уряду практично виглядає як зростання чистих активів, джерела яких знаходяться у пасиві балансу центрального банку внаслідок чого збільшується грошова база та сукупний попит. А це може викликати надмірне зростання грошового попиту порівняно з наявною пропозицією товарів і як наслідок ¾ черговий спрут інфляції. Отже, чим більший дефіцит бюджету, тим більший рівень інфляції, причому із сказаного ¾ це явище є нелінійне і динаміка його має тенденцію до зростання.

Насправді, фінансування бюджетного дефіциту шляхом грошової емісії є своєрідною формою оподаткування ¾ “інфляційним податком”. Розмір вигоди, яку отримує держава, можна визначити як добуток рівня інфляції і реальних грошових залишків, що втрачають свою вартість. Припустимо, що ви маєте на руках 200 доларів при річній нормі інфляції 50%. За рік інфляція зменшить вартісь ваших реальних грошових залишків на 100 доларів, котрі і складають “інфляційний податок”. Власно він поїдає заощадження населення, знецінює пенсії, заробітну платню і викликає перерозподіл багатства. Дж. Кейнс так описав цю ситуацію: це така форма оподаткування уникнути якої майже неможливо. Навіть найслабкіший уряд в змозі запровадити його у тій ситуації, коли він не здатний на щось інше.

Отже, основна причина фіскальної інфляції ¾ дефіцит бюджету та його покриття за рахунок емісійних кредитів центрального банку. Адже вони ¾ основний каталізатор інфляції. Досвід багатьох країн показує, що лише ті країни, в яких були створені інституційні та економічні умови для відмови від фінансування державного бюджету за рахунок кредитів центрального банку, спромоглися приборкати інфляцію.

Проте, повністю позбутися інфляції лише методами обмеження попиту тобто чисто монетарними методами неможливо. Таке обмеження грошової маси хоча гальмує зростання цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов¢язань.

Інфляція витрат

Інфляційний процес може відбуватись під впливом цілої низки немонетарних чинників, що зумовлюють зростання цін через подорожчання компонентів виробництва і зростання собівартості продукції. Йдеться про інфляцію витрат, що формується на принципово іншій основі ніж інфляція попиту.

Інфляція витрат відбувається внаслідок порушення рівноваги товарного обміну MV = PY, тобто перевищення пропозиції над попитом, що генерує процес зростання витрат виробництва і в результаті через підвищення цін на товари викликає збільшення грошової маси. Масштаби накручування цін залежать від “грошового покриття”, яке визначає межі того середовища, в рамках якого економічні агенти можуть здійснювати свої витрати. Відбувається нагнітання попиту на гроші з боку витрат виробництва. У даному випадку збільшення грошової маси виступає вже не як причина зростання цін, а як похідна від цін.

В основі інфляції витрат лежить взаємозв¢язок витрат і цін, рівень яких підвищується під впливом зростання витрат або надприбутків. Найхарактернішою ознакою інфляції витрат у її класичному вигляді є спіраль “зарплата ¾ ціни”. Наприклад, якщо в економічному середовищі відбувається загальне підвищення цін, стає неминучим зниження реальних доходів населення. Щоб зберегти їх рівень, необхідно збільшувати грошові доходи (заробітну плату), а це призводить до зростання витрат виробництва або бюджетних видатків. Як наслідок зростає собівартість продукції фірм, що веде до підвищення цін на товари. Подорожчання товарів та послуг знову робить необхідним підвищення заробітної плати. Розкручується інфляційна спіраль “зарплата ¾ ціни”. Цей процес відомий в економічній теорії під назвою “кривої Філіпса”.

Наведений приклад інфляційної спіралі “зарплата ¾ ціни” демонструє взаємозв¢язок чинників інфляції попиту та витрат. З одного боку, підвищення заробітної плати сприяє зростанню доходів населення, а тому є чинником платоспроможного попиту, з другого боку, підвищення заробітної плати збільшує витрати виробництва, оскільки вона є статтею собівартості продукції. А підвищення собівартості продукції у свою чергу сприяє зростанню товарних цін.

Важливим чинником інфляції витрат виробництва є значне подорожчання матеріальних ресурсів. Наприклад, фірма, що випускає деякий товар і діє в умовах ринку (вільного ціноутворення) при зростанні ринкових цін на матеріальні компоненти виробництва (сировину, проміжні продукти, енергоносії) прагнутиме утриматись на плаву, а тому в ціну свого продукту включить як витрати на виробництво, так і визначиться з доданою вартістю на одиницю продукції, виходячи з інфляційних очікувань, щоб забезпечити собі прибуток та зарплату своїм працівникам.

Через взаємопов¢язаність виробничих процесів в економічному середовищі зростання ціни на сировину по ланцюжку спричиняє зростання цін на всі інші товари.

Чинником інфляції витрат є також підвищення цін на продукцію еекономічних агентів у відповідь на збільшення ставок податків плати за кредит, що рівнозначне збільшенню витрат виробництва. При високих ставках податків включаються механізми, які обмежують зростання виробництва. В економічних суб¢єктів з¢являються все більші проблеми з фінансуванням інвестицій та погашенням боргових зобов¢язань. Більше того, послаблюється сама схильність до інвестицій, оскільки виробництво продукції стає економічно невигідним.

В економічній науці добре відомі співвідношення між ставками оподаткування та величиною їх надходжень до бюджету ¾ крива Лаффера.

Рівень

виробництва