Красномовство нової епохи продовжує традиції як аттицизма, так і азіанізму. В області мови нормою залишався аттицизм. Знаменитий оратор II століття н.е. Елій Арістид заявляв:«Я не користаюся словами, не засвідченими в древніх». У той же час в області стилю стійко трималися традиції азіанізму-високопарний пафос, достаток вишуканих мовних оборотів. Завдяки голосовим модуляціям і митецькому жестикулюванню виступу риторів цього напрямку перетворювалися в театралізовані представлення, що збирали юрби слухачів.

Можна відзначити два періоди розквіту красномовства в епоху Римської імперії. Перший період мав місце в 2 столітті н.е. колишньому часом стабілізації і зв'язаного з нею економічного і культурного підйому. Другий період відноситься до IV століття і збігається з часом останньої сутички «язичеської» культури з наступаючим християнством. Перший період представлений(якщо називати найбільш яскраві імена) Діоном Хрисостомом і Елієм Арістидом, другий характеризують імена Лібанія, Гімерія і Фемістія.

Література

С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;

М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;

«Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.