8) у випадках, передбачених ст. 24 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфлік­тів)", і коли рекомендації НСПП щодо вирішення колективно­го трудового спору (конфлікту) не враховано, звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (кон­флікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Респуб­ліки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів;

9) формує списки незалежних посередників та арбітрів тощо.

НСПП має право:

— брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях;

— координувати роботу трудового арбітражу, направля­ти своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примир­них органів;

— безоплатно отримувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, профспілок, роботодав­ців та їхніх об'єднань, сторін колективного трудового спору (конфлікту) інформацію, необхідну для використання під час проведення примирних процедур;

— попереджати сторони про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду колективного трудо­вого спору (конфлікту) та можливі наслідки таких порушень;

— надсилати органам виконавчої влади та органам місце­вого самоврядування рекомендації щодо вжиття заходів для вирішення колективного трудового спору (конфлікту), реа­лізація яких належить до їх компетенції.

НСПП у межах своїх повноважень приймає рішення, які мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту), відпо­відними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (п. 6 Положення).

3. Право на страйк та його реалізація.

Правові наслідки законного та незаконного страйку

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працю­ють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (пред­ставник) ухиляється від примирних процедур або не вико­нує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудо­вого спору (конфлікту).

Згідно із ст. 17 Закону страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприєм­ства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або упов­новаженого ним органу (представника) задовольнити вимо­ги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

Рішення про оголошення страйку на підприємстві прий­мається загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих праців­ників або •'/з делегатів конференції.

Рекомендації щодо оголошення чи неоголошення галу­зевого або територіального страйку приймаються на галузе­вому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі чи іншому виборному органі представників найма­них працівників та/або профспілок і надсилаються відповід­ним трудовим колективам чи профспілкам.

Наймані працівники підприємств галузі чи адміністра­тивно-територіальних одиниць самостійно приймають рішен­ня про оголошення або неоголошення страйку на своєму під­приємстві.

Страйк вважається галузевим чи територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість пра­цюючих становить більше половини загальної кількості пра­цюючих відповідної галузі чи території.

Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язаний письмо­во попередити власника або уповноважений ним орган (пред­ставника) не пізніш як за 7 днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому ви­робництві — за 15 днів.

У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами під­приємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідоми­ти про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за 3 дні.

Незаконними визнаються страйки, оголошені з вимога­ми про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини; з вимогами, що не відносяться до колективних трудових спорів; з порушенням нормування вимог найманих працівників, профспілок, об'єд-іання профспілок чи уповноважених ними органів; у випадках, коли страйк оголошений до моменту виникнення колек-гивного трудового спору (конфлікту); з порушенням поряд­ку вирішення колективного трудового спору трудовим арбіт­ражем; з порушенням порядку прийняття рішення про про-зедення страйку. Незаконними буде визнано страйки, розпо­чаті з порушенням найманими працівниками, профспілкою, об'єднанням профспілок чи уповноваженими ними органа­ми вимог Закону про керівництво страйком; якщо страйки оголошені у випадках, за яких забороняється їх проведення;

які оголошені та/ або проводяться під час здійснення при­мирних процедур, передбачених Законом.

Із заявою про визнання страйку незаконним власник або уповноважений ним орган (представник) звертається до суду. Справа щодо цієї заяви повинна бути розглянута судом, вклю­чаючи строки підготовки справи до судового розгляду, не пізніш як у 7-денний строк.

На відміну від раніше чинного Закону СРСР, в Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" не визначена родова підсудність справ про визнання страйків незаконними. Зі змісту ст. 23 цього Закону випливає, що ця категорія справ підсудна районним (міським) судам.

У судовій практиці постало питання, хто може бути відпо­відачем у справах про визнання страйків незаконними. В одних випадках вимога заявляється трудовому колективу, в інших — до страйкового комітету, до профспілкового органу. Видається, що в цьому випадку відповідачем має бути страй­ковий комітет або інший орган, який діє від імені трудового колективу, що має страйкувати.

Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'я­зує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

Забороняється проведення страйку за умов, якщо припи­нення працівниками роботи створює загрозу життю і здоро­в'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійно­му лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

Згідно із ч. З ст. 35 Закону України від 8 лютого 1995 p. "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (Відомості Верховної Ради України. — 1995. — №12. — Ст. 81) персонал ядерних установ та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, не має права на страйк.

Ст. 18 Закону України "Про транспорт" від 10 листопа­да 1994 p. (Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №51. — Ст. 446) передбачено, що припинення роботи (страйк) на підприємствах транспорту може бути у разі невиконання адміністрацією підприємства умов тарифних угод, окрім ви­падків, пов'язаних з перевезенням пасажирів, обслуговуван­ня безперервно діючих виробництв, а також, коли страйк становить загрозу життю і здоров'ю людини.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про електроенер­гетику" від 16 жовтня 1997 року (Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №1. — Ст. 1) страйки на підприємствах електроенергетики забороняються у випадках, коли вони можуть призвести до порушення сталості об'єднаної елек­тронної системи України або теплопостачання в осінньо-зимовий період.

Забороняється проведення страйку працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокура­тури, суду, Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку.

У разі оголошення надзвичайного стану Верховна Рада України або Президент України можуть заборонити про­ведення страйків на строк, що не перевищує 1 місяця. По­дальша заборона має бути схвалена спільним актом Верхов­ної Ради України і Президента України. У разі оголошення військового стану автоматично настає заборона проведення страйків до моменту його відміни.

У випадках, коли проведення страйку загрожує життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню сти­хійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків, коли оголошений надзвичайний або військовий стан, а рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано, На­ціональна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (кон­флікту) відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів.

Законом передбачені гарантії для працівників під час страйку. Участь працівників у страйку, за винятком страйків, визнаних судом незаконними, не розглядається як порушен­ня трудової дисципліни і не може бути підставою для при­тягнення до дисциплінарної відповідальності.