На схемі показано, що перш ніж нервове збудження від рецептора потрапить до кори, воно перемикається на двох проміжних рівнях. Стосовно нейронів кожного з цих рівнів можна говорити про власні рецептивні поля, до яких вхо­дять поля всіх нейронів нижче розташованого рівня, що мають вихід на даний нейрон.

Формування образу забезпечується злагодженою робо­тою багатьох рецептивних полів, які в свою чергу об'єднані у клітинні ансамблі. Кожен такий ансамбль містить багато взаємопов'язаних рецептивних полів різного рівня, що реа­гують на одну ознаку, виділяючи її з багатьох інших. Такою ознакою можуть бути кут чи нахил лінії для зору, фонема для слуху тощо, але за своєю структурою вона набагато складніша, ніж елементарний подразник, що збуджує один рецептор. Знайдено, наприклад, зорові нейрони, які збуд­жуються при стимулюванні всього поля рецепторів сітківки складною геометричною конфігурацією і не збуджуються, якщо сітківка ока стимулюється простим мигтінням світла. Чим вищий рівень, на якому розташовані нейрони, тим складнішими стають ознаки, що виділяються.

Але процесів прийняття та переробки навіть найсклад­ніших сигналів для формування образу недостатньо. На ви­щих рівнях нервової системи функціонують елементи, які

порівнюють периферійну інформацію з еталонами, що збе­рігаються в пам'яті. Це свідчить про використання індиві­дуального досвіду в процесі сприймання. Так, людина не зможе адекватно сприйняти комп'ютер, якщо вперше його побачила, незважаючи на наявність інформації, що над­ходить від органів чуття. Тому сприймання треба розглядати як інтелектуальний процес, пов'язаний з накопиченням досвіду взаємодії з різними предметами та явищами на­вколишнього світу.

Вивчення нейрофізіологічних механізмів сприймання під­тверджує припущення спеціалістів з комп'ютерного моде­лювання психічних явищ про деяку схожість процесів прийо­му та переробки інформації в людини та в сучасних комп'ю­терних системах і дає змогу використовувати раціональніші схеми моделювання процесів сприймання, ніж у 50—60-х ро­ках, коли їхні фізіологічні основи були практично не відомі Моделювання сприймання базується на принципі поетапної обробки інформації людиною та комп'ютером у разі сприй­мання знайомих предметів — так званого розпізнавання образів. Етапи обробки інформації, що збігаються, включа­ють процеси її реєстрації, виділення властивостей об'єктів завдяки роботі спеціалізованих каналів чи детекторів, порів­няння стимулу з тією інформацією, котра отримана раніше і зберігається у тривалій пам'яті, прийняття рішення — вибір із багатьох актуалізованих кодів такого, який найбільше від­повідає даному стимулу. Моделювання процесів сприймання має велике практичне значення, бо в перспективі допо­може вирішити проблему швидкого введення інформації за допомогою мовних команд чи з письмового тексту, що значно розширить можливості використання комп'ютерної техніки.

3. Властивості й закономірності відчуттів та сприймання

Відчуття та сприймання людини виконують у її жит­тєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, — з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого — організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприй­мання повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації.

В історії психології були спроби трактувати відчуття та сприймання ях умовні знаки, а не зображення, образ дійс­ності. У XIX ст. німецький фізіолог І. Мюллер навів пере­конливі, на перший погляд, докази залежності відчуття від будови рецептора, органа чуття, де воно виникає, а не від природи подразника, що його викликає. Так, сітківка ока дає зорове відчуття під дією різних подразників: світла, елект­ричного струму, механічного тиску. Проте той самий под­разник може викликати різні відчуття залежно від того, на який рецептор він діє. Електричний струм, діючи на око, породжує зорове відчуття, діючи на вухо — слухове від­чуття. Але наведені приклади можна трактувати інакше, якщо розглядати їх у світлі тієї ролі, яку відіграють відчуття та сприймання у життєдіяльності.

Регуляція поведінки чуттєвими образами вимагає якнай­точнішого відображення властивостей предметів і явищ. То­му й рецепторні апарати мають бути добре пристосовані до специфічних зовнішніх подразників (електромагнітних та акустичних коливань, механічного тиску тощо). У процесі еволюції рецептори різних представників тваринного світу напрочуд досконало пристосувалися до подразників, пов'я­заних з біологічно важливими об'єктами. Наприклад, анатомо-фізіологічна будова ока кішки дає можливість цьому ніч­ному хижакові бачити один квант променевої енергії. Деякі риби здатні відчувати напругу магнітного поля.

При створенні технічних пристроїв для фіксації тих чи інших властивостей навколишнього світу людина здебіль­шого наслідувала природу. Згадаймо, наприклад, аналогії у будові ока і фотоапарата.

Наведені Мюллером факти реагування рецептора на не­адекватні подразники пояснюються тим, що рецептор, функ­цією якого є отримання інформації із середовища, виріз­няється високою чутливістю і реагує на широке коло подразників. Але його реакція на неадекватні подразники незрів­нянно менш виразніша, ніж на адекватні. Так, електричний струм, діючи на око, викликає не диференційоване зорове відчуття, яке не можна порівняти з тонким відчуттям, що його породжують електромагнітні коливання.

Чуттєві образи невіддільні від предметів, що їх викли­кають. Тому людина звичайно не розрізняє предмет, що сприймається, та його образ. Проте таке розрізнення дуже важливе, бо чуттєві образи завжди бідніші й обмеженіші порівняно з відображуваними в них предметами та яви­щами. По-перше, у фізичному світі є об'єкти, які не сприй­маються без спеціального обладнання, наприклад мікроор­ганізми. По-друге, об'єкти можуть бути сприйняті хибно, про що свідчать ілюзії та помилки сприймання. По-третє, змістовність і глибина чуттєвого відображення в різних лю­дей неоднакові залежно від попереднього досвіду, теоретич­них знань, рівня мислення, мотивації тощо. Індивідуальні відмінності у відчуттях та сприйманні свідчать про мож­ливість розвитку цих психічних процесів, завдяки чому лю­дина може отримувати більш повні та різні знання, доско­наліше пристосовуватися до дійсності та змінювати її. Наяв­ність розбіжностей між фізичним світом та його чуттєвим відображенням вимагає знань властивостей і закономірнос­тей цього відображення, щоб ураховувати їх на практиці.

Властивості та закономірності відчуттів. Відчуття як еле­ментарне відображення матеріального світу закономірно від­биває основні характеристики предметів і явищ — якісні, кількісні та просторово-часові. У цих закономірностях яск­раво проявляється природа чуттєвих образів, які є суб'єк­тивним відображенням об'єктивного світу.

Головною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфічність, зумовлена фізично-хімічними властивос­тями адекватних для відповідного аналізатора подразників, є їхня якість. Неповними є уявлення про наявність у люди­ни лише п'яти органів чуття — зору, слуху, смаку, нюху та дотику. Насправді відчуттів та їхніх аналізаторних апаратів у людини значно більше. Самостійним різновидом с темпера­турні відчуття, що відіграють важливу роль у процесах теп­лообміну між організмом і середовищем. Спільними для різних органів чуття с больові відчуття, які виникають унаслідок дії занадто сильних подразників, але мають і свої самостійні рецептори. Інформацію про рух і положення на­шого тіла та про властивості предметів, з якими ми діємо, дають м'язово-суглобові відчуття (кінестетичні та статичні), їх рецептори містяться у м'язах, суглобах І зв'язках. Важливу роль у просторовому аналізі відіграють вестибуляторш від­чуття, органом яких є півколові канали та отолітовий апарат вуха.'Проміжне положення між дотиковими та слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття. Нарешті, різно­манітну інформацію про внутрішній стан людини дають ре­цептори, розташовані в органах і тканинах організму.

Органи чуття і рецептори щомиті отримують, фільтру­ють, перетворюють і передають у мозок величезні потоки інформації, яка дає можливість орієнтуватися у світі. Але для деяких життєво важливих факторів у людини немає відповідних органів чуття, бо вони виникли внаслідок тех­ногенних впливів людини на середовище. Брак відповідних відчуттів заважає, наприклад, деяким людям, які живуть у зоні радіаційного забруднення, усвідомити небезпеку та за­побігти їй.

Людство успішно долає обмеженість інформації, котру несуть органи чуття. Застосовуються технічні пристрої, що

розширюють діапазон факторів довкілля, які сприймаються людиною. Завдяки пристроям, що продовжують органи чут­тя, людина сприймає і напругу електромагнітного поля, і ультразвукові хвилі, й іонізуюче випромінення.

У відчутті відбиваються загальні властивості подразників того чи іншого виду й особливі прояви цих властивостей у конкретному предметі. Наприклад, сітківка ока перетворює у фізіологічні процеси електромагнітні хвилі - - це прояв загальної функції рецепторів, спроможних збуджуватися під дією електромагнітного поля. Водночас кожної хвилини ре­цептори сітківки збуджуються внаслідок дії хвиль певної довжини, завдяки чому виникає відчуття певного кольору. Прикладом якостей відчуттів у більш вузькому розумінні є різні кольорові тони та відтінки, звуки різної висоти і темб­ру, певні запахи, смаки тощо.

Якість відчуття залежить-не тільки від природи подраз­ника, а й від нервово-психічного стану людини, наявної установки, схильності до навіювання тощо.