Цю оперу неможливо віднести до якогось єдиного оперного напрямку. З рідкісною свободою і органічністю Бетховен поєднав принципи різноманітних шкіл. Герой “Фіделіо” – героїчний і одухотворений. Цю оперу Бетховен писав у стилі і дусі шиллерівської драми. Інших опер не писав тому що не міг знайти теми, яка б підходила.

У сценах першого акту музика близька оперному стилю кінця ХVIII ст. Але під час розвитку соціально-трагічної лінії, композитору допомагають нові засоби, використані особистою симфонічною музикою.

Роль симфонічної драматургії в “Фіделіо” велика. Саме оркестрова партія розкриває всю глибину почуттів і думок персонажів, всю атмосферу героїзму, страждання і боротьби. По своїй виразній ролі оркестрова партія не тільки змагається з вокальною, але часом і перевищує її.

Музика другого акту – повністю основана на симфонічному розвитку. Вокальна партія в “Фіделіо” в більшості позбавлена оперної пісенності.

До найбільш сильних вокальних епізодів відноситься знаменитий дует Леонори і Рокко. Дві великі арії характеризують героїв.

По-новому трактовані в “Фіделіо” і хори. Також відомо, що з найбільш емоційних ефектів опери – звук труби, що возвишає прихід свободи в той самий момент, коли ворог збирається умертвити героя, - визвав нарікання критики: композитора докоряли у тому, що він ввів у високу сферу мистецтва звук поштового ріжка.

Бетховен неодноразово звертався до музики для сцени, зв’язаної з драматичним театром і балетом.

Перший сценічний витвір Бетховена, поставлений у Відні, - балет “Творення Прометея”. Композитора приваблював образ Прометея – титана, який ощасливив людство.

Серед творів для сцени виділяється широко відома музика до трагедії Гьоте “Егмонт”. Сюжет трагедії взятий з історії героїчної боротьби нідерландського народу з іспанськими гнобителями. Музика Бетховена посилила її революційно-героїчні риси.

До найбільш значних витворів композитора відноситься “Урочиста меса” D-dur для чотирьох солістів, хору і оркестру. Написана одночасно з Дев’ятою симфонією і фортепіанною сонатою ф.106, меса близька їм по глибині постановки філософських питань, по грандіозності, новизні інтонаційного строю і форми. Ідейна значимість цього твору не рівняється з тим поводом, який послужив підштовхом до його створення.

Меса для Бетховена не мала ритуально-церковного значення. Для цього це був історичний жанр, в якому накопичились багаті традиції філософської музики. Цей твір далекий від ідеології католицизму, догматів християнства.

Виконувати месу в концерті у виді ораторії рекомендував сам композитор.

Між різними частинами існує інтонаційний зв’язок. Строгий тональний план зв’язує всі твори. Роль оркестрового розвитку настільки великого значення, що цей твір можна назвати синтетичним по жанру.

Кожна з 5 частин меси індивідуальна у музичному відношенні. Найпростіша перша – “Kyrie eleison”, написана в три частинній формі, її розвиток засновано на протиставленні моментів урочистої величності почуттям душевної слабкості і печалі.

“Gloria” – багато частинна, включаючи фугу. Основна тема частини близька тріо з Дев’ятої симфонії і російській темі “Слава” із тріо скерцо Восьмого квартету.

Незвичаний інтонаційний стрій меси. Колоритні ефекти хорового звучання додають всій музиці неабияку красу; в “En incarnatus”, який нагадує хоровий стиль Палестини, несподівано звучать старовинні лади.

Фінал меси на слова “Dona nobis pacem” Бетховен пише танцювального складу музику, що нагадує одну з варіацій оди “До радості”. Тема послідньої фуги була взята з фінального хору “Месії”, одної з найсвітліших, життєрадісних ораторій Генделя. Подібно Д’евятій симфонії, “Урочиста меса” закінчується вірою у життя.

Вокальна лірика займає у творчому спадку Бетховена набагато менше помітне місце, ніж великі інструментальні та вокально-драматичні жанри. Він створив біля 80 пісень, 20 канонів, ряд арій і ансамблів. Пісенна мініатюра мало була схожа на філософське мистецтво і героїчні сюжети. Але не дивлячись на це, до пісенного жанру Бетховен звертався все своє творче життя. Саме у його творчості німецька пісня вперше помітно піднялась на рівень побутового мистецтва і стала виразністю різноманітних складних ідей і почуттів. Не тільки ліричні образи, але й філософські теми, громадські мотиви, сатира, гумор знайшли своє місце у вокальній ліриці Бетховена.

До найбільш видатних досягнень в цій області відносяться філософсько-ліричні пісні та вірші Гелерта, які були особливі строгим і врівноваженим настроєм. Також пісні на вірші Гьоте займали важливе місце у цій сфері. Саме у цих піснях визначився характер вокального камерного стилю ХІХ ст. Ще Бетховеном був створений пісенний цикл “До далекої коханої” на текст Ейтелеса.

У Бетховена зустрічаються вокальні створи на громадянські мотиви, які виникли як відгук революційних подій у Франції і патріотичного підйому у Відні. Серед творів на італійські тексти виділяється драматична аріетта “In questa tomba ascura” (“У цій темній могилі”) на текст Карпани.

Одна з найбільш популярних бетховенських пісень – “Сурок” – відноситься ще до бонського періоду.

Великий художній інтерес представляють бетховенські обробки народних пісень: ірландських, шотландських, уельських і інших для голосу з супроводом інструментальним тріо. Залишаючи недоторканою мелодику цих пісень, Бетховен у своїй гармонізації проявив глибоке розуміння їх народно-національної ладової основи.

Література:

Історія зарубіжної літератури. Випуск третій. В. Конен. – Москва: “Музика”, 1989 р.