Більшість ігор, що поширилися в нас у ХІХ в., носять французькі назви: лабет (франц. la bete "тварина"), префера'нс, префе'рок (франц. preference "перевага"), безик (франц. besique), макао, мачок (ніби за відомою португальською колонією Макао в Китаї), пасья'нс (франц. patience "терпеливість"). Кінець ХІХ в. приніс моду й на англійські ігри: віст (англ. whist - ніби "гра, що вимагає мовчанки"), ре'мі (англ. rummy "дивний, незвичайний"), бридж (англ. bridge "міст"), америк. по'кер (англ. poker "стукач, стуканка").

Якже картярство поширилося на міську вулицю, то його лексика виявила в нас великий вплив, зокрема, на фразеологію тюремно-злодійського арго та міського вуличного сленгу, звідки - після революції 1917 р. - увійшла і в розмовну мову міст. Гра в карти була по тюрмах та таки у вуличному світі дуже поширена (сх.-укр. газардові ігри: штос, бу'ра га'рба); про каторжників і пересильні тюрми в Росії відмічують обсерватори в ХІХ в., що там власники визичуваних колод карт (звичайно саморобних, вирисовуваних на картонному папері) брали відсоток від усіх виграшів. Карти й звано в тюремному арго Східної України - святці (чи з-російська: святци), себто ніби "ікони святих" від рисованих на них фігур, або ж стирки, стири (чи з-російська: стірки, стіри), ніби від повитираних фігур і знаків - чи то від їх заяложеності, чи то від підправлювання ("стирання") іншоколодних на місці загублених карт властивої талії; тюремне арго Галичини звало їх лати. Про пасіоновану гру говорив тюремний сленг такими емоційно-експресивними виразами, як: диви'ться в святці', дуться/нарізувать в стири - на Східній Україні, різати в карти, міша'ти/лупи'ти лати - в Галичині (причому лупити карти - це, може, калька нім. Karten klopfen "стукати картами" дослівно), або врешті: чита'ти псалти'рю (на Закарпатті, Тячів).

Коли ж грач програвся до решти з грошей, то грано й "на люфт" (зах.-укр.), а чи "розігравано во'здух" (сх.-укр.) - отак лиш для розваги; в тюрмі ж - і на речі, які належали "неблатним", а що їх тоді програвець зобов'язувався вночі вкрасти...

Західноукраїнський картярський сленг виявляє загалом германізми, що прийшли чи з німецького впрост, а чи почерез їдиш: фу'шер "обманець при грі" (з нім. Pfuscher "нездара", pfuschen "партачити" - від звукоподібного вигуку - pfutsch! - для шипоту вибухлої ракети та для шелесту від роздираного паперу), фушерувати "обманювати при грі", па'цер "кепський грач" (півд.-нім. Patzer "бевзь, чванько" від patzig "чванливий, надутий), ма'ти фо'ра "мати першість при виходженні картою" (нім. vor "перед"), шпі'ляти "грати" (нім. spielen), шпри'ца "контра" (нім. Spritze "укол"), ліви'й штос "недозволений хід".

Як і в лексиці інших побутових ділянок, так і в картярській, виявляється "Енеїда" І.Котляревського чи не першим нашим літературним твором, де наведено чимало назв картових ігор, що відомі серед народу й донині. Троянські "картьожники" (V, 318) у Дідони: "...в хлюста', в пари', в візка' ігра'ли і да'мки по столу' сова'ли..." (І, 368-369); подібно в Лації: "Які ж були до карт охо'чі, То не сиді'ли ду'рно тут; Гуля'ли ча'сто до півно'чі В ніска', в пари', у ла'ви, в жгут, У памфиля', в візка' і в ке'па, Кому ж із них була доте'па, То в гро'ші гра'ли в сім листів" (ІІІ, 81-87); в іншому місці троянці "На гро'ші там не "козиря'ли" (ІV, 188), себто "не грали". Не всі названі тут ігри вміємо розшифрувати; хлюст - це, певно, флюс, ще полягав на комплектуванні фігур одної масті; пари' - може, газардна гра фаро, фараон?, візо'к - може, та сама гра, що народна зах.-укр. візо'к, сви'нка, свиня', яка полягає на добиранні карт за мастю із розсипаної закрито колоди; програє той, кому на кінці лишилися карти, і відповідно до числа пунктів від залишених у програча фігур він мусив стільки разів "перевезти" на собі довкруги стола рачки свого противника, щось як "візок" чи "свинка"; кеп, мабуть, те саме, що гра дурак, чи західноукраїнський голий (бо ж поль. kiep "дурень", наше звідси: кепкува'ти, ке'пський) - мабуть, від фантів, що їх програвач мусив складати і потім усякими штуками викуплювати, навіть так, що інші могли його пощипати, примовляючи "Тікай, голий, бо тебе обідру!" При жгуті могли отак програвача побити джгутом. Нам невідомі вже нині, крім памфиля' ("маріаша"), інші приведені тут картові ігри (лава, носок, сім листів). Памфиль, скорочено ще хвиль, хвилька - від назви трумфового валета або дами (вижника) - звався ще маріашем - від комбінації короля з дамою (вижником) у висвітленій масті, що тоді числилися за 40 пунктів, супроти 20 пунктів такої їх комбінації в інших мастях. З-поміж інших розвагових ігор "Енеїда" називає ще лиш дамку (варца'би, ша'шки).

Шахи, шахмати - дуже улюблена від середніх віків на Заході гра, виникла в Індії ще коло 1500 р. перед Хр. (а чи, може, спершу куди раніше в Єгипті) й занесена зі Сходу хрестовиками. З Заходу почерез Польщу прийшла в ХV в. і до нас. Про її популярність тоді свідчить обставина, що шахівницю залюбки обирано собі за герб (напр., Баварії, Хорватії), а самій грі присвячувано поеми.

Назва пішла від перського володаря sah(від чого безпосередньо й наші дрібні монети шаги'!) - почерез нім. Schach, поль. szach - як назви головної фігури (нині - короля) в обох партіях (білих і чорних); затрималася вона ще в оклику - осторозі загроженому королеві "шах!" та термінах (за)шахувати, шахівниця, як зрештою і в кінцевому: "шах мат!" (королеві смерть - з араб. Es-sah mat - "король помер", а звідки - шахмати, шахматна дошка (як і по-російськи).

Давня термінологія шахової гри у нас дещо різнилася від новочасної; виводилася ж майже вся з французько-німецького Заходу й прийшла до нас почерез польщину. У задньому ряді вижників найважливіша фігура це король, а поруч нього королева, королівка, дамка (з нім. Koenigin) або східноукраїнське ферзь - як друга значенням і можливістю рухів фігурка; колись звали її просто баба, дама, дамка; слово ферзь "королева" (загальне в російській мові) проникло з османського ferz(і), перське ferz "полководець, гетьман", ніби як везир, після султана перша особа в державі. Сусідні два вижники обабіч короля - королеви - це бігуни (переклад з нім. Laeufer, Laufer, з чого й зах.-укр. лявфер), а звали їх колись теж - стрільцями, пажами (франц. page "джура"), ґермаками (з мадяр. gyermek "дитина, хлопчак"), а то ще й попами; в Англії бігун і досі зветься бісгоп "єпископ", а в рисунках позначують його ще нині теж біскупською інфулою; у Франції бігун - це fou, що, як і його італійська назва alfiere, виводиться з араб, (аl) fil "слон", бо так його колись на Сході як шахову фігурку представляли. Дальші два вижники - коні, коники (так їх звуть і поляки: konik, skakun), скакуни (переклад нім. Springer) звалися колись ще лицарі (поль. Rycerz з нім. Ritter) як переклад знову ж франц. cavalier (з італ. cavaliere "вершник, скакун"). Давня назва вежі, вежівки - рох (поль. roch) виводиться з нім. Roche (давнє франц. roc) і сягає арабсько-перського rokh "бойовий слон із балдахінним сідлом-вежею та лучниками в ній"; сама назва рох від ХVІІ в. зникає, і від неї осталася лиш назва заведеного в ХVІ в. ходу із заміною становища короля з вежівкою - рошада, говіркове ришада (нім. Rochade, франц. rochade). Нова французька назва вежівки тоур вживається ще в осторозі "шах-шех-тур!" - коли, напр., ходом скакуна загрожено одночасно короля, королівку й вежу.

Передній ряд нижників звуть хоч пішаками (ніби "піше військо"), хоч, на Західній Україні, - пйонками (поль. pіоn, pionek із франц. pion "вояк" - латин. pedo "піхотинець, пішак"); інша ж рідка їх назва хлопець, хлопці - це переклад нім. Bauer, а чи перенесена з гри в карти, як і терміни: нижники, вижники. Спеціальний вихід фігуркою із плановим пожертвуванням її для дальших продуманих ходів названо га'мбіт (за нім. Gambit, а це з італ. gambetto "ніжка, підставлювання комусь ноги", бо італ. gamba "нога"). З французько-німецької термінології пішло розговірне західноукраїнське окреслення правила в шаховій грі, що раз доторкненою фігуркою належить хід зробити (чи то зробленого ходу, "тягу" - вертати, "цофати" не можна) - грати штренґ п'ястуше' - власне з нім. streng "строгий, строго" та з франц. Piece touchee "доторкнена фігурка". Нерішене закінчення партії (зах.-укр. розіграна) зветься ще з-французька реміс (франц. remis "відкладений"), зремісувати. Французькі походженням терміни поширилися головно з ренесансом шахів у ХІХ в. враз із ладженими за французькими джерелами фаховими підручниками гри в Росії й на Східній Україні, подібно як германізми Південно-Західної України прийшли почерез німецьку фахову літературу. Вираз пат (ще з ХVІІ в.) "ситуація, коли противник не може зробити жодного ходу, хоч король не зашахований" - утворено на зразок терміна "шах мат!"; бачать тут і італійське патта "мир, сквиткування (у грі)", сіамо патта "ми - квит!" Інша термінологія - виходити, бити, зах.-укр. дати комусь фора "добровільно зрезиґнувати з котроїсь фігурки" - кібіцувати - перенесені з гри в карти.