Поняття про відчуття

як початкову ланку пізнавального процесу

Життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієн­туватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприй­мання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди роз­починається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.

Відчуття — це відображення окремих властивостей пред­метів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучан­ня, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її ото­чують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціону­ванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окре­мих його частин.

Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів чуття. Наприклад, коли людині дуже недовго показують пред­мет, вона бачить пляму певного кольору, але не може ска­зати, що це за предмет. Слухаючи незнайому мову, людина вловлює висоту, тембр, гучність голосу, хоча не сприймає змісту мовленого. Але пізнання рідко розпочинається з чут­тєвого відображення окремих властивостей предметів («щось світиться», «щось звучить»). Як правило, в людини одразу виникає цілісний образ об'єкта, в якому далі можуть бути виділені окремі його риси. Більш складною і розвиненою, ніж відчуття, але тісно пов'язаною з ним формою чуттєвого пізнання світу є сприймання.

Сприймання — це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Коли людина перебуває в оточенні звичайних речей, у неї форму­ються цілісні образи навколишніх предметів. Вона бачить речі, чує їхнє звучання, торкається їх.

Відображаючи предмети та їхні властивості, сприймання і відчуття являють собою різні за повнотою, глибиною й

адекватністю ступені чуттєвого пізнання невичерпного ба­гатства світу. Але значення відчуттів та сприймання в діяль­ності людини не обмежується інформуванням про події у внутрішньому та зовнішньому середовищі. Чуттєвий образ для людини є сигналом про значущість цих подій і, отже, регулятором ЇЇ поведінки в середовищі. Сприймаючи, на­приклад, зміну погодних умов (відчуваючи холод, спеку чи вітер), людина може пристосуватися до них чи уникнути їх. Виконуючи різні трудові дії, за допомогою відчуттів — пе­редусім м'язових і дотикових — вона точно відображає окремі властивості та цілісні ознаки речей і тільки на цій основі координує з ними свої дії. Втрата м'язової чутливості при деяких захворюваннях робить людину безпорадною у використанні найзвичніших предметів.

Роль відчуття та сприймання в нашому житті настільки значна, що існує потреба у підтриманні інформаційного ба­лансу з середовищем, порушення якого веде до дезорга­нізації особистості та розладів у функціонуванні організму. Про це свідчать дослідження із штучним створенням інфор­маційного голоду через обмеження зорових, слухових, доти­кових, рухових та інших стимулів, які завжди слугують звич­ним фоном життєдіяльності людини. У стані інформацій­ного голоду в досліджуваних людей з'являлися галюцинації, вони відчували сильний неспокій і просили припинити експе­римент.

Відображення дійсності у відчуттях та сприйманні влас­тиве як людині, так і тваринам, але результати цього відо­браження — чуттєві образи — дуже відрізняються за своїм змістом та функціями. Образна сфера людини розвивається в суто людських формах активності — діяльності, спілку­ванні, навчанні. Тому вона відображає соціальні умови жит­тя, предмети, створені людською працею, природу, на яку людина активно впливає. Тварини відтворюють у своїх об­разах тільки біологічно значущі умови існування. Чуттєве відображення є для них вищою формою орієнтування у світі. Для людини, повторюємо, це лише початковий сту­пінь пізнання світу, пізнання, яке триває і розгортається в уяві й мисленні.

2. Нейрофізіологічні механізми відчуттів

Анатомо-фізіологічною структурою, в якій: відбува­ється виникнення відчуття, є аналізатор. Він являє собою складний нервовий механізм, що здійснює тонкий аналіз зовнішню і внутрішнього середовища, виділяючи з нього окремі стимули, що відображаються людиною як власти­вості предметів і явищ.

В організмі функціонує система аналізаторів, кожен з яких забезпечує формування відчуттів певної якості — зо­рових, слухових, температурних., больових, м'язових тощо. Будь-який аналізатор складається з периферійної частини — рецепторів, провідникових нервових шляхів — та централь­ної частини в корі та підкірці головного мозку. В рецепто­рах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднують рецептор­ну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпуль­сів, що надходять з периферії.

У багатьох аналізаторів є специфічні допоміжні струк­тури, які оптимізують дію подразників на рецептори. Це рогівка, зіниця та кришталик ока, барабанна перетинка та слухові кісточки вуха тощо. Разом із рецепторами вони скла­дають орган чуття. В органах відчуття відбуваються фільтрація і перетворення того чи іншого виду енергії. З безлічі фізич­них та хімічних факторів середовища органи чуття виділя­ють такі, для сприймання яких у їхній рецепторній частині є відповідні механізми. Наприклад, око та його рецепторна частина — сітківка — тонко реагує на електромагнітне випромінення у видимій частиш спектра, вухо з рецепторним апаратом кортієвого органа сприймає механічні коливання повітря певної амплітуди й частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо. З усього діапазону можливих впливів енергії орган чуття виділяє дуже незначну частину стимулів, які мають життєво важливе значення. Так, електромагнітні хвилі, що можуть викликати зорове від­чуття, становлять лише одну десятиквадрильйонну частину всього спектра електромагнітного випромінення. Хвилі, що знаходяться всередині цього невеликого діапазону і розріз­няються за своєю довжиною, породжують відчуття різного кольору. Слухові рецептори реагують на коливання повітря лише в межах від 15 до 20 тис. герц.

Крім фільтрації подразників, органи чуття та окремі ре­цепторні системи здійснюють перетворення енергії подраз­ника у процес нервового збудження, змінюючи при цьому свій фізично-хімічний стан. Наприклад, рецептори сітківки ока (палички та колбочки) переводять електромагнітну енер­гію світла в хімічну енергію, а останню в енергію елект­ричних імпульсів.

Механізми трансформації енергії рецепторами різних ор­ганів чуття дуже відрізняються, але всі вони ведуть до час­тотно-амплітудних змін електричної активності рецепторів. Такі зміни копіюють зміни у дії подразників. Отже, якщо рецепторні «входи» пристосовані до прийому різних видів енергії, то їхні «виходи» надсилають сигнали, що за своєю природою є універсальними для всієї нервової системи. Такі сигнали, зазнавши певної обробки у висхідних аферентних шляхах, передаються до головного мозку.

Мозкова, центральна, частина аналізатора складається з ядра та розсіяних по корі окремих спеціалізованих клітин. Ядро, утворене з маси нервових клітин, міститься у тій частиш кори, куди входять провідникові шляхи від рецепто­ра. Так, ядро зорового аналізатора розташоване у потилицевих долях, слухового — у скроневих долях кори. Розсіяні елементи кожного аналізатора входять до ділянок, суміж­них з ядрами інших аналізаторів, завдяки чому аналізатори перебувають у постійній взаємодії. Проявляється вона, на­приклад, у тому, що в людини під впливом звуків можуть виникнути відчуття кольору, а деякі кольори можуть викли­кати відчуття тепла чи холоду. Це явище має назву сине­стезії. Явище синестезії поширюється на всі відчуття. Це виражається у мові, у поширених словосполученнях: теплий колір, пронизливий звук, гострий смак і т. п.

Ядра аналізаторів здійснюють найтонший аналіз зовніш­ніх і внутрішніх впливів. Руйнування ядра зорового аналі­затора призводить до втрати цілісного предметного сприй­мання. Якщо зруйноване ядро слухового аналізатора, люди­на не розпізнає мелодії. Однак при цьому здатність розріз­няти світло та окремі звуки не втрачається, що пояснюється збереженням розсіяних елементів.

Мозковий кінець аналізатора є проміжною ланкою нер­вових імпульсів, що виникають у рецепторі. Досягнувши кори та зазнавши обробки, перетворені імпульси знову по-

вертаються до рецепторних систем. Завдяки цьому функціо­нування рецепторів змінюється під дією не лише зовнішніх впливів, а й імпульсів, які йдуть від мозкового кінця ана­лізатора. Аналізатор є частішою рефлекторного апарату, до якого входять також виконавчий механізм як система мото-нейронів, іннервуючих м'язи, суглоби та інші «робочі» ор­гани, і спеціальні нейрони-модулятор й, що змінюють збуд­ження інших нейронів.

Відображення світу не завершується аналітичними про­цесами, які несуть інформацію про окремі якості та влас­тивості предметів. У нервовій системі існують структури, що забезпечують синтез елементарних процесів і відображення предметів навколишнього світу в їхній цілісності. Такі структури являють собою нейрофізіологічний механізм сприй­мання.

Початковий етап синтезу подразників здійснюється у ре­цептивних полях органів чуття. Рецептивне поле — це су­купність рецепторів, які замикаються на один нейрон того чи іншого рівня нервової системи. На рис. 9 зображена схема рецептивного поля нейрона кори головного мозку.