Безумовно, регулювання попиту на робочу силу та її пропозиції через вплив та господарські інтереси — це найперспективніший шлях. Але виникають ситуації, пов’язані переважено з істотною зміною рівня пропозиції робочої сили внаслідок її територіального переміщення, що потребують розробки відносин самостійного механізму реалізації.

Першоосновою економічного регулювання ринку праці повинні стати реальна вартість робочої сили і ефективна зайнятість населення, яка в наших умовах передбачає активізацію процесу вивільнення надлишкової робочої сили, формування мобільного резерву робочої сили, легалізацію прихованого безробіття.

Слід враховувати і ту обставину, що порушення так званої “абсолютної економічної” межі підвищення загального рівня зайнятості населення нам не загрожує, бо система партнерства і насиченість ринку товарами вітчизняного виробництва не досягли того рівня, який би міг спричинити зростання саме на цьому ґрунті рівня безробіття і загострення соціально-економічних проблем.

Доводиться визнати, що регулювання на територіальних ринках праці таких процесів, як трансформування прихованої форми безробіття в явну, формування мобільного резерву робочої сили, — це пошук компромісних рішень між шляхами розв’язання соціальних проблем зайнятості та необхідністю реалізації вимог ефективності. Зважаючи на те, що тільки високоефективна економіка здатна забезпечити несуперечливе і усталене вирішення соціальних питань, слід визначити її пріоритетність на етапі переходу до ринкових відносин. Необхідно підкреслити і цей висновок і практичні дії, що повинні випливати з нього, не означають ігнорування таких проблем соціального захисту населення, як, наприклад, гарантоване працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю та інших, найуразливіших на ринку праці, його категорій. Загальне зниження навантаження і тиску, які справляє на економічну систему надлишкова чисельність зайнятих працівників, дозволить через піднесення продуктивності праці значно розширити фінансові можливості соціальної підтримки населення.

Отже, інтенсивне вивільнення робочої сили, з її наступним територіально-галузевим перерозподілом на користь наукомістних виробництв, соціально орієнтованих видів діяльності, галузей, які працюють на споживчий ринок, є об’єктивною необхідністю, що вимагає синхронізації сучасних методів і форм макро- та мікроекономічного впливу на регіональні та локальні ринки праці з метою формування високомобільного і конкурентоспроможного контингенту робочої сили. Якісно новий рівень територіально-галузевої мобільності робочої сили може бути досягнутий шляхом узгодження таких процесів, як створення необхідних технологічних умов виробництва на рівні низових економічних структур і формування відповідного соціально-економічного механізму швидкого пристосування параметрів робочої сили до вимог попиту на неї на рівні галузей, регіоні в цілому.

Висновки

У даній роботі в загальному плані і досить ясно проводиться економічний аналіз поведінки роботодавців і взаємовідносин між ними і працівниками викладаються загальноекономічні поняття, дається короткий огляд проблем попиту і пропозиції на ринку праці, що дозволяє побачити взаємовідносини головних сил, діючих на ринку праці, як працюють механізми формування поведінки на ринку праці, а також визначити наслідки цієї поведінки для державної політики.

Зміни в економіці України за останні роки вимагають критичного аналізу стану господарського механізму, особливо найбільш гострих моментів як соціальний захист незайнятого населення, критичний стан рівня зайнятості, особливо серед молоді.

Підводячи підсумок зазначимо, що саморозвиток і пристосування ринка праці до сучасної економічної ситуації створили в Україні досить суперечливий клубок соціально-трудових відносин. У ньому сполучені масштабна нерегламентована зайнятість і телевизация прибутків, низька мотивація до праці і заробітна плата, перетворена в соціальну виплату, регрес в структурі зайнятості і погіршення якості робочої сили, текучість кадрів і приховане безробіття. А як результат сучасні і майбутні втрати у використанні трудового потенціалу за рахунок розриву, що збільшується, між соціально орієнтованою моделлю повною, вільно виробленою і продуктивної зайнятості, рівних стартових умов і життєвих шансів і фактичним станом ринку праці. У світі накопичений достатній досвід як подолати безробіття, який ми завжди можемо використати. Але деформування розвитку ринку праці не нормалізується без створення ефективних механізмів його регулювання, без справжнього державного пріоритету політики зайнятості.

Розв'язання питань зайнятості, підвищення рівня життя і соціального захисту людей можливо тільки при умові виходу держави з економічної кризи. Воно пов'язане з фінансовою, кредитною, податковою політикою держави, цінами і іншими чинниками і вимагає негайного рішення.

Список літератури

Постанова Кабінету Міністрів України від 1.02.96 м. №150 “Про Концепцію професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення”.

Доценко А.П., Осокина В.В. “Економічний аналіз ринкових відносин”, Київ. КДУ, 1992 р.

Єременко В. “Робоче місце і ринок праці”// Економіка України, 1996 р., №6.

Нікифорова А.А. Ринок праці: зайнятість і безробіття, М.: “Міжнародні відносини”, 1991 р.

Поль Самуєльсон “Економіка”, Львів, “Світ”, 1993 р.

Рональд Дж.Эренберг, Роберт С.Сміт “Сучасна економіка праці”, Видавництво Московського університету, 1996 р.

Трубіч З. Особливості сучасного етапу використання трудового потенціалу//Економіки України, 1996 р., №11.

Шаленко М., Сучасна тенденції розвитку ринку праці України//Економіки України, 1996 р., №9.

Шаленко М. Концепція територіальної сегментації ринку праці України і її практичне використання//Економіка України, 1994 р., №7.