У післявоєнному соціально-економічному розвиткові Східної Європи можна виділити два етапи. Перший (дру­га половина 40—кінець 80-х років)—це етап соціаліс­тичного розвитку, важливими особливостями якого стали панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання еко­номіки. Основою економіки був загальнодержавний план соціального та економічного розвитку, важливі положення якого централізовано доводились до безпосередніх вироб­ників та споживачів. Вартісні форми й методи регулюван­ня економічних відносин стали другорядними, допоміж­ними, безпосередні виробники мали обмежену самостійність у вирішенні економічних питань.

Практика економічного розвитку східноєвропейських країн показала, що концентрація в руках держави ресур­сів та централізоване прийняття економічних рішень може бути достатньо ефективним в умовах наявності екстенсив­них факторів росту та необхідності створення основних га­лузей промисловості у стислі строки. Проте така система неспроможна забезпечити інтенсивний ріст на основі на­уково-технічного прогресу й запровадження науково-тех­нічних досягнень безпосередньо у виробництво, що стало особливо проявлятися у 70—80-ті роки у формі економіч­ного та науково-технічного відставання від країн розви­неної ринкової економіки.

Другий етап соціально-економічного розвитку східно­європейських країн бере свій початок наприкінці 80 — по­чатку 90-х років, коли всі країни регіону стали на шлях докорінних соціально-економічних реформ, створення основ ринкової економіки. В окремих країнах регіону і раніше робилися спроби впровадити ринкові регулятори у націо­нальні економіки (в Югославії з 50-х років, Угорщині — з 1968 р., Болгарії— 1979 р., Польщі— 1981 р. і т. д.). Але всі вони не вели до

Табл. 1. Найважливіші економічні показники країн регіону в 1991 р.

(тис. дол.) *

За фактичним співвідношенням цін.

** За добавленою вартістю.

рішучих змін відносин власності. Су­часний же етап характеризується змінами відносин влас­ності на основі роздержавлення та приватизації, розвит­ком приватного підприємництва, демонополізацією вироб­ництва, створенням основ конкуренції, різким обмеженням державного регулювання цін тощо.

У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до держав із середнім рівнем економічно­го розвитку. Наприкінці 80-х років національний доход на душу населення у цих країнах приблизно в 2,6 раза пере­вищував середньо-світовий показник та в 9 разів — показ­ник країн, що розвиваються, і приблизно в 2,5 раза був менший від показника країн розвиненої ринкової еконо­міки. Серед східноєвропейських країн за рівнем економіч­ного розвитку та продуктивності праці провідні позиції ма­ють: Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія, до менш розвинених країн регіону належать:

Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія (табл. 1).

Загальна структура народного господарства дає змогу зарахувати країни Східної Європи до індустріальних (Че­хія) та індустріально-аграрних країн, у яких провідні по­зиції має промисловість поряд із істотною роллю сільсь­кого господарства у формуванні національного доходу.

На сучасному етапі на частку промисловості в загаль­ній структурі національного доходу країн регіону припадає в середньому від 45 до 60 %, в той час як до II світової війни фактично національні економіки цих країн мали

аграрний характер.

Структурні зміни в національних економіках країн ре­гіону хоч і поступалися за своїми показниками країнам розвиненої ринкової економіки, проте в цілому в післявоєн­ний час були позитивними. Поряд із ростом частки про­мисловості у національному доході зближувалися темпи росту виробництва засобів виробництва (група А) та пред­метів споживання (група Б). До кінця 80-х років частка групи А в країнах регіону коливалася від 64 (Угорщина) до 72 % (Румунія). Постійно зростала питома вага оброб­них галузей порівняно з добувними. Був забезпечений роз­виток машинобудування як провідної галузі промисловос­ті східноєвропейських країн; на цю галузь припадало 26— 33 % всього промислового виробництва. Разом із хімічною промисловістю ці галузі почали виробляти до 40 % всього промислового виробництва.

Але в умовах економічної кризи, високого рівня енерго та матеріаломісткості національного доходу, здеформова­ної цінової політики в окремих країнах на початок 90-х років почали спостерігатися й несприятливі структурні зрушення, в тому числі зростання частки паливно-енер­гетичних галузей, чорної та кольорової металургії в за­гальному обсязі виробництва при різкому спаді виробни­цтва в машинобудівній, легкій та харчовій промисловості, Так, в Росії питома вага паливної промисловості зросла в 1992 р. до 13,4 % порівняно з 6,9 % в 1991 р., чорно? металургії відповідно з 4,7 % до 9,1 % від загального об­сягу промислового виробництва.

Країни Східної Європи мають помітні позиції у світо­вому господарстві. Шляхом мобілізації екстенсивних фак­торів росту (спорудження нових підприємств, збільшення числа зайнятих у народному господарстві, втягнення до­даткових обсягів сировини та матеріалів) східноєвропей­ські країни зуміли, особливо в 50—70-ті роки, істотно під­вищити свою частку у світових економічних показниках. Так, наприкінці 80-х років на східноєвропейські країни припадало понад 20 % світового національного доходу, 21 % світової промислової продукції, більш як 13 % світової сільськогосподарської продукції та 5 % світового товарообороту. Однак в останні роки в результаті різкого спаду темпів економічного росту та навіть зменшення об­сягів суспільного виробництва в цілому ці позиції значно погіршились.

Протягом тривалого часу (особливо в 50—60-ті роки) східноєвропейські країни впевнено посідали провідні по­зиції за темпами економічного росту у світовому госпо­дарстві. У 1951—1983 рр. національний доход у цих кра­їнах зростав на 6,7 % за рік, промислове виробництво — на 8,3 %. Однак від кінця 70-х років темпи економічного росту почали різко знижуватися, а в деяких країнах (По­льща, Угорщина, Чехо-Словаччина) почали спостерігати­ся кризові явища в національних економіках. Темпи що­річного росту суспільного виробництва країн регіону різ­ко впали із 2,9 % у 1981—1985 рр. до 1,8 % у 1989 р. На­прикінці 80 — початку 90-х років усі східноєвропейські країни опинилися в умовах глибокої соціально-економіч­ної кризи. У звіті Економічної комісії 00Н для країн Єв­ропи спад економіки у країнах Східної Європи названо затяжною депресією, яка щодо тривалості та глибини гостріша, ніж «Велика криза» 1929—1933 рр. (табл. 2).

Головними причинами різкого зниження темпів еко­номічного росту, а потім і глибокої економічної кризи у країнах регіону стали неефективність адміністративно-планового розвитку та використання досягнень НТП, не­раціональна структура суспільного виробництва, висока енерго- та матеріаломісткість національного виробництва, низька продуктивність праці, вичерпання екстенсивних фа­кторів росту, погіршення зовнішньоекономічних умов (в тому числі умов торгівлі, зростання зовнішньої заборгова­ності, скорочення та розрив взаємних економічних відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до ринкової моделі розвитку.

Табл. 2. Динаміка обсягу валового національного продукту в окремих країнах регіону (%)