А. Файоль виділяв п'ять функцій керування. На його погляд, “керувати означає пророкувати і планувати, організовувати, розпоряджатися, координувати і контролювати”. Інші автори розробили інші переліки функцій. До них відносять планування, організацію, мотивацію, керівництво, координацію, контроль, комунікацію, дослідження, оцінку, прийняття рішень, підбір персоналу, регулювання та ін. На думку М. Мескона, “процес керування складається з функцій планування, організації, мотивації і контролю. Ці чотири первинні функції керування об'єднані сполучними процесами комунікації й ухвалення рішення. Керування (лідерство) розглядається як самостійна діяльність”.

Ситуаційний підхід

Існуючі теорії організації і керування не завжди взмозі відповісти на питання практичного керування. Тому іноді керівники критикують теорії керування за їх “непрактичність” і “відірваність” від реального життя, нездатність служити конкретним інструментом у практиці роботи. Як відповідь на таку критику з'явилася ситуаційна теорія керування, ціль якої – переорієнтувати теорію керування в практику управлінської діяльності. Американський фахівець з керування Р.Моклер указує на те, що конкретні ситуації, в яких діє керуючий, настільки різноманітні, що неможливо аналізувати їх з погляду сучасних теорій керування. Він вважає, що потрібно розробляти ситуаційні принципи, що можуть бути корисними в конкретних ділових ситуаціях. Ця установка стала поступово домінувати в системі підготовки і підвищення кваліфікації менеджерів. Отже ситуаційний підхід припускає, що застосування тих або інших методів керування визначається ситуацією.

Оскільки існує безліч факторів, що впливають на організацію як усередині неї, так і в навколишньому середовищі, не існує єдиного “кращого” способу керувати нею. Найефективнішим методом у конкретній ситуації є той, котрий найбільш відповідає даній ситуації.

Сучасний етап розвитку управлінської думки

На сучасному етапі розвитку управлінської думки йде пошук більш досконалої моделі керування, спрямованої на підвищення адаптивних можливостей організації і пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища. Одним з перспективних напрямків трансформації є гуманізація і посилення соціальної складового менеджменту, що передбачає рішучий зсув акцентів у керуванні з технологічних і технократичних підходів на розвиток інтелектуального потенціалу працівника, на керування поведінкою людини в організації і формування ефективного мотиваційного середовища. Загальна тенденція в розвитку керування така, що автократична й економічна моделі керування, застосовувані в чистому виді, усе частіше дають збої, а то і просто не діють. Ці моделі поелементно і системно насичуються і витісняються більш прогресивними моделями керування, заснованими на людиноцентристській ідеології. Концепцію переходу від твердої моделі до більш ефективної м'якої моделі запропонована У.Оучі й описана в його книзі, що в оригіналі називається "Теорія Z".

Продовжує залишатися популярною і далеко ще не вичерпала своїх можливостей концепція "7-S", запропонована Т.Пітерсом і Р.Уотерменом у книзі "У пошуках ефективного керування". Вона є продовженням і розвитком системного підходу в керуванні. Автори обстежували 62 великі американські корпорації, що за найжорсткішими критеріями були віднесені до передових, і прийшли до втішного для себе висновку: за зразками ефективного керування зовсім не обов'язково їхати в Японію, вони є й в Америці. На їхню думку, виявлення загальних для них усіх рис і ознак дасть у сукупності шукану модель ефективного керування. Кращі американські компанії, як з'ясувалося, володіють наступними характерними рисами:

орієнтація на енергійну і швидку дію;

постійний контакт зі споживачем;

надання людям визначеної автономії, заохочення їхньої заповзятливості;

розгляд людей як головного джерела підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва;

зв'язок з життям, посилений акцент на одну (або декілька) цінність, що має ключове значення для даного бізнесу;

обмеження своєї діяльності лише тим, що знаєш і вмієш найкраще;

простота форм керування, нечисленність управлінського штату;

одночасне сполучення в керуванні волі в одному і твердості в іншому.

У запропонованій авторами моделі чітко проглядається не лише принцип системності, але й адаптивності. Це закладено як у стратегічних ціннісних установках, так і в гнучкій організаційній структурі, здатній надзвичайно винахідливо й адекватно реагувати на будь-які зміни в навколишньому середовищі. Принцип "м'яко - жорстко" закладений в організаційній структурі, що складається із семи взаємозалежних перемінних управлінських блоків (7-S) - structure (структура), strategy (стратегія), systems (системи і процедури соціальної технології), shared values (спільні, тобто поділювані всіма ціннісні установки, культура), skills (сума навичок і умінь), style (стиль керівництва), staff (склад працівників). Усі блоки збалансовані і гармонізовані в якісному і кількісному відношенні. Зміни в одному з них вимагають відповідних змін в інших. Основна функція керування полягає в тому, щоб вчасно виявити необхідність змін і належним чином їх здійснити.

В сучасному бурхливому бізнесі особливо важливим є ситуаційний підхід до керування. Специфіка і рівень ефективності керування в даному випадку визначається тим, наскільки правильно оцінена ситуація, чи правильно обрана "домашня заготовка" для вирішення посталої задачі, чи правильно обрана сукупність управлінських прийомів і методів з обліком усіх позитивних і негативних факторів. До ситуаційного керування впритул примикає розроблена фінськими фахівцями модель керування за результатами, викладена в книзі "Керування за результатами".

Події, що відбуваються в економічному і громадському житті, часто з'являються перед керівниками, не говорячи вже про рядових працівників, як незрозумілі, неконтрольован і непередбачені. Управлінські кризи останнім часом виникають значно частіше і їхні наслідки виявляються набагато більш пагубними, чим це можна було б очікувати. Усе це зажадало внесення коректив у теорію і практику керування. За останні роки сформувався і розвивається новий напрямок наукового пошуку, що спирається на "теорію хаосу", на синергетичне знання. Орієнтація на цей напрямок – одна з найважливіших тенденцій розвитку сучасної управлінської думки. І багато керівників уже почали розуміти, що соціальні й економічні процеси далеко не завжди йдуть по лінійному, строго прогнозованому шляху. Також далеко не завжди, особливо на початку процесу, можна зіставити значимість фактора впливу на систему, ступінь його впливу і масштаби можливих наслідків.

По "теорії хаосу", деякі навіть дрібні зміни можуть привести до радикальних змін у стані і призвести до якісної трансформації системи. Завдання керівника полягає в тому, щоб "прораховувати" такі зміни-"збудники" і знаходити прийнятний спосіб направляти розвиток процесу в потрібне русло. Таких "збудників" може бути трохи і вони можуть складати визначений спектр. Зміни в зовнішньому середовищі й у системі неминуче приводять до зміни спектра цих "збудників" і відповідно до зміни ступеня потенціалу впливу кожного з них і можливих шляхів руху системи в майбутнє. Прогнозування поведінки складних систем у нелінійних процесах носить не абсолютний, а стохастичний характер. Проте правильно обраний напрямок прогнозування може істотно знизити ризик помилки при ухваленні управлінського рішення. А ціна помилки при керуванні складними системами, як правило, дуже висока.

Крім уже згаданих, можна назвати наступні важливі тенденції розвитку керування на сучасному етапі: формування здатності організації до постійного відновлення і пристосування до мінливих умов; зростання значимості керування інтелектуальним капіталом (людськими і ринковими активами, інтелектуальною власністю, інфраструктурними активами); збільшення частки інтелектуальної складової у вироблених товарах і послугах, в економічних, комерційних і маркетингових операціях; економічна глобалізація і необхідність врахування цього фактору при формуванні стратегій стійкого розвитку організацій; розвиток системи керування віртуальними організаціями; формування і розвиток нових спеціальних видів менеджменту; збільшення спектру стратегічного керування на загальному управлінському полі; якісне вдосконалення інформаційної і комунікаційної бази керування, організація моніторингу управлінських процесів; розширення сфери практичного застосування сучасних видів управлінського аналізу (SWOT, PEST, SNW, кореляційно-регресійного, нелінійного, факторного й ін.); розвиток і розширення сфери практичного застосування концепції загального менеджменту якості (TQM); активна модернізація культури організації з урахуванням нових вимог; підвищення інтересу до історичних коренів вітчизняних управлінських традицій, досвіду і культури.

Джерела інформації

Ю.Н.Барышников „Эволюция управленческой мысли”.

Кафедра общего и специального менеджмента Российской академии государственной службы при Президенте Российской Федерации.

http://www.koism.rags.ru/publ/articles/11.php

Российский образовательный портал DISTANCE.RU.