Однак, 1995 року був погоджений новий Трансатлантичний порядок денний (New Transatlantic Agenda), націлений на більш ефективну трансатлантичну співпрацю та спільне світове лідерство ЄС і США у різних сферах, починаючи від лібералізації торгівлі до безпеки та гуманітарних операцій. Він базувався на Трансатлантичній декларації, прийнятій у 1990 році. Ключовим поняттям у співпраці між ЄС і США з цього моменту офіційно визнається саме сприяння вільній світовій торгівлі та лібералізації світової економіки. Щодо безпеки, то США погодилися широко співпрацювати з ЄС у так званих “м‘яких питаннях”, пов‘язаних з тероризмом, організованою злочинністю, контрабандою і розповсюдженням наркотиків. Таким чином, США не готові були визнати Європейський Союз важливою військовою силою сучасності або найближчого майбутнього.

Територія Європейського Союзу значно поступається своїми розмірами території Сполучених Штатів. Населення ЄС у 1998 році становило 375,3 мільйона осіб, населення США - 271,5 мільйона. Густота населення ЄС та США відповідно 300,5 та 72,7 осіб на квадратну милю. Індекс кількості природних ресурсів на душу населення відповідно дорівнює 67 та 265. При цьому ВВП їх майже рівний: ЄС - 8345,9 та США -8230,9 мільярда доларів у І998 році, що становить відповідно 22238 та 30316 доларів на душу населення. Таким чином, відносно бідний на ресурси, однак більш густонаселений Європейський Союз, який до того ж не може вповні користуватися перевагами політичної єдності, досягнув однакового із США обсягу ВВП. Це може бути ще одним свідченням того, що особливе становище Сполучених Штатів у світі як єдиної наддержави визначається в першу чергу військовою та політичною могутністю.

ЄС та США є дві найбільші економіки у світі, які разом складають приблизно половину всієї світової економіки з щоденним трансатлантичним торговим та інвестиційним потоком в 1 мільярд доларів. Європейський Союз та Сполучені Штати Америки, за даними Європейської Комісії, є найбільшими торговими та інвестиційними партнерами один одного. У 1998 році двостороння торгівля між ними була здійснена на суму 474,7 мільярда доларів. Об‘єднана частка ЄС та США у світовій торгівлі становить близько 40%. Інвестиції ЄС в американську економіку у 1998 році становили 481,7 мільярда доларів, або 59% усіх іноземних прямих інвестицій у Сполучених Штатах. Прямі інвестиції США у ЄС у тому ж році склали 433,7 мільярда доларів.

Попри величезні суми товарообігу між ЄС та США, обидві сторони застосовують значні протекціоністські заходи щодо своїх фірм, їхні ринки добре захищені один від одного, а суперечки щодо торгових санкцій стосовно третіх країн (санкції щодо Ірану та Лівії, а також Куби 1996 року) та між окремими компаніями (“бананові війни” та непорозуміння щодо генетично-модифікованих організмів) часто не поступаються за масштабністю досягнутим результатам співпраці. Існують деякі тенденції, які серйозно непокоять партнерів-суперників по обох берегах Атлантики. Так, європейці набагато більше, ніж американці, вдаються до державного контролю над підприємствами, запроваджують широкі соціальні програми і зазвичай платять своїм працівникам найбільшу у світі зарплатню. Зі своєю концепцією соціального ринку, яка все більше потрапляє під вогонь критики через невиправдано великі соціальні витрати, Європейський Союз поступово стає менш конкурентним на світовому ринку. Він фактично пропагує конкуренцію, не підтримуючи її на власній території.

У свою чергу, Сполучені Штати Америки, також потерпаючи від найрізноманітніших проблем, впевнено показують кращі результати, ніж об‘єднана Європа. Вони переживають восьмий рік свого зростання, маючи приріст ВВП (95/96 рр.) 3,9%, в той час як ЄС мав приріст 2,8%. Рівень безробіття в США вдвоє менший, ніж у Європі (4,5% та 10%; 1998 р.). При цьому Сполучені Штати створюють 3 мільйони нових робочих місць щорічно - Західна Європа не змогла організувати стільки нових робочих місць за останні 10 років. США також залишаються наймолодшим суспільством розвиненого капіталістичного світу, що на найближче майбутнє позбавляє їх жорстких демографічних проблем, перед якими ЄС стоїть сьогодні.

Небезпеки, перед якими постають Сполучені Штати, криються саме в їхньому зовні бездоганному процвітанні і добробуті. Америка - одна з небагатьох країн світу, які можуть дозволити собі безтурботно жити в борг, не тільки тому, що зможуть цей борг відшкодувати, а ще й тому, що ніхто не зможе його за наявних обставин належним чином стягнути. На сьогодні Сполучені Штати споживають на 2% ВВП більше, ніж виробляють, а 1999 року їх торговий дефіцит перевищив 400 мільярдів доларів. Значною мірою таке становище обумовлено пануванням долара як світової валюти, коли США взамін реальних товарів з успіхом розплачуються зеленими папірцями. Очевидно, що подібний стан справ є надзвичайно вигідним для американців, хоча у довгостроковій перспективі він може стати пасткою. Так, уже сьогодні капіталізація американського ринку склала близько 150% (у 1990 році вона становила 70%). Це означає, що номінальне паперове багатство у півтора раза більше реального. Ці показники перевищують показники 1929 року перед початком “великої депресії”.

Ще одним фактором, який викликає трансатлантичне напруження, є запровадження єдиної європейської валюти євро. Хоча офіційна американська позиція щодо неї є досить прихильною, такий крок може серйозно підірвати становище долара як світової валюти і зумовити подальшу неможливість для Сполучених Штатів жити в кредит, споживаючи реальні товари з усього світу і розраховуючись за них лише паперовими грошима.

Загальний зовнішній борг США зараз становить приблизно 2 трильйони доларів. Цей фактор, підсилений досить швидким зсувом від долара до євро як альтернативної світової валюти, а також у поєднанні з іншими фінансово-економічними чинниками, повинен призвести до різкого падіння курсу долара, в тому числі і щодо євро. Це, своєю чергою, знизить привабливість європейських товарів і підвищить конкурентоздатність американських. В будь-якому випадку різкі зміни курсів цих двох потужних валют, а також інші порушення трансатлантичної рівноваги у фінансово-економічній сфері можуть негативно позначитись на стані світової економіки і окремих економік різних країн. Хоча глобалізація, як вже зазначалося, має суто західні витоки, і найменше у розбалансуванні сучасної світової системи зацікавлені її теперішні керівники - країни Заходу, негативні наслідки відчуватимуть усі залежні від Заходу в тій або іншій мірі країни - а це більша частина світового співтовариства. В сучасних умовах Захід отримує значну частину своїх прибутків за рахунок третіх країн - якщо не їх прямої експлуатації, то дискримінації та приведення їх у відповідність до західних стандартів. Що ж до глобалізації, то вона, скоріше за все, може стати небезпечною для Заходу лише в тому випадку, якщо він не буде спроможний утримуватись на вершині цього процесу або не зможе захистити себе від конкуренції більш молодих і витриваліших та амбіційніших суспільств. Це не виключає існування інших загрозливих процесів, які Захід вже сьогодні не здатний успішно контролювати і які об‘єктивно знищують його цивілізацію. Йдеться насамперед про кризу старіння західних суспільств, екологічну кризу, а також духовну кризу суспільства споживання.

Проте перед обличчям таких небезпек Захід не тільки не може досягти своєї колишньої згуртованості часів “холодної війни”, а навпаки, його члени постійно перебувають у стані суперництва між собою. Одним з останніх важливих кроків у цьому сенсі стало підписання Угоди про вільну торгівлю між ЄС та Мексикою. За Умовами Угоди, яка вступила в силу 1 липня 2000 року, торгівля Європи з Мексикою буде лібералізована на 95%, тобто будуть зняті майже всі обмеження на шляху вільного товарообігу. Крім розширення своєї торгівлі, яка і так ведеться дуже активно з країнами Центральної та Латинської Америки, ЄС переслідував мету оминути бар‘єри на шляху до виходу на американські та канадські ринки, чого його фірми довго й безрезультатно прагнули. Такий опосередкований доступ не може йти в порівняння з прямою вільною торгівлею, але дає можливість європейському бізнесу реекспортувати свої товари через Мексику далі в Північну Америку. Логічний висновок в цій ситуації такий: торгові війни і суперечки між титанами навряд чи матимуть тенденцію до затихання, а навпаки, скоріше за все можуть посилитись у найближчому майбутньому.

Історія політичного Заходу дає усі підстави говорити про двозначний характер відносин між Західною Європою і США, коли, з одного боку, заявляється партнерство і розподіл тягаря світового лідерства, з другого - всім відоме зверхнє ставлення Америки до інших країн та месіанське розуміння своєї ролі у світі, її цинічна зовнішня політика, подвійні стандарти поводження на міжнародній арені. Зі свого боку, Європа ніколи не була справжнім союзником США , тим самим підтверджуючи думку, що США не має союзників, а тільки клієнтів - користувачів американського ядерного щита. Європа часто досить споживацьки ставилася до союзу з Америкою.

При цьому доля політичного Заходу виглядає досить безальтернативно, але не песимістично, якщо не дотримуватись затятої трансатлантичної точки зору. Як показали останні 10 років (а особливо ситуація щодо війни в Іраці), він не спроможний підтримувати колишній рівень згуртованості і кооперації його членів. Трансформація Заходу в бік більш відкритої спільноти, націленої на широкі зовнішні зв‘язки і співробітництво, є неминучою. Така трансформація зумовлена як процесами змін у структурі і сутності глобального співтовариства, так і змінами в межах самого Заходу: так, більший ступінь європейської сдності в результаті призведе до глибшого розколу всередині трансатлантичного союзу, а зміни у геополітиці стратегічних інтересів Сполучених Штатів позначаться на якості впливу на ЄС і стосунках з ним загалом. Безпека Західної Європи все більше переходитиме до відома європейців. Можна припустити, що поступово всередині НАТО західноєвропейський воєнний компонент буде рухатись в бік більш відділеної військової одиниці. На відносинах США - ЄС негативно позначаться й економічні бар‘єри та протекціонізм з обох боків.