Українська, ні зовнішня ні внутрішня, політична ситуація не може стабілізуватися після нанесених ґейтами ударів. Але є і позитивні наслідки - в політичній системі країни відбулися структурні зміни, кланова складова виглядає ослабленою, адміністративна складова теж достатньо є ослаблена, союз між ними триває далі, як і раніше очолюється президентом, але на радість всього суспільства зросла і зміцніла громадська складова. Лідер адміністративної складової – президент Кучма вистояв, але став очевидно слабшим, проекти про запровадження тотального режиму в країні прийшлося відкласти на невизначений час, союз із клановою складовою значно послабився, принаймі по тих напрямках, які видавалися ще недавно досить міцними. Президент вирішує змінити оточенння, яке не змогло загарантувати його від скандалів. Ставка ним ймовірно робиться в напрямку посилення ролі його родинних зв’язків на внутрішнє політичне середовище. Але дуже вже очевидною стала його запобігливість перед російськими інтересами, можливо Кучма шукав шляхів для покращення відносин з Росією, але це виглядає малоймовiрним, оскiльки політика Кремля до Кучми є дуже побажливою, одночасно з тим до України є, як ніколи, надто жорсткою. Кучма особистою вказівкою, ігноруючи будь-які національні інтереси, розпоряджається продати Запоріжський алюмінієвий комбінат на $32 млн. дешевше, поспішно підписує меморандум про об’єднання енергетичних систем, недавно появилася в ЗМІ інформація про наміри продати російським компаніям “Укртелеком”, який в минулому році був чи ненайприбутковішим державним підприємством із своїми 78 відсотками прибутку, а що він там наобіцяв Росії в ході останніх зустрічей з Путіним, ми скоро дізнаємося, але для інтересів України не варто сподіватися нічого хорошого.

Першим тривогу забив Борис Тарасюк, може вже запізніло, дипломат із 25-річним стажем, який був усунутий з посади міністра закордонних справ. Доступу до великих трибун п.Тарасюк не має, тому його застереження були майже не почуті. Одну із зустрічей він мав в “Центрі політичного прогнозування” у Львові де сказав про існування списку високих українських службовців (його прізвище стояло там на першому місці), звільнення яких з їх посад було б бажаним для Кремля, наступним кроком був протест Росії проти призначення Тарасюка Верховним комісаром ОБСЄ з питань національних меншин. Як він каже, це є один із прикладів здачі інтересів нашої держави під тиском сусідньої країни, і готовий навести чимало подібних фактів.

Якщо спробувати зрозуміти механізм Кучмівської запобігливості, то такий список повинен був прийти не нижче, ніж з адміністрації президента Путіна, а може і безпосередньо був ним погоджений чи складений. Тарасюк переконаний, що керівництво країни (вважай Кучма) повинен відповісти, чому він приймає такі умови (іншої країни) і погоджується з ними.

Сам процес усунення Ющенка, теж відбувався під неперервний акомпонемент збоку Росії. Бо навіть, від поміркованого у висловлюваннях прем’єра, через його прес-секретаря Наталю Зарудну, прозвучало, що проти уряду та прем’єра ведеться інформаційна війна на “замовлення з боку іноземної держави”. Очевидно, що і Ющенко перебував в тому списку осіб, яких Путін вимагав усунути від влади в Україні. Дискредитований ґейтами Кучма вдавав перед Заходом, що він непричетний до усунення прем’єра-реформатора, що це все є тиск місцевих кланів і Росії, яким він не може протистояти. Очевидно, що так, але, згідно тієї інформації, що була в квітні оприлюднена Анатолієм Матвієнком від імені Інституту Відкритої Політики, виглядає, що Кучма свідомо і самостійно пішов назустріч Росії, у відповідь на неконфіденційні вимоги Заходу відмовитися від влади за “російським варіантом”. Кучма тоді попросив тайм-аут до завершення виборів в США, але час використав на зближення із Росією. Таким чином, Кучма, як об’єкт “плану Путіна” найкраще підходить для політичної ізоляції України, а політична ізоляція України в певній мірі влаштовує і Кучму. Зростання і посилення в українській політиці, колись зовсім мізерної російської складової, свідчить, що Кучма вже не бачить в непопулярній на Заході клановій складовій тієї сили, яка би його могла тримати наплаву ще кілька термінів. Намагання Ющенка схилити Кучму в сторону національних інтересів та переконати його в тому, що він, як достатньо популярний серед народу прем’єр, здатен гарантувати Кучмі високий рівень пожиттєвої безпеки, не привело до успіхів. Кучма вірить тільки в силу влади, повірити у власний народ він психологічно не здатен. Цей, як заявив Анатолій Матвієнко - “ закулісний таємний поділ нашої держави на різні сфери впливу”, може привести до “нової версії пакту Молотова-Ріббентропа щодо України”. Не менш насторожуючим є наближення Кучмою до себе таких українофобів, як Малінкович. В березні він видав “на гора” від імені Центру політичних досліджень і конфліктології (очевидно спеціалізується на провокуванні конфліктів) “дослідження”, що в Україні “майже 91% бажає як мінімум особливих відносин з Росією”, а 36% бажає жити з Росією в єдиній державі. Початок, скажемо відверто, зухвалий і авантюрний.

Спільність політичних інтересів кланової складової і проросійських сил, як в країні, так і поза нею, веде до повного їх злиття, хоча, наразі, деякі із олігархів стоятимуть осторонь, вичікуючи “чия візьме”, а інші можуть навіть перейти в табір противників проросійського курсу, якщо побачать, що їхні інтереси можуть зазнати втрат. Хоча, це зовсім не зменшить напору економічної експансії Росії в Україну. Не уникло від поглядів журналістів і те, що Тигипко неодноразово їздив консультуватися в Москву і сьогодні його “Трудова Україна” очевидно претендуватиме на роль головного представника російських інтересів на вищих політичних та бізнесових рівнях. Як сказав Борис Тарасюк: ”Саме Сергій Тигипко, був ініціатором висунення ультимативних заяв проти Прем’єр-міністра Ющенка”, тому не дивно, що саме на базі “Трудової України” в квітні було створене міжфракційне депутатське об’єднання “До Європи разом з Росією”. Йому передувало створення в січні міжпарламентського об’єднання “ЗУБР” – за союз України, Білорусії та Росії. А в липні відбулося своренння ще однієї організації – виборчого “Руського блоку”, тобто на території України формуються політичні структури, які спираються на чисто російський електорат, а отже і відстоюватимуть в Україні винятково російські інтереси. Цей новий виборчий "Руський блок", створений на основі Російського руху України і двох політичних партій - "За Русь єдину" і "Російсько-український союз", крім інших, традиційних для російських товариств питань, блокуватиме можливі спроби під час перепису населення у грудні 2001 року "насильницьким або обманним шляхом змінити пропорційний склад населення" у регіонах України, де мешкають представники російського та російськомовного населення. Не має сумніву, в тому, що такі організації добре оплачуються, бо важко повірити, що свободі росіян в Україні хтось чи щось загрожує. Схоже, що провокація національних конфліктів теж входить в “план Путіна”. Оскільки національні конфлікти є досить сильною негативною ознакою суспільства, з точки зору потенційних інвестицій, кредитів чи політичної підтримки збоку західних країн. Як обіцяв нам, українцям, Михайло Горбачов в останній день свого президенства: “Немає? Ну, тоді будуть... Обов’язково, я думаю, будуть”.

Недоведи, Господи, бо поки вдасться усунути Кучму, він принесе Україні ще немало лиха, а з іншого боку, усувати Кучму, коли він спирається на підтримку Росії та власних кланів, рівнозначно, що провадити Україну до повного розвалу. Тому, єдиний шлях – не руйнувати, а будувати, будувати на нових засадах і єдності всього українського народу нашу Україну.

Україна переживає нокаут, нанесений без попереджень і було би хибно думати, що він відбивається негативно тільки на Кучмі чи на режимі взагалі. Ми є такими ж акторами цього режиму, як він і перед світом, як українці, ми не маємо що сказати в своє оправдання, бо відповідаємо в цьому випадку не кожен за себе окремо, а разом за всю Україну.

Загальмувати ці загрозливі процеси неперервного скочування, заманювання а подеколи насильного затягування, в сферу інтересів російської держави не підсилу одній людині чи кільком партіям, це може зробити тільки український народ, організований окремими лідерами та партіями. Тільки зростання громадської складової в суспільстві до рівня переважаючої чисельної більшості, може стати перешкодою для втілення “плану Путіна”, а також будь-яких інших внутрішніх чи зовнішніх загроз.