Низька заробітна плата допомагає утримувати надлишкову зайнятість у галузях економіки. До насильного збереження працівників керівників підприємств підгштовхує також орієнтація, що склалася в оцінці господарської діяльності, оподаткування підприємства оплата їх власної праці, на показник середньої заробітної плати. За офіційними даними по народному господарству 17,7% зайнятих побували без збереження заробітної плати.

В рамках офіційної економіки вплив неповної зайнятості на рівень заробітної плати оцінюється цілком визначено, виходячи з порівняння у галузевому розрізі втрат робочого часу і середньої зарплати. Дійсно при загаьній невисокій величині заробітна плата помітно нижча у тих галузях промисловості, де використана менша частина нормативного фонду робочого часу.

Вплив заробітної плати на рівень зайнятості та перерозподіл робочої сили можна оцінити тільки орієнтовно, враховуючи неповність відомостей про зайнятість, заробітну плату та доходи населення.

Дещо більшою мірою проявляється регулююча функція заробітної плати. При її низькому офіційному рівні та несуттєвих відмінностях між підприємствами різних форм власності зростає диференціація її між окремими галузями, яка певною мірою впливає на збереження зайнятості та напрями перерозподілу робочої сили. Збільшується розрив між максимальною і мінімальною зарплатою між галузями.

Можна зробити припущення, що на фоні деформалізації трудових відносин превалюючою функцієюарплати поряд з традіційними для неї регулюючою та відтворювального стає соціально гарантуюча. Суть цієї функції проявляється у виконанні завдань соціального захисту населення.

Таким чином.ю для сфери прикладання праці характерні надзайнятість, перетворення заробітної плати в елемент системи соціального захисту, знижена моивація до праці і низька самооцінка зайнятості в офіційній економіці, деформалізація трудових відносин і можливість нерегламентованих доходів, регресивні зрушення в структурі зайнятості. Ці риси впливають на сферу

обороту робочої сили, яка розглядається як рухома частина ринку праці. Насамперед, йдеться про мобільність робочої сили, формування робочої сили,

попиту на робочу силу, про збалансованість цих компонентів, про динаміку та рівень безробіття.

В урядових документах, прикладній літературі прийнято зводити ринок праці до так званого “фіксованого” ринку — обсягу руху незайнятої робочої сили через службу зайнятості. Разом з тим фіксований ринок становить лише малу частину від ринку (не більше 15-20% від повного). Повний ринок праці, аботочніше, його рухома частина, враховує весь обсяг надходження на ринок праці робочої сили. В цілому по Україні рухома частина ринку праці становила в 1992-1995 р.р. щороку близько 7 млн. чоловік, що приблизно на 35-40% більше, ніж повний рух робочої сили у відносно стабільні 80-і роки. Більше як наполовину повний ринок праці складається за рахунок плинності кадрів.

Питома вага такого джерела пропозиції робочої сили, як скорочення штатів, вивільнення кадрів, не перевищує 5% у її повному обсягу. Вибуття з галузей народного господарства ряд років перевищує прибуття за рахунок чого й відбувається зменшення чисельності працюючих. Одним з результатів руху робочої сили є зміна у якісному складі зайнятих в офіційній економіці.

Сьогодні рівень зареєстрованого безробіття в Україні — найнижничий серед усіх країн, які здійснюють перехід до ринкових відносин. На початок 1996 року він становив 0,5% працездатного населення у працездатному віці. Причини нізького зареєстрованого безробіття в Україні вже не раз аналізувалися. Відмінності в його рівнях між окремими областями пояснюються переважно специфікою трудоресурсної ситуації, яка складалася тут протягом тривалого періоду. В умовах лібералізації економики це визначило особливості прояву попиту і формування пропозиції робочої сили. Теоретично визначено, що на баланс ринку праці впливають приблизно однаково і попит, іпропозиція. Підтверджується ця ідея і на прикладі регіональних ринків праці України. З боку пропозиції робочої сили найвищий процент безробіття і найбільше відносне навантаження на центрі зайнятості припадають на області, де традиційно багато років була занижена зайнятість у так званому “суспільному” виробництві, але вища — в особливому підсобному господарстві, а також у домашньому господарстві.

Механізм регулювання процесів розподілу і використання робочої сили України перебуває на початковому етапі становлення внаслідок нерозвинутості самого об’єкта — територіального ринку праці, де ще не склалася масова пропозиція робочої сили з боку незайнятого населення, і ще не створена розгалужена ринкова інфраструктура, яка б забезпечувала швидку й ефективну адаптацію робочої сили до змін в умовах господарювання. У цьому зв’язку актуальним є пошук оптимальних форм кількісно-якісного поєднання попиту на робочу силу та її пропозиції на основі гармонізації економичних відносин між усіма суб’єктами регіонального відтворювального процесу.

Дальший теоретичний розвиток з поглибленням економічної самостійності регіонів України розкриває значні перспективи для ефективного регулювання ринку праці. Їх реалізація в новій для регіонів економічній ситуації повинна враховувати специфічність взаємозв’язку попиту на робочу силу та її пропозиції, що в наших умовах характеризується такими домінантними тенденціями:

залишаються невикористанними зумовлені наявністю достатнього природно-ресурсного і нагромадженого виробничого потенціалів регіональні можливості підтримки реального попиту на робочу силу на високому рівні;

переважання структурно-регресивних форм руху робочої сили та існуючий характер падіння попиту на неї значно ускладнюють досягнення збалансованого етапу територіальних ринків праці, розробку і

запровадження невідкладних державних заходів по нормалізації процесів робочої сили;

повноцінне діяння стимулів до праці та пов’язане з ним очікуване зростання трудової активності працездатного населення на основі глибоких перетворень у відносинах власності істотно стримуються відсутністю потужного мотиваційно-рушійного фактора в системах оплати праці внаслідок централізовано встановлених обмежень у цій сфері.

За умов проведення економічних реформ і подолання призових явищ в усіх сферах життєдіяльності суспільства основним об’єктом регулятивного впливу можуть стати процеси деструктивного і дезинтеграційного характеру у сфері зайнятості населення, на яких аномальне загострення проблем безробіття та працевлаштування населення вимагає активних, цілеспрямованих засобів протидії. Залежно від прийнятого варіанта загальної санації економіки регіону і основних структурно-функціональних характеристик територіальних ринків праці визначити практичні дії по формуванню вфдповідного соціального-економічного середовища, максимально орієнтованого на розвиток усієї системи відтворення сукупної робочої сили. З огляду на це, на особливу увагу заслуговують такі процеси.

По-перше, обмеженість вибору прийнятого сфери прикладання праці для населення, яке бажає працювати за наймом, внаслідок недостатньої розвинутості альтернативних державному секторів економіки, а також зростання виробництва спричиняють високий рівень вимушеної неповної зайнятості населення, формування територіально леколізованих осередків підвищеного зареєстрованого і прихованого безробіття.

По-друге, склалися не адекватні зрушенням в економічній базі територіального розвитку і змінам в обсягах виробництва темпи формування основного резервного сегмента ринку праці — контингенту вивільнених працівників, за допомогою якого в ринковій системі господарювання забезпечується перерозподіл робочої сили на користь найперспективніших сфер господарювання, і тим самим вдосконалюються територіально-галузева структура зайнятості населення.

По-третє, незбалансованість процесів відтворення рабочих місць з наявною робочою силою, нагромадження виробничого устаткування з наднормативним строком експлуатації посилюють суперечність між формальною зайнятістю працездатного населення і фактичною ефективністю праці, між наявністю робочих місць і результативністю виробничої діяльності.

По-четверте, погіршення якісного складу робочої сили, її низька конкурентоспособність і надмірне резервування її найбільш кваліфікованої частини призводять до втрат раніше створеного професійно-освітнього потенціалу регіонів.

Безумовно, позитивним є те, що в динаміці спостерігається поступове знження питомої ваги кваліфікованих фахівців серед зареєстрованих безробітних. Це можна пояснити не тільки поліпшення становища з їх працевлаштуванням, але й неповнотою обліку незайнятого наелення та поширенням нерегламентованих форм діяльності.

З огляду на те, що за сучасних умов значно розширилося коло соціальних ризиків, а відтворення робочої сили істотно ускладнилосі, механізм регулювання територіальних ринків праці України повинен охопити великий спектр проблем і напрямків, оптимально поєднавши в собі фінансово-

вартісну, структурно-інвестиційну, соціально-економічну, організаційно-управлінську складові. У концетпуальномуаспекті побудований на економичних засадахмеханізм регулювання територіальних ринків праці, який би акумулював у собі всі названні складові, повинен повністю

інтегруватися до системи господарського управління і здійснюватися в контексті заходів регіональної політики економічних перетворень. Зокрема,

якщо пріоритетною метою вважати зростання ефективності праці як у державному, так і в приватному секторах економіки, а не штучну інфляційну підтримку певного рівня формальної зайнятості , то вкрай необхідно посилити труд зберігаючи спрямованість такого регулювання шляхом піднесення заінтересованості суб’єктів господарювання різних форм власності у зниженні вартості продукт та зростанні прибутковості виробництва, що в свою чергу, вимагає створення розвинутого конкурентного середовища.