Декоративно-ужиткове мистецтво - це один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає "прикрашувальне". Що ж до терийна "ужиткове мистецтво", то його ввів Січинський. "Ця назва, - зазначав він, - починає загально прийматися в усіх європейських мовах для означення тих галузей мистецтва, що залишають поза архітектурою і малярством... Досі у мистецтвознавчій терийнології для означення усіх цих галузей не було якогось одного терміну ... Говорилося "артистичний промисел", "прикладне мистецтво", також "мистецтво декоративне", "промислове", "виробниче". Всі ці терміни ... не відповідають сучасному розумінню мистецької праці та не означають у належній мірі властивостей всіх галузей мистецького виробництва."

Основне завдання декоративно-ужиткового мистецтва - зробити гарним предметне середовище людини.

Краса творів ужиткового мистецтва досягається завдяки декоративності. Декоративність є єдино можливим засобом вираження змісту та художньої образності. Поділ декоративно-ужиткового мистецтва на жанри здійснюється за призначенням предмета /меблі, посуд тощо/, за технікою виконання /різьблення, ткацтво, розпис/, за матеріалом /дерево, кераміка, текстиль/.

Спільною рисою роботи художніх промислів і підприємств художньої промисловості в сучасних умовах є Їх звернення до народного мистецтва, збереження і розвиток його традицій, національної своєрідності.

Народне мистецтво - це творча, історична, художня система, що розвивається через спадкоємність традицій і колективність, яка визначається родовою сутністю. Суть родового містить духовно цінне для народу. Відомі три аспекти родової сутності; 1) природний; 2) національний; 3) досвід шкіл народної майстерності.

Перший аспект зумовлюється первісним зв'язком людини з природою. Поетизація природного опирається на міфопоетичні образи й на місцеві природні матеріали (дерево, глина тощо).

Другий аспект відображає національний життєвий досвід народу. Національний аспект підтримується стійкістю образів народного мистецтва, які набувають типізованого характеру. В цьому виявляється тісний зв'язок національного аспекту з етнічним.

Третій аспект відображає колективну основу і водночас виявляє індивідуалізацію до загального. Народне мистецтво індивідуалізується у спільностях шкіл - національних, регіональних, краєвих, шкіл окремих промислів.

Народні художні промисли - це товарне виробництво художніх речей, де переважає висококваліфікована ручна творча праця у поєднанні з незначними використаннями механізмів і пристосувань. Вони розвиваються як на основі традиційних ремесел (гуцульське різьблення, інкрустація, петриківський розпис) і на основі нових матеріалів і технологій.

Одним з цікавих художніх промислів є мозаїка з дерева.

Мозаїка — це художній твір, виконаний із окремих, підігнаних один до одного, різнокольорових шматочків однорідних або різних матеріалів, у тому числі з дерева. Мозаїку використовують не тільки в монументально-декоративному мистецтві (при оздобленні громад­ських і монументальних споруд), а й у декоративно-ужитковому ми­стецтві (у декоруванні музичних інструментів, меблів тощо). Мо­заїку з дерева (тонких пластин деревини) виконують у двох тех­ніках — інтарсії та маркетрі.

Інтарсія (італ. Intarsio - інкрустація) - це вид інкрустації, в якому на дерев'яну поверхню врізуються (вставляються) різні за кольором і текстурою пла­стинки деревини. Іншими слова­ми — цt інкрустація деревом по дереву. При цьому врізки (встав­ки) знаходяться на одному рівні з оздоблюваною поверхнею.

Найбільшого розквіту інтарсія досягла у творах італійських май­стрів епохи Відродження. Нею прикрашали меблі й речі церков­ного вжитку, церковне начиння. За свідченням сучасників, у Фло­ренції 1478 р. інтарсією займались 84 майстерні. Орнаменти світлих тонів рослинного або геометрично­го характеру врізували у темне дерево. Використовували тут про­стругані пластини товщиною 3— 5 мм із трьох-чотирьох порід де­рева, які закріплювались у під­готовлених поглибленнях за допо­могою мастики,

В XV—XVI ст. інтарсією вико­нують, окрім орнаментальних, сю­жетні композиції, доповнюючи їх гравіруванням, морінням і пропа­люванням фону. До початку XVI ст. інтарсія поширилась у Німеччині, Голландії та Франції. У Німеччині почали виготовляти декоративні панно для інтер'єрів, комбінуючи інтарсію з різьбленням. Популяр­ність цього виду художнього оз­доблення засвідчують видані 1596—1666 рр. альбоми мозаїчних зразків. Інтарсія поширюється в усіх країнах Європи. З розвитком мореплавства почали використову­вати екзотичні привізні породи дерева, які розширили кольорову палітру мозаїки.

В Україні майстри-меблярі XVI—XVII ст. переймають інтар­сію від зарубіжних майстрів, ви­користовуючи її для оздоблення меблів, інтер'єрів. Роботи того ча­су можна побачити в Олеському замку на Львівщині, каплиці Боїмів у Львові. Пізніший приклад — стеля у Чернівецькому державно­му університеті (XIX ст.). У творчості українських народ­них майстрів інтарсія була поши­рена в XX ст. Відомі вироби — декоративний таріль з портретом Б. Хмельницького, в якому вижницький майстер І. Хорюк досяг гармонійного поєднання різнорід­них технік — портрета в інтарсії, орнаменту "сухого" різьблення по каймі з зображенням атрибутики запорізьких козаків. Ця робота привернула загальну увагу на ви­ставці у м. Києві 1959 р.

У такому ж поєднанні цікаві портретні композиції створили бу­ковинські майстри М. Гайдук, Т. Герцюк, М. Матуляк, А. Думенко, Л. Горохів, В. Монтей, В. Явдошняк та ін. У 60-х роках техніці інтарсії в оздобленні скриньок, декоративних тарелів, ваз починають навчати учнів у Яворівській школі художніх ремесел.

Виконання маркетрі починають із підготовки ескізу. Однак по­трібно враховувати особливості де­рев'яної мозаїки. У цьому виді мистецтва будь-яке зображення підлягає стилізації (узагальненню) такою мірою, якою дозволяє сам матеріал. Стилізуючи образ, не­обхідно залишити найхарактерні­ше, властиве тільки цьому пред­метові або явищу. Це, насамперед, форма предмета. Потрібно пам'я­тати, що деревина має унікальні властивості для передання декора­тивними засобами будь-яких зоб­ражень.

Коли ескіз готовий, приступа­ють до створення робочого малюн­ка, що виконують лінійним кон­туром у натуральну величину мо­заїчного набору. Малюнок за ха­рактером повинен відповідати при­значенню оздоблюваного предме­та, а за композицією — його формі й розмірам. Якщо готовий малюнок потрібно зменшити або збільшити, то роблять це за до­помогою розмірної сітки або епі­діаскопа. Спосіб із застосуванням розмірної сітки такий: аркуш із малюнком умовно розділяють на квадрати й нумерують їх, а на окремий чистий аркуш наносять таку ж кількість нумерованих квадратів, але менших (при змен­шенні) або більших (при збіль­шенні) розмірів: контури малюнка з квадратів оригіналу переносять на відповідні (за нумерацією) квадрати окремого аркуша.

Робоче місце — звичайний стіл або верстак, на який кладуть планшет. Виконувати маркетрі можна стоячи або сидячи, залежно від цього стіл чи верстак може бути нижчим або вищим. Розмір планшета залежить від характеру наступної роботи. Для невеликих орнаментальних робіт достатньо планшета 300х300 мм, для склад­ніших — 400х400 або 500х500, а для великих — до 1500х1500 мм. Для припасування шпону краще мати смугу 1500х400 мм.

При виконанні мозаїчних наборів наведемо прийоми, які не­обхідно засвоїти для одержання навичок.

1. Набір із абстрактних форм (квадратів, прямокутників, три­кутників) та інших геометричних фігур, з'єднаних між собою по прямій під лінійку (в квадраті 250х250 мм). Мета такого завдан­ня — відпрацювати прийоми різання ножем шпону різних порід деревини під лінійку, навчитися утримувати лезо ножа вертикаль­но, без нахилу вліво або вправо, виконувати елементи набору та щільно їх з'єднувати. Останнє особливо важливо, якщо такі на­бори виконують учні. Деталі од­ного розміру можна з'єднати й одержати набір для панелей, пар­кету, оздоблення дверей тощо. У цій роботі розпізнається колір, текстура, тонові переходи різних порід дерева.

Робити набір потрібно із за­лишків шпону. Набирати мозаїку можна від центра, нарощуючи вставки в один чи інший бік, вирівнюючи під прямим кутом ін­ший базовий бік, від якого від­мірюють 250 мм, а решту відрізу­ють. При наборі елементів мозаїки використовують їх вирівняні боки, щільно з'єднують і закріплюють клейовою стрічкою. Наступні під­кладають до перших і мітять но­жем кутові з'єднання. Потім під лінійку відрізують залишки.

2. Набір розетки в квадраті 60х60 мм. Шпон для фону — світлий бук. Для вставних еле­ментів — червоне дерево темного й світлого тону. Вирізують фон — точний квадрат, розкреслюють діа­гоналі й осі, циркулем проводять коло радіусом 25 мм. З'єднують точки перетину кола з осями. Далі вирізують під лінійку одну пелю­стку. Під фоновий шпон з гніздом вирізаної пелюстки підкладають шпони червоного дерева із зазда­легідь вибраним напрямком тек­стури. Ножем потрібно різати так, щоб лезо його щільно прилягало до стінки гнізда. Дотримуючись цього правила, необхідно зробити насічки по кутах. Олівцем зафік­совують місце вставки відносно фону.

Відклавши буковий шпон, під лінійку по зовнішній крайній лінії вирізують намічений ножем еле­мент набору. Потрібно різати так, щоб ніж притискувався до дереви­ни за напрямком волокон. Ви­різаний елемент вставляємо у гніз­до і скріплюємо клейовою стріч­кою, не закриваючи контури малюнка наступних елементів на­бору. Вирізуємо наступну пелюстку в такій самій послідовності. Вставляють їх почергово (або спочатку одного відтінку, а потім — іншого). Однакові елементи набору можна з'єднати у розетковий ор­намент.