В Україні блокова мозаїка не знайшла широкого застосування. Але у практиці художніх профтех­училищ за принципами блокової мозаїки почали виготовляти гео­метричні елементи візерунка в мо­дульній системі: з'єднуючи мо­дульні узори в сітчастий орнамент, їх наклеюють на плити розміром 1000х1000 мм або 1000х1500 м, шліфують, а потім лакують стій­ким паркетним лаком (3—4 по­криття). Застосовують їх для оз­доблення підлог, перегородок, па­нелей, дерев'яних стель.

Основний інструмент для виконання набору маркетрі — мо­заїчний ніж. Він виготовляється зі сталі доброї якості. Найчастіше для його виготовлення використо­вують медичний скальпель або бритву.

Лезо ножа повинне мати вільну частину, довжиною не більше 20 мм, бути тонким (не більше 1 мм) у ріжучій частині, бо товсте лезо важко заглиблюється в деревину. Воно начебто виштовхується пруж­ністю матеріалу. Надто тонке лезо не "розводить" волокна дерева, а затискується ними. При незграб­ному натиску крихкі породи дере­ва ламаються.

Ніж повинен мати ручку. Її виготовляють із м'яких порід (ли­па, вільха, ялина, сосна) або із двох дерев'яних пластин (лущений шпон), щільно обмотаних ізоля­ційною стрічкою. Ручки з м'яких порід дерева зручніші для роботи.

Ручку для скальпеля можна виготовити двома способами. При першому способі беруть простругані дві пластини: товщина однієї 7—10 мм, іншої — 5—7 мм. Ширина пластин повинна бути на 5 мм більшою від ширини полотна скальпеля. Приклавши до однієї з них (товстішої) полотно скальпеля так, щоб лезо ножа виступало на 15—20 мм, обмальовують на пла­стині його форму. Вибирають по­глиблення ножем або плоскою ста­мескою, підчищують дно, вклада­ють у виїмку скальпель, потім прикладають, змазавши клеєм, ін­шу пластину й стискують їх струб­циною або обмотують шнуром чи накладають важіль (гирю тощо). Після витримки й повного виси­хання клею обробляють ручку ру­банком, ножем, рашпилями, поло­гими стамесками, округлюють ку­ти. Ручка повинна мати овальну форму і бути зручною для три­мання трьома пальцями.

Другий спосіб. У бруску тов­щиною 15 мм вирізують паз (3—5 мм) на ширину полотна скальпе­ля, в який його вкладають. Роб­лять шпаклівку з деревної муки на сечовиноформальдегідному клею (смолці) або на епоксидному. Шпаклівку втирають у паз і дають просохнути. Потім ручку обробля­ють рубанком, шліфують і лаку­ють.

Два ножі з надфіля виготовля­ють у такій послідовності. Розла­мують надфіль на дві однакові половини. Сточивши кінець стер­жня надфіля, а в плоскому від­ламку — грані, забивають їх у ручки з осики або липи. Роблять це повільно й обережно, не заби­ваючи відразу, а постукуючи, щоб ручка не розкололася. Заточують леза за формою, а потім заправ­ляють їх на войлочному крузі з пастою або на дрібнозернистому бруску чи шліфувальному папері.

Взявши відрубок сталевого пру­жинного дроту довжиною 50—60 мм, розклепують один його кінець до товщини 1 мм (краще це зро­бити у розігрітому вигляді, три­маючи за другий кінець плоско­губцями) . Розклепують на наковальні (або на рельсі, на забитій у дерев'яну колодку сокирі) мо­лотком. Потім метал загартову­ють, розігрівши його до біло-червоного кольору й швидко опуска­ючи в мастило (солідол, підсолену воду). Після охолодження забива­ють у ручку таким самим спосо­бом. Ніж із небезпечної бритви заправляють у дерев'яну ручку так, як скальпель, а ніж із від­ламка полотна слюсарної пил­ки — як ніж із напилка.

Стамесками вирізують на­півкруглі, круглі, овальні елемен­ти набору мозаїки. Футчиком ви­гідно вирізати кутові елементи на­бору, особливо по краях смужки або круга, квадрата й інших форм. Щоб уникнути розколів шпону, спочатку злегка підрізують верхні волокна, а після цього стамескою відрізують елемент набору пов­ністю.

Пробивачі-просічки — це трубки з заточеною фаскою. Збоку сточують отвір, через який вий­мають вибиті й застрягнуті у труб­ці вставки шпону. Пробивачі може зробити токар по металу або слю­сар. Бажано заготовити пробивачі не тільки круглої форми, а й для вибивання квадрата, трикутника тощо. Вони дають змогу точно й щільно пасувати вставні елементи.

Рейсмус звичайний, або спеціальний, застосовують для нарізування однакової ширини смужок, якими обкладають фризи, рамки тощо. У звичайний столяр­ний рейсмус потрібно вставити сталеву голку, заточену лопаточ­кою.

Робочий планшет з одного бо­ку повинен мати рівний невисокий бортик, в який впирають вирів­няний листок шпону. Рейсмус спеціальний має на підошві мета­леву пластину, що закріплюється гвинтами, якими можна регулюва­ти ширину смужок. У ньому по­винен бути отвір для різця.

За цим принципом можна ви­готовити рейсмус із дерев'яної ко­лодки, де є наскрізний проріз і ложе для ножа. На підошві за­кріплюють гвинтами металеву пластину товщиною дещо грубшою від товщини шпону з поперечними прорізами. Опускаючи гвинти, пе­ресувають їх на потрібну ширину пластини, закріплюють нерухомо гвинтами й відрізують смужку шпону, впираючись пластиною в кромку шпону. Використовують також здвоєний різак із регульо­ваною шириною різання.

Циркульний різак — це звичайний циркуль-вимірювач із креслярської готувальні. Якщо од­ну голку його сточити лопаточкою, ним можна вирізати невеликі круглі вставки. Циркуль можна виготовити з розсувною скріплюючою дугою і затискним різцем. Для вирізування великих кіл по­трібен спеціальний циркуль із ру­хомим різцем і нерухомим упором ручки або навпаки.

Плечовий різак з довгою, що закладається за плече, ручкою (600—700 мм) потрібний для рі­зання твердих крихких порід. Ним легше вирізати довгі криволінійні елементи набору.

Ніж-пилка з одностороннім заточуванням і дрібними, нарі­заними напилком зубцями, з де­рев'яною колодкою у верхній ча­стині або з двостороннім заточу­ванням і боковою ручкою застосо­вують для припасування листів шпону. Ніж-пилка має ту перевагу перед звичайним ножем, що від­разу спилює навіть крихкі породи деревини і не залежить від на­прямку волокон,

Лобзиком випилюють гнізда вставних елементів відразу в 8—10 пластинах шпону. Облегшує та прискорює випилювання шпону електролобзик. На меблевих ком­бінатах у Німеччині застосовують електролобзикові рамкові установ­ки для випилювання елементів на­бору з декількох шматків шпону, які вставляють в одночасно випилені гнізда фону. Для обрізування невеликих деталей у наборі по прямій можна використати зви­чайний різак, яким обрізують фо­тографії.

Для мозаїчних робіт потрібні металеві лінійки різної довжи­ни — ЗО, 50, 100 см; вимірю­вальне приладдя — циркуль, кут­ник; олівець середньої твердості; кулькова ручка для передавлюван­ня малюнків Із кальки або паперу. Клейова (гумірована) стрічка не­обхідна для скріплювання вставок набору. Коли ж її нема, можна використати клейку прозору тонку стрічку, яку застосовують в ізо­ляційних роботах. При з'єднанні елементів набору для притирання клейової стрічки користуються мо­лотком для притирання, молотком, валком, клинком або ручкою но­жа.

Для тиражування рисунків ви­готовляють із картону або крес­лярського паперу шаблон із про­різами, по яких обводять контури зображення на шпону.

Щоб наклеювати ручним спо­собом, бажано мати ручний прес з гумовими (10 мм) прокладками. Основою для наклеювання моза­їчних наборів є деревостружкова плита, щити або дошки, фанера різної товщини (6—12 шарова). Набори можна наклеїти також на деревоволокнисту плиту або на товстий картон.

Матеріалом для планшета с березова, вільхова або осикова фанера. Можна використати для цієї мети зворотний бік креслярської дошки або просто обрізок проструганої дошки липи, берези, вільхи, осики, тополі. Тверді породи не бажані, тому що від них швидше затуплюється інструмент.

Декілька порад початківцям. Планшет не можна різати ножем або різаком, адже нерівності, за­глиблення погіршують якість рі­зання. Планшет для маркетрі найвигідніше використовувати тільки для цієї роботи. Для зберігання шпону повинні бути спеціальні стелажі. Шпон, унікальний за ко­льором чи малюнком текстури або дефіцитний, зберігають у окремих папках. Під час виконання набору на робочому місці повинно знахо­дитись тільки необхідне для робо­ти: шпон, малюнок, ніж, лінійка, стрічка.

Материні — шпон різних порід дерева. Найчастіше застосовуються бук, клен, червоне дерево, горіх, дуб, ясен, черешня, груша. Па­м'ятайте, що всі породи дерев у вигляді шпону придатні для мо­заїчних робіт: кожна мас свій ко­лір і свою текстуру. Шпон із порід зі слабовираженою текстурою (ли­па, береза, клен, груша, частково бук) більше використовують для тих робіт, де важливі відтінки кольору (обличчя людини, квітка, силуетний орнамент). Текстура вдало виражає рух, стан природи (вітер, сніг, відображення у воді, красу листків), підкреслює об'єм­ність форми або надає специфічної декоративності матеріалові.

Шпон для. маркетрі поділяють на в'язкі пластичні породи (неза­лежно від твердості) та крихкі, з розрідженою будовою річних ша­рів-волокон. До перших належать — клен, бук, липа, вільха береза, черешня, горіх, груша, де усі види червоного дерева тощо. До інших — сосна, ялина, ясен дуб, окремі види червоного дерева лимонне дерево та ін. Якщо потрібно підігнати листи шпону під лінійку, то (залежно від в'язких або крихких порід) шпон підрізують вільним м'яким рухом ножа без натиску: 3—5 різків для в'язких і 5—10 різків для крихких порід. Якщо лінійка закріплені струбцинами і добре підігнана, то підрізку можна зробити в два-три прийоми. Якщо ж лінійку доводиться притримувати рукою, ті повне врізування ножа у деревин; буде ускладнене: косошарні волок на потягнуть його у своєму напрямку і ви не зможете утримати лінійку по прямій. У крихких породах, якщо не підрізати верх ній шар кількома різками, навіть із затисненою лінійкою, отримаєте сколювання, відриви.