3. Проблеми інфляційних процесів в Україні

Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi її ринкового реформування виявилася iнфляцiя.

Перiод 1992-1994 рр. характерезується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.

За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Украiнi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в 1992 р. її рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. Але вже в 1994 р. рiвень iнфляцiї дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiновоi лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.

До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:

а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносii та основнi види сировини й матерiалiв;

б) збiльшення наявної грошовоi маси за рахунок додаткової емiсiї грошей;

г) зростання безготiвкового обiгу, як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств;

д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацiї бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктативного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.

Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiїв й первинної сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносii було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцiї.

Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцiї зростання грошової маси є наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприємств для розрахункiв з своїми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Українi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.

До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу українського карбованця.

Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в Украiнi на початку 1992 р. замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих їм ринкових функцiй, i перш за все-стимулюючої. З’їдаючи фонди нагромадження i споживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприємницьку i трудову активнiсть в країнi.

Втративши контроль за емiсiєю грошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу i кредитних ресурсiв, український уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механізмiв для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення їх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в країнi.

Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.

Отже, у 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему країни.

При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи: обмеження фондiв споживання пiдприємств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним пiдприємства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд їхньої господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприємств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни вже тоді вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.

Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:

- серйозне порушення виробничоi та фiнансовоi систем функцiонування економiки;

- пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;

- руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;

- надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.

Пiд впливом iнфляцiї обсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнi доходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацiї доходiв не забеспечували компенсацiї втрат вiд гiперiнфляцiї. Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.

Дилема, що постала перед українським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцiї, не посилити стагнацiї виробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати свої доходи, неможливо.

Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Українi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значноi частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної полiтики, основний тягар недофiнансування ліг на сектор, який поки-що був основою iснування самої держави.

Через недосконалiсть нашої податковоi системи спад валового продукту в Українi й за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловостi досягаг 20%.

Тому, починаючи з 1996 року, приборкування високих темпів інфляції стало основним завданням макроекономічної політики держави. Було обрано курс на поступове зниження дефіциту державного бюджету, як одного з головних джерел інфляції в Україні.

Найуспішнішим періодом у боротьбі з інфляцією стали 1996 – 1997 роки. За цей час було проведено цілу низку заходів щодо зміцнення позиції національної грошової одиниці. Стримуюча фіксальна політика уряду дала змогу зменшити державні витрати та скоротити державний дефіцит. Покриття дефіциту бюджету відбувалося уже не лише через кредити НБУ уряду, а також через продаж державних облігацій та частково через іноземні кредити. Більш жорстка грошово - кредитна політика центрального банку зменшила можливість спекуляції на валютному ринку. Успішна грошова реформа, під час якої тимчасовий карбованець був замінений на постійну гривню, значно збільшила довіру до національних грошей. Рівень інфляції в цей період склав найбільш низький за всі роки незалежності рівень 10,1%.

Не менш успішним роком для національної валюти став 2001 рік. Протягом січня – жовтня 2001 року інфляція в Україні була менша прогнозованого рівня і склала 103,9%, що значно нижче ніж в 2000 році(123,3%). Сьогодні в Україні відзначається один з найнижчих темпів інфляції серед країн СНД.

Основними факторами, що сприяли зміцненню позиції національної грошової одиниці стали нарощування випуску продукції у промислових галузях, і які орієнтовані на споживчий попит, збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва в результаті прискорення структурних реформ в аграрному секторі, здешевлення кредитних ресурсів для виробників, зниження рівня бартерних операцій. Ріст національної економіки збільшив попит на гривню, що значно покращило її позиції на валютному ринку.

НБУ спромігся за позаминулий рік не тільки зберегти стабільність валютного курсу гривні, але й збільшити власні золотовалютні резерви, які зросли до 3,259 млрд. дол. станом на 12 грудня 2001 року. За 2001 рік НБУ придбав валюти на міжбанківському ринку на суму більш як 1,98 млрд. дол. Найнижчим цей показник був наприкінці 1998 року – близько 700 млн. дол. Порівнюючи ці два показники, можна сподіватися у здатності центрального банку унеможливити різкі коливання валютного курсу гривні на грошовому ринку, а одже, зменшити ризик інфляції в Україні.

Значне зниження рівня інфляції у 2001 році не тільки сформувало умови подальшого економічного росту, а й забезпечило реалізацію завдань, спрямованих на підвищення показників життєвого рівня населення. Приріст реальних доходів населення в січні – вересні позаминулого року склав приблизно 6%. Тому політика підтримки стабільності валютного курсу національної грошової одиниці через мінімізацію впливу негативних факторів повинна залишитися пріоритетним напрямком діяльності держави.