Зрештою віриться, що вироби із деревини, майстерно зроб­лені і зі смаком оздоблені, знайдуть своє місце у сучасному інтер'єрі, зроблять нашу оселю затишною, а душі і серця доб­рішими.

В одній із українських пісень оспівується криниченька і нове відеречко. Безперечно, коли народжувалася пісня, в Ук­раїні ще ніхто не користувався залізним або пластмасовим від­ром, щоб черпати воду з «кедрової криниченьки».

А зробити відро, в якому зручно було б носити воду і щоб воно не протікало, міг тільки добрий майстер. Такі майстри були і є на Гуцульщині чи не в кожному селі. Однак майстрів, які б досконало володіли технологією бондарства, виготовля­ли художньо завершений посуд різної форми із дерев'яними обручами, небагато. Одним з таких умільців був І. Ю. Грималюк.

Виготовляти вироби бондарським способом можна, використовуючи деревину різних порід, але оскільки виготовлення їх однакова, то ми будемо орієнтуватися на деревину з найпоширенішого карпатського дерева – смереки.

ЗАГОТОВКА МАТЕРІАЛУ

Для виготовлення бондарського посуду в основному засто­совують колену деревину різних порід. Колені заготовки легко обробляються простим бондарським інструментом у різних на­прямках. Підбір матеріалу для виготовлення бондарських ви­робів має важливе значення. З давніх-давен для виготовлення і зберігання напоїв — вина, коньяку та пива — застосовували бочки, виготовлені тільки з деревини дуба, в яких напій висто­ювався і зберігався дуже довго. Деревина дуба дуже міцна, тверда, дає можливість виготовляти посуд великої місткості, але в ній є багато барвників, дубильних речовин танідів, тому для зберігання молочних продуктів вона не годиться.

Як згадувалося вище, дерев'яний посуд можна виготовляти із різних порід дерева, які мають добру розколюваність і не мають специфічного запаху, — берези, осики, верби, ясена, бука та інших.

Із хвойних порід дерева придатні майже всі, але деякі з них важко обробляються, як, наприклад, ялиця, модрина.

Найбільш поширеним матеріалом на Гуцульщині є деревина смереки. Вона м'яка, легко розколюється, добре обробляєть­ся, має приємний біло-охристий колір, який при довгому збе­ріганні виробів набуває золотисто-охристого відтінку.

Проте з якого б матеріалу ми не виготовляли посуд, він повинен мати найменше природних вад.

Не придатна для роботи деревина, в якій є сучки, завилькуватість, кривизна, косошарість та інші вади, тому що така деревина важко обробляється, псує зовнішній вигляд виробів.

Підготовку матеріалу можна поділити на певні етапи:

— заготовка колод із стовбура дерева. Найбільш придат­ною є серединна частина стовбура, в якій знаходиться най­менше природних вад, на відміну від вершинної і прикорене­вої. Вибираємо найбільш рівну, пряму частину довжиною близь­ко один метр від кореневища;

— пиляння «ковбків» на довжину дог із запасом не менше п'яти сантиметрів;

— розколювання «ковбків» на колениці в радіальному на­прямку, спершу на четвертини, а потім ще раз на тонші частини, обов'язково в радіальному напрямку. При розколюванні колениць на заготовку, тобто найтоншу частину, з якої будемо вистругувати догу, обов'язково відкидаємо гострий край, який міститься ближче до серцевини. Доги, виготовлені із коленої деревини таким способом, легко обробляються, не коробляться, дають малу усушку, а вироби не деформуються, мало розси­хаються;

— складання наколених загото­вок у «штабелі» на сонячному, доб­ре провітрюваному місці, де вони підсушуються до стану повітряної во­логості і стають придатними для обробки.

Коли заготовки висушені, при­ступаємо до виготовлення дог.

Наскільки добре висушено заго­товки, можна перевірити на дотик рукою: сира дога — холодна, а суха — тепла; а також на вагу: сира — важча, суха — легша. Це видно і при обробці: суха стружеться добре, легко, а сира — погано, заминається, на ній лишається ворс.

Саме з доги, яку на Гуцульщині часом називають «клепка», починається бондарський виріб.

Вистругуємо догу в такій послідовності. Колену заготовку закріплюємо одним кінцем у затискачі вісного стільця, натис­нувши на підніжку, яка в нас називається «постолом». Вісним ножем відповідного радіуса заокруглення, залежно від діамет­ра посудини, обробляємо опуклу поверхню, а потім — вгнуту. Товщина доги на всій довжині повинна бути однаковою.

Дальша обробка полягає в тому, що догам треба надати малопомітної клиноподібної форми по довжині і нахил боко­вої грані строго по радіусу посудини. Для перевірки правиль­ності форми доги можна зробити заздалегідь малюнок вер­хнього і нижнього діаметра посудини — це дуже важливо для початківців.

Клиновидну форму, а також нахил бокової грані надають догам за допомогою ножа, сокири, фуганка або півфуганка.

Далі приблизно підраховуємо, скільки потрібно дог для даної посудини. Почергово обробляємо одну за одною, складемо їх у «поставник» — пробний обруч розміром майбутньої посуди­ни, перевіряючи щільність прилягання одна до одної, аж до останньої, якою заклинюємо і в міру необхідності підганяємо.

Поставник добре, щоб був дерев'яний; за відсутності тако­го використовують металевий, зроблений із звичайної бляхи.

При використанні способу примірювання дог по малюнку верхнього і нижнього діаметра посудина виходить кращою, всі доги однакової величини, але ро­бота забирає більше часу.

Народні майстри роблять це від руки і на око. Є ще інший спосіб, теж ефективний: зробити шаблон за розміром верхнього і нижнього діа­метра із відповідним радіусом заокруглення.

Ми розглядаємо технологію виготовлення де­рев'яного посуду конічної форми із прямими стін­ками. Виготовлення посуду бочкоподібної фор­ми дещо складніше і розглядатиметься в окре­мому розділі.

Наступним етапом роботи є підготовка та виготовлення об­ручів. На Гуцульщині поширені два види обручів:

— плетені /віблі/, виготовляються із кущових порід дере­ва (ліщина, горобина, свид або смерекова гілка);

— плоскі стругані /ставчєті, бгані/; бгати — це гнути.

Технологія виготовлення плетених обручів порівняно прос­та і складається з таких етапів.

Заздалегідь примічений кущ ліщини, смерекових нижніх гі­лок чи молодих пагонів ясена, в'яза, горобини оглядаємо, ви­бираємо найкращі, прямі, без сучків і зрізаємо прутики;

— знімаємо кору

розколюємо на дві частини;

вісним ножем малого радіуса заокруглення ви­стругуємо на розколеній стороні частину деревини разом із серцевиною, на одному кінці роби­мо замок /зуб/;

— пропарюємо або про­варюємо;

розпареною заготов­кою обгинаємо посудину в місці, де повинен фіксу­ватись обруч, і позначає­мо замок;

— вирізаємо на другому кінці зуб, швидко скла­даємо замок;

— натягуємо на посу­дину і, злегка постукуючи, ставимо обруч на місце.

Натягнувши один обруч на частину виробу з більшим діа­метром, знімаємо поставник. В технологічній послідовності, описаній вище, виготовляємо другий обруч і натягаємо його на місце. Ножем обрізаємо кінці обруча, які виступають поза зам­ком. Весь процес виготовлення повинен іти саме в такій послі­довності.

Для виготовлення обручів із подвійним переплетенням на маленький посуд гуцульські бондарі часто використовують то­неньку смерекову гілку або смерековий корінь, який має вели­ку пластичність.

При виготовленні плетених обручів кожен майстер засто­совує ще й свої власні технологічні знахідки, але загальна тех­нологія і послідовність виготовлення майже однакова.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ПЛОСКИХ (СТАВЧЄТИХ) ОБРУЧІВ

Плоский обруч є одним із найкращих і найміцніших. Він є одночасно й декоративним доповненням до загальної форми виробу. Але технологія його виготовлення дещо складніша від плетеного, тому вимагає добрих навиків у роботі та майстер­ності у володінні бондарським інструментом.

На Гуцульщині найчастіше плоскі обручі виготовляють із явора та ясена, хоча можна застосовувати деревину молодого дуба, береста, в'яза.

Деревина явора, ясена відзначається великою пластичніс­тю, в'язкістю і щільністю, піддається крученню, під час скла­дання замка не тріскається вздовж волокон.

ПОЕТАПНІСТЬ ВИКОНАННЯ ОБРУЧІВ

Вибираємо деревця ідеально рівні, без сучків, кривизни й інших дефектів та вад, не старші 10-15 років, з діаметром 8-12-15 сантиметрів і більше. Деревця бажано вибирати ті, зру­бування яких не приносить шкоди природі, у яких обламана верхівка, які ростуть по двоє, близько одне до одного або надто густо.

Потім ріжемо шматки стовбура на довжину майбутнього обруча, за­міряючи попередньо окружність виробу з запасом 8 — 10 см;

— розколюємо в радіальному напрямку на дві, потім на чотири, а потім ще на тонші пластини. Розколюючи на тоненькі плас­тини, треба слідкувати, щоб не по­псувати багато деревини через бо­кове сколювання. Тому, зробивши сокирою чи ножем надкол на од­ному кінці заготовки, вставляємо вісний ніж у розкол і контролюємо товщину пластин, просува­ючи ніж уперед у бік розколювання;

— прямим вісним ножем вистругуємо пластину трапецієвидної форми;

— на одному кінці плас­тини робимо замок, кінець якого зістругуємо на то­ненький клин. Саме цю частину замка ба­жано виготовляти першою. Весь процес виготовлення першої частини замка;

— прогинаємо пластину у спеціально підготовленому пристрої або так, як народний майстер, прос­то на коліні, дуже густо кла­дучи згин біля згину;

— обтягуємо пластину навколо посудини у зазначе­ному місці, позначаємо дру­гу частину замка;

— виконуємо другу час­тину замка;