Різке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в націо­нальних економіках зумовили прихід до влади в країнах регіону суспіль­них сил, які прагнуть змінити еконо­мічну модель розвитку, створити соціальні орієнтовану ринкову економі­ку. На рубежі 80—90-х років у країнах Східної Європи були прийняті плани та програми ринкової трансформа­ції, які визначили основні напрями, шляхи, методи й ета­пи перетворень: «програма Анте Марковича» у СФРЮ (1989 р.); «план Бальцеровича» у Польші (1989 р.); «план Клауса» у Чех-Словаччині (1990 р.); «план Купи» в Угор­щині (1990 р.); «Короткий виклад стратегії переходу до ринкової економіки» в Румунії (1990 р.); «Меморандум про економічну політику Російської Федерації», підготов­лений під керівництвом війце-прем'єра Є. Гайдара (1992 р.);

«Програми економічних реформ та політики України» (1992 р.) й ін. Незважаючи на істотні розбіжності у визна­ченні та реалізації економічної політики країнами регіону, для них характерні чимало спільних рис та особливостей, пов'язаних з подібністю завдань і цілей ринкових реформ.

Головним напрямом програм та практики ринкових реформ у східноєвропейських країнах є процес роздержав­лення й приватизації. На роздержавленні у формах оренд­них відносин, підвищення економічної самостійності під­приємств, ролі трудових колективів в управлінні, які не вели до зміни характеру державної власності, робився на­голос у 80-ті роки, та у 90-ті роки у більшості країн ре­гіону перевага стала віддаватися приватизації як такій, що веде до встановлення нової системи відносин власно­сті, заснованої на її різноманітності. Така система починає функціонувати поряд із державною і на основі приватної та мішаної форм власності. Відповідно до програм при­ватизації в Угорщині, Польщі, Чехії та Словаччині в 1995— 1996 рр. у недержавному секторі буде вироблятися 40— 50 % національного доходу. Основними формами прива­тизації є викуп, акціонування, безоплатна передача влас­ності із застосуванням чеків, ваучерів, спеціальних прива­тизаційних рахунків громадян та ін.

Незважаючи на досить високі темпи приватизації, зо­крема в Польщі, Угорщині, Чехії, можна передбачити, що в недалекому майбутньому державний сектор все ще буде мати більш вагомі позиції у національних економіках схід­ноєвропейських країн, ніж у державах розвиненої ринко­вої економіки.

Важливим напрямком ринкової трансформації еконо­міки країн регіону є подолання монополізму й розвиток конкуренції. На початку 90-х років у Чехо-Словаччині 40 % обсягу промислового виробництва вироблялось мінімальною кількістю виробників— від 1 до 4. В Угорщині майже 30 % продукції обробної промисловості виробляли монополісти, у Польщі ця величина досягала 70 % загального обсягу промислової продукції. Рівень монополізації національного виробництва та ринку істотно виріс у нових східноєвропей­ських країнах як наслідок розпаду СРСР, СФРЮ та ЧССР.

Демонополізація у сфері виробництва, відносин влас­ності та управління сприяє розвиткові конкурентного се­редовища в країнах регіону. Поряд із цим у них практично зняті обмеження на приватне підприємництво, галузевий перетік капіталу, лібералізовані умови економічної діяль­ності, створені законодавчі основи боротьби з недобросо­вісною конкуренцією, починає формуватися система конт­ролю за діяльністю монополістів.

Лібералізація цінової політики у східноєвропейських країнах на рубежі 70—90-х років протікала у формах «шокової терапії» (Польща, Болгарія, Росія, Україна та ін.) й поступового відпуску цін протягом досить тривалого часу (Угорщина, Югославія), її головними рисами стали: від­мова від адміністративного регулювання цін (за винятком невеликої групи товарів та послуг); контроль за зловжи­ванням монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока деформація як пропо­зиції (структурні диспропорції; високий рівень монополі­зації; дефіцит багатьох видів продукції та ін.), так і по­питу (значний дефіцит держбюджету; все ще існуюча система дотацій і пільг окремим підприємствам; адміні­стративний розподіл продукції, виробленої на основі держ­замовлення; високе інфляційне очікування споживачів та ін.) стали причинами високих темпів росту оптових і роздрібних цін на початку 90-х років у всіх країнах регіо­ну. За цих умов деякі східноєвропейські країни намагали­ся посилити прямий та посередній вплив держави на фор­мування цін (Сербія, Україна у 1993 р.).

Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредит­на політика. З другої половини 80-х років у країнах регіо­ну почала створюватися двоярусна банківська система, яка включала національні (центральні) й комерційні банки. Центральні банки при цьому дедалі більше концентрува­ли свою діяльність на формуванні загальнонаціональної фінансово-кредитної та емісійної політики, регулюванні відсоткової ставки, контролю за діяльністю комерційних банків. Останні безпосередньо займались обслуговуванням юридичних та фізичних осіб. Були створені ринки: фінансо­ві, кредитні, цінних паперів, валютний.

На початку 90-х років в усіх східноєвропейських краї­нах державний бюджет формувався зі значним дефіцитом, Спроби збалансувати держбюджет у країнах регіону здій­снювались за рахунок, з одного боку, скорочення дотацій та субсидій підприємствам, різкого зменшення державних капіталовкладень в економіку, скорочення воєнних витрат, обмеження певних соціальних програм та допомоги іншим країнам, з іншого боку,— за рахунок спроб збільшити при­бутки держави. Найбільшого успіху у цій сфері досягли Чехія, Угорщина, Польща, де й рівень інфляції був значно нижчий, ніж у інших країнах регіону.

Податкові реформи у країнах регіону були спрямовані як на стимулювання економічної зацікавленості підприєм­ців, незважаючи на форми власності, у розвитку виробни­цтва, так і на зростання доходів державного бюджету та вирішення на цій основі загальнонаціональних завдань. Головними видами податків стають податки на добавлену вартість, податок на прибуток (доход), акцизний збір. При цьому деякі країни Східної Європи (передусім Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Хорватія) здійснюють політи­ку зближення національних податкових систем із системою, що діє з 01.01.1993 р. у ЄС, маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого вступу у цю організацію. Більш дифе­ренційованими стають і податки з населення .

Істотно змінюється й соціальна політика у східноєвро­пейських країнах. Створюється нова система соціального захисту, заснована на свободі економічної діяльності, со­ціальному партнерстві між громадянином і державою, спо­живачем та виробником, робітником і роботодавцем. Дер­жава гарантує лише мінімальний рівень соціального за­хисту й дедалі частіше на адресній основі (сім'ї з дітьми, інваліди, молодь, пенсіонери, малозабезпечені). підвищення рівня реального соціального забезпечення вище міні­мального здійснюється вже переважно за рахунок самих громадян. Нарівні із збереженням системи безкоштовної освіти та медичного обслуговування, надання житла, умов для відпочинку значна частина цих послуг надається за рахунок особистих доходів громадян. Такі зміни у соціаль­ній політиці утворюють додаткові стимули для високопро­дуктивної і якісної праці.

До II світової війни важливою особливістю зовнішньоекономічних відносин країн Центральної та Південно-східної Європи була орієнтація на провідні капіталістичні держави, на котрі припадало 80 % їхньої зовнішньої торгівлі. У загальному обсязі торгівлі Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Чехословаччини тодішній Радянський Союз займав біля 1 %, а їхня взаємна торгівля становила не більше 15 %. Провідні позиції у зовнішньоекономічній діяльності цих країн, окрім Радян­ського Союзу, мав приватний сектор, держава практику­вала в основному економічні заходи управління зовнішньо­економічною діяльністю.

Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн бере початок наприкінці 80 — почат­ку 90-х років, коли ці країни приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна моделі со­ціально-економічного розвитку, істотне перетворення від­носин власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну транс­формацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Першою та головною особливістю сучасного етапу розвит­ку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньо­економічні зв'язки, демонтаж планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоеко­номічною діяльністю. Це знайшло та знаходить виявлен­ня в:

демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та організацій;

наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридич­ним та фізичним особам;

стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних фірм;

відмові від відповідальності держави за операції та їх­ні наслідки будь-яких учасників зовнішньоекономічної ді­яльності;

переході до розміщення державних експортних замов­лень на конкурентній та добровільній основі.

Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності ство­рює принципово нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає економіч­на ефективність, співвідношення доходів та затрат вироб­ників і споживачів матеріальних благ та послуг.

Другою характерною рисою зовнішньоекономічних від­носин країн регіону на сучасному етапі є перехід від пла­ново-адміністративних форм протекціонізму до лібераліза­ції зовнішньоекономічної діяльності. Основними напрямами даної діяльності країн Східної Єв­ропи є: