Вже починаючи від Юрія Шкрібляка, різьба на виробах із дерева збагачувалася інкрустацією металом (металеві цітки — капелі, цвяшки, штифти). Цей спосіб інкрустації назвали «жированєм». Сини Юрія Шкрібляка — Василь, Микола, Федір — удосконалили справу, почату батьком. Вони ввели у металеву орнаментику інкрустацію мідним дротом, пластинками мосяж­ної бляхи та декоративними цвяхами.

Технікою інкрустації мета­лом захопилися Юрій та Се­мен Корпанюки. Вони поряд з уже відомими способами (мосяжні «цітки», цвяшки, пластинки) вводять кручений дріт (крученка). Великим майстром металевої орна­ментики був Марко Мегединюк. Для живописного збагачення своїх робіт разом з кольо­ровим бісером він вписує металеві цвяшки, «ціточки», круче­ний дріт, навіть цілі металеві підвіски, стоячки, і все це на межі віртуозності.

На високому рівні виконували роботи в такій техніці В.В.Гуз і М.П.Тимків. Останній зробив надзвичайно багато робіт, де переважала металева орнаментика, а іноді весь орнамент ви­конувався із металу. Важливим є те, що він зробив таблиці елементів інкрустації металом, що є цінним методичним мате­ріалом, і передав їх у Коломийський музей та музей Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.

Технологічний процес виконання інкрустації металом (жированє) простий, але дещо специфічний.

Як матеріал підбирають листову мідь, латунь, бакфон (сплав нікелю, цинку, міді) , мельхіор, а також дріт з цих металів діаметром 1;1,5; 2 і більше міліметрів, залежно від задуманої композиції; металеві цвяхи з декоративними голівками, а та­кож дріт діаметром 0,7-0,8 мм для «крученки». При інкруста­ції металевих поясків береться заготовлена пластина товщи­ною 1 мм, одна сторона вирівнюється на­пильником, злегка загострюється з обох боків, як різець, відмічається стрічка 3-4 мм і відрізається від пластини. Гнізда підготовляють по задуманому орнаменту різцем приблизно на таку ж глибину. Металеві точки інкрустують за до­помогою нарізаних із дро­ту шматочків (штифтів), які забивають у підготовлені гнізда, трохи менші, ніж діаметр дроту. Пластини і штифти повинні трохи ви­ступати над поверхнею ви­робу, щоб потім їх можна було зачистити напильни­ком, їх вставляють без клею для запобігання окислення й інкрустують останніми піс­ля інкрустації деревом.

Для виконання інкруста­ції крученим дротом беруть тонкий дріт діаметром 0,7-0,8 мм і довжиною приблизно 2 м, складають удвоє так, щоб довжина його була 1 м. Одну сторо­ну закріплюють на нерухомий предмет, цвяшок або інше, а другу закріплюють у патрон дрелі (ручної).

Поки дрель повільно рухається, дротики сплітаються між собою і утворюється «кручена плетінка». Ступінь густоти спле­тіння визначає майстер. Готову плетінку ріжуть на потрібні шматочки і забивають у підготовлені гнізда, шириною трохи меншою за діаметр плетінки, глибина ж дорівнює діаметру. Якщо дозволяє орнамент, кінці на стику згинають вниз і зби­вають у гнізда для кращого утримання на виробі.

Плетінка вставляється без клею. Гнізда для інкрустації плетеної «крученки» у формі кола роблять за допомогою «обрізного циркуля» із спеціально встановленою ніжкою, якою вирізують канавку (жолобок) прямокутної форми.

Декоративні цвяшки служать доповненням до різьби, інкрустації деревом, металом, а іноді можуть утворювати самостійний орнамент.

Для інкрустації металевих поясків півкруглої, круглої чи хвилястої форми гнізда вирубують за допомогою різців «під­ківка», «пшеничка». Круглі гнізда можуть вирубати за допомо­гою дрелі й спеціального обрізача «обвертача», що застосовується для вирізування дерев'яних вставок для інкрустації.

Дуже часто застосовується такий вид інкрустації металом, як «капелі» «ціточки». Це металеві цяточки, які виготовляють із бляхи спеціальним пуансоном (на Гуцульщині їх ще назива­ли «бобриками»).

Вставляються вони у висвердлені неглибокі гнізда і легень­ко забиваються молотком або пуансоном з робочою частиною такої ж форми, а часом спеціально підготовленим дорником із заокругленим кінцем. В центрі робили заглибину (гніздо).

ІНКРУСТАЦІЯ ТВЕРДИМИ ВСТАВКАМИ

(ріг, перламутр, кістка)

Вставки з рогу, перламутру, кістки надають виробам із дерева святковості, підвищують художньо-мистецький рівень, збагачують палітру орнаменту. На Гуцульщині інкрустація твер­дими вставками з рогу, перлівки, кістки бере початок від синів Юрія Шкрібляка. Тверді вставки з рогу, перлівки, кістки три­маються на клею. Вставки з цих матеріалів робляться за допо­могою ножівки для металу, напильників, а також наждачного круга. Щільно підігнані декоративні елементи вставляються у попередньо підготовлені гнізда. Тверді вставки, як і метал, ін­крустують після дерев'яних кольорових вставок і зачищують напильником, шліфують наждачним папером. Темні вставки з рогу інкрустуються у світлий фон дерев'яних вставок або без­посередньо у виріб, а світлі вставки — навпаки.

Інкрустацію перламутром бажано робити на виробах із тем­ного дерева і на коричневих та червонуватих вставках. Най­краще проглядається перлівка на фоні інкрустації із темної сливи. Завершується інкрустація твердими вставками, як і встав­ками з кольорової деревини. Зачищується напильником в рі­вень з поверхнею виробу і шліфується наждачним папером (склопапером). Вставки з рогу, як і з перламутру, підготовля­ються за допомогою пилки для металу, напильника, лобзика, а часом і наждачного круга. Закріплюються у гнізді за допо­могою клею.

ІНКРУСТАЦІЯ БІСЕРОМ (ПАЦЬОРКАМИ)

В гуцульських майстрів ця техніка мала назву «викладка», «впусканє». Технологічний процес полягає в тому, що на за­чищену відшліфовану поверхню виробу наносимо позначки ши­лом чи циркулем під майбутній орнамент. Свердлом або спеці­ально виготовленим бориком робимо гнізда діаметром трохи меншим від розміру бісеринки і на глибину трохи більшу за висоту. Віддаль між бісеринками повинна бути не більша за 1,5 — 2 мм або на половину діаметру бісеринки. Покладені одна біля одної бісеринки утворюють кольорову орнаменталь­ну смужку. Інкрустація бісером може утворювати самостійний орнамент на поверхні виробу, а також поєднуватися з інкрус­тацією металом та кольоровим деревом. Якщо виріб лакуєть­ся, полірується, то бісер вставляється на останній стадії, після лакування і полірування, у попередньо висвердлені гнізда.

Інструментом служить дрель, або «друлівник», і звичайні або спеціально виготовлені свердла для свердління гнізд, затискач для затискання бісеру в гніздо, який показаний на малюнку.

Вироби, інкрустовані фарфоровим бісером, мають приваб­ливий вигляд, багату ху­дожню палітру. Такі виро­би справляють враження святковості, завершеності, їх мистецька вартість зрос­тає.

В техніці оздоблення бі­сером виробів із дерева працював відомий майстер Марко Мегединюк. Зараз працює багато майстрів молодшого поко­ління, в тому числі випускники Косівського інституту.

Історія бондарства чи не найдавніша у порівнянні з багать­ма іншими видами ремесел. Здається, відколи появилися при­мітивні інструменти для обробки деревини, відтоді люди й по­чали займатися бондарством. А що воно і справді є древнім, свідчить досить відомий історичний факт. Десь приблизно в 336-323 роках до н.е. в Македонії жив мудрець Діоген. Відмо­вившись від усіх земних благ, він облюбував собі місце для проживання в бочці. Йому було в ній настільки добре, що коли король, вражений його мудрістю, запропонував поліпшити умови його проживання, то Діоген відмовився, лиш попросив короля, щоб той не заступав йому сонце. Без сумніву, бочка мала бути дерев'яною, інакше жити в ній було б неможливо. Цей факт не лише підтверджує, що бондарство є древнім ремеслом, але також і те, що воно було поширене по всьому світу. Воно й понині в нас зберегло глибоку мудрість народної технології, яка дозволяє йому конкурувати з іншими ремеслами. Крім того, в дерев'яному посуді прекрасно зберігаються продукти харчу­вання, він є екологічно чистим. Одночасно завдяки гарній формі та художній різьбі чи випалюванню бондарський виріб несе в собі, окрім вжиткової, ще й мистецьку функцію. Особливої краси надає йому випалений декор, який вперше почали за­стосовувати в нас, на Гуцульщині, — в славному мистецькому осередку села Річки.

Переваги посуду, виготовленого з дерева, незаперечні. Від нього віє природною теплотою, ніжністю, а продукти харчу­вання найкраще зберігаються саме в ньому, адже деревина має пори, вона дихає, через те на продуктах довго не кидаєть­ся пліснява. Окрім того, в деревині є фітонциди, ефірні масла, які мають лікувальні властивості, вбивають хвороботворні бак­терії.

Ще в Стародавньому Римі людей, безнадійно хворих на дихальні органи, шкірні захворювання, виносили за місто у зарості вересу, кипариса або хвойного лісу, ізолюючи від лю­дей, приносили туди їжу, і там хворі доживали свого віку. Але багато хворих, побувши в тому природному середовищі, через деякий час верталися здоровими додому. З цього приводу були різні версії, але ніхто не здогадувався, що це чудодійна сила хвойного лісу. Адже дерево під час інтенсивного росту, цвітін­ня, плодоношення виділяє велику кількість ефірної олії, фі­тонцидів, які ідеально очищають повітря, надають йому ліку­вальних властивостей.

Про всі переваги дерева і дерев'яних виробів над виробами з інших матеріалів, особливо з металів, поліетилену, нікого запевняти вже немає потреби. Вони очевидні. А про користь і доцільність застосування їх свідчать хоча б такі факти. Моло­ко може зберігатися на протязі десяти діб, не прокисати і не втрачати своїх смакових якостей у посудині, виготовленій із деревини вересу. Овочі, засолені у дерев'яній посудині (бочці чи коновці), мають приємний запах і можуть зберігатися до нового врожаю. Вино і коньяк витримують тільки у дерев'яних бочках із деревини дуба і зберігають довгий час.