Неменш давня, що шахи, і гра в шашки, дамку, варцаби; і ця гра прийшла з Близького Сходу до нас двома шляхами: почерез французько-німецько-польський Захід і почерез Росію; відповідно до того вживано раніш у нас і два типи варцабниць (шахівниць): російську із 64 полями (як при шахах) та двома партіями (білою й чорною) по 12 бирок (бирка, мабуть, від тюрк. бір "один") та давніший "польський" тип варцабниці зі 100 полями та двома партіями по 20 личманів, бирок (зах.-укр. песики). Називано цю гру дамкою від того, що песик (бирка), який міг бити лиш вперед чи скосом вперед, пройшовши варцабницю до другого краю, ставав "дамкою" (її значено колись двома личманами, покладеними на собі), яка била вже вперед і взад - щось ніби королівка в шахах. Називано цю гру варцабами за поль. (w)arcaby, чеське vrhcab із старогорішньонімецького wurfzagel (нім. werfen "кидати", zabel "дошка" - з латин. tabulа). Грано ж на два лади: вигравав або той, у кого всі личмани залишалися на варцабниці, або ж - "у піддавку", в кого їх усіх вибито; розіграною (ремісом) кінчалася партія, коли личмани обох противників не могли робити жодних ходів більше. Хухом звався личман, яким противник переочив бити при своєму ході; тоді цього личмана скидано з варцабниці ("брано хуха"); звідси то й подільське, а часте у прозі В.Чапленка, дати хука "промахнутися, вчинити помилку".

Окремою грою були "вовк і вівці", де грано чотирьома личманами ("вівцями") проти одної дамки ("вовка"). У ХVІІІ в. були поширені ще інші варцабні ігри, напр., італійський триктрак (італ. trictrac), або пуф (ніби від вигуку для мету кісткою на дошку); з того ж останнього й пішло нім. Puff "дім розпусти", що в останню війну увійшло і в український вояцький сленг. Про популярність варцабів на Україні ще в ХІХ в. хай посвідчить обставина, що в 1897-1902 рр. видавано в Києві російський журнал "Шашки" (П.Бодянського); популярні колись у середні віки серед дворян і особливо ченців на Заході варцаби - нині бавлять ще хіба лиш молодь.

Та навіть якщо окремі з-поміж згадуваних отут ігор у кості, карти, варцаби - вже й давніш вийшли з моди та позабувалися, то сліди їх, неначе камінці ріні в потоці, збереглися в нашій мові; і щоб розшифрувати такі "незрозумілі звороти", треба вдаватися аж до тих середовищ наших грачів, серед яких вони виникли були та спершу сповняли ролю конкретних фахових термінів.

ЛІТЕРАТУРА

Стаття ("Лексика наших картярів і шахістів") у тижневику "Вільне слово" (Торонто), 1960, ч. 22-32.

Реферат проілюстровано світлинами з експонатів Національного музею історії України.