З цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України. Передумовою виходу України з “ рубльової зони” стало проведення взаємозаліку заборгованості між Україною і Росією у грудні 1992 року.

Характерною рисою цього періоду становлення валютного ринку незалежної держави було прийняття Постанови Верховної Ради України” Про формування валютних фондів України” та створення валютної біржі при НБУ [10,c.69-71] .

Головною ознакою розвитку валютного ринку в Україні в 1993 році стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабміну України щодо валютного регулювання була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку.

Таким чином, перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

Попередній – з прийняття Декларації про державний суверенітет України до виходу України з “рубльової зони”.

Період упровадження власної національної грошової одиниці та прийняття валютного законодавства.

Період спроби відновлення державної валютної монополії.

Період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням національної валюти – гривні [11,c.74-75].

На сьогодні валютний ринок в Україні – це переважно міжбанківський ринок, адже саме в ході міжбанківських операцій здійснюється основний обсяг угод із купівлі – продажу іноземних валют. Шляхом проведення міжбанківських операцій на валютному ринку забезпечується обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталів (міжнародних платежів).

Суб’єктами валютного ринку є:

продавці валюти;

покупці валюти;

посередники.

До складу валютного ринку України входять такі суб’єкти:

Національний банк України;

комерційні банки, які держали ліцензію НБУ на право здійснення операцій із валютними цінностями;

інші кредитно – фінансові установи – резиденти, які одержали ліцензію Нацбанку України (страхові, інвестиційні й інші компанії);

юридичні особи , які уклали з уповноваженими банками угоди на відкриття пунктів обміну валюти;

кредитно – фінансові установи нерезиденти, в тому числі іноземні банки, які одержали індивідуальний дозвіл НБУ на право здійснення операційна міжбанківському валютному ринку України;

валютні біржі або ватні підрозділи товарних чи фондових бірж, які одержали ліцензію нацбанку на право організації торгівлі іноземною валютою [2,с.38].

Центральним банком нашої держави є Національний банк України, який було утворено в березні 1991 року відповідно до Закону “про банки і банківську діяльність” на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР.

Основні функції Нацбанку України:

Зберігання і використання золотовалютних резервів України й інших цінностей , а також забезпечення платоспроможності держави;

представництво інтересів України у відносинах із центральними банками й іншими фінансово – кредитними установами зарубіжних країн та міжнародними валютно-фінансовими організаціями;

здійснення обміну та розрахунків за наданими державними кредитами та позиками, проведення операцій із централізованими валютними резервами, які надаються у його розпорядження;

регулювання курсу національної валюти щодо грошових одиниць інших держав [22,с.73].

Залежно від конкретних завдань , що поставали перед незалежної Україною, у діяльності Національного банку можна умовно виділити три характерні етапи:

1991 рік – жовтень 1994 року – період болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки, коли було закладено фундамент НБУ;

Жовтень 1994 – серпень 1996 року. Період суто прагматичних реформ, коли були створені та запущені в дію нові монетарні механізми, притаманній сучасно соціально орієнтованій економіці;

Розпочався із вересня 1996 року , коли було введено гривню як повноцінну національну валюту України.

Подальше функціонування національної валюти на валютному ринку нашої держави, і загалом було зумовлено як позитивними моментами так і негативними тенденціями неврівноваженості серед іноземних валют.

2.3 Сучасні проблеми функціонування гривні

Найзагальнішою і водночас найскладнішою проблемою успішного функціонування будь – якої повноцінної національної валюти є проблема конвертованості [37,с.101]. У процесі підготовки грошової реформи в Україні було опрацьовано кілька варіантів запровадження конвертованості національної валютної одиниці. Не менш важливим для повноцінного функціонування валюти є вибір нею валютного курсу. Світова практика підтверджує, що існують дві основні системи взаємодії національних валют:

Система взаємовідносин, що базується на механізмі фіксованих валютних курсів, яку ще називають сильним варіантом валютної угоди.

Взаємодія валют на основі плаваючих валютних курсів, (які) або так звана валютна угода слабкого типу [4,с.161-163].

Коли йдеться про впровадження в обіг повноцінної національної валюти України – гривні, то перш за все слід віддати належне її попереднику – українському карбованцю. Саме він, взявши на себе весь інфляційний тягар 1992 – 1996 рр. , гідно, з високою для нього купівельною спроможністю, що підтверджував стабільний його курс протягом останніх (дореформених) восьми місяців 1996 року, щодо іноземних валют та зниження темпів інфляції, передав свою естафету на грошово – валютному ринку навій національній валюті – гривні .

Однак із моменту запровадження гривні, підтримання її стабільного курсу відбувалося за рахунок періодичної валютної інтервенції НБУ валютних резервів й ультражорстока моніторна політика. Таким чином не можливо утримувати стабільність гривні, адже стабільність будь – якої національної валюти тримається на “трьох китах”.

Це :

Ефективність і динамізм розвитку національної економіки.

Стабільність функціонування фінансово – кредитної системи.

Наявність достатніх валютних резервів у Центральному банку [24,с.306-308].

Світовий господарський досвід виробив певні сценарії здійснення економічної і соціальної політики за умов стагнації (наявність ознак депресії). Один із них був розроблений відомим англійським економістом А.Філіпсом, який сформулював закономірність існування зворотної залежності між рівнем безробіття та динамікою цін, що відома в економічній літературі як крива Філіпса [21,с.261;25,с.415] . На сучасному етапі в Україні крива Філіпса може бути врахована лише частково.

По – перше, знижувати рівень інфляції шляхом збільшення числа безробітних неможливо, оскільки вже сьогодні мільйони людей не мають роботи.

По – друге , скоротити кількість “зайвих людей” можна було б , застосувавши модель отримування сукупного попиту, що включає:

збільшення державних інвестицій;

скорочення розмірів податків на доходи підприємців, подоходних стягнень громадян;

розширення товарного експорту[8,с.265].

Проте якщо активізувати ці фактори сукупного попиту та стимулювання виробництва, то скорочення безробіття може бути досягнуте ціною зростання цін , тобто зростання рівня інфляції.

Стає все очевидніше, з моменту запровадження гривні нашій країні було нав’язано схему надто жорсткого монетаризму, який за тривалістю та механізмом здійснення не мав аналогів у світовій практиці.

Лише за умов ефективного здійснення приватизації й ухвалення для реального сектора економіки стабільного Податкового кодексу й емісія може вийти з економічного підпілля і легалізуватися, коли буде легалізований справжній власник.

Розділ 2

Проблеми та перспективи входження України

в міжнародну фінансову систему

2.1 Об’єктивна необхідність інтеграції України в систему міжнародних фінансів

Як відомо, трансформаційні процеси в Україні за роки її незалежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв’язку з цим різко загострилося питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Однак, одна з найгостріших проблем, яку необхідно розв’язати Україні сьогодні – знаходження коштів для свого подальшого успішного розвитку [28,с.61]. Так, як Україна історико – географічно належить до європейської зони світової цивілізації, то в цьому напрямку, а ще в будь – якому інакшому.

Зрозуміло, значне скорочення обсягів виробництва, висока інфляція , низька якість продукції, безробіття, необхідність структурної перебудови виробництва – всі ці проблеми потребують великих грошових ресурсів. З одного боку дефіцит державного бюджету як наслідок економічної кризи призвів до відсутності державних коштів, з іншого – зубожіння основної маси населення не дає змоги в достатній мірі залучити кошти громадян.

Регуляція у сфері грошового обігу є необхідною умовою збалансованого суспільного відтворення та єдиним впровадженим засобом суб’єктивного впливу на господарювання у сучасних умовах.

Євро є єдиною в світі паперовою валютою, в якій знята внутрішня суперечність між національною компетенцією рішень щодо її емісії та наднаціональним характером використання грошей у міжнародному грошовому обігу. Впровадження європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) стало механізмом, що забезпечує функціонування нової міжнародної валютної системи, базованої на чіткому міжнародному валютному порядку – корпусі міжнародних нормативних багатосторонніх актів [16,с.54]. Мова йде про грошовий євро стандарт, який прийшов на зміну доларовому золото обмінному стандарту. Поява євро закономірна також із погляду історичного спостереження (табл. 2.1.1.).

У середньому , за останні 2700 років світ мав одночасно дві домінуючі валюти, кожна з яких перебувала в обігу приблизно 400 років. Безальтернативне лідерство валюти Риму – Візантії протягом 7 століть є, швидше винятком, що пояснюється якісною цивілізаційною перевагою римського світу, неможливою у сучасному інтегрованому суспільстві. Національні “світові” валюти домінували в регіональному масштабі, всесвітнім можна назвати лише домінування долара США з 1915 року до створення блоку держав радянського табору : період 1990 – 1999 уже припадає на початкові стадії становлення євро.

Табл. 2.1.1. Великі валюти та великі держави.