сок капіталу,праці,землі у продукт національного виробництва.

Якщо, за умови незмінності інших чинників,один з вищеназваних

чинників збільшити на 1%,то збільшення(зменшення)ВНП на пев-

ний відсоток і визначатиме внесок цього змінюваного чинника у

зростання.

Структуралістський підхід до аналізу чинників економі-

чного зростання відображає безпосередній зв'язок між струк-

турою економіки та темпами економічного зростання.Зв'язок

структури і зростання обопільний:якщо економічне зростання

спричиняє збільшення рівня доходів, то це викликає зміну

структури попиту;остання може зумовити зміну структури вироб-

ництва,пов'язану з виникненням нових високотехнологічних га-

лузей,наслідком чого стає нове економічне зростання.Цю логіку

зв'язків Інгмар Свеннісон визначив як "здорове коло".

У символах його можна записати так:

Inc tPr - економічне зростання;

Іnc - зростання рівня доходів;

C - зміна структури споживання;

tPr C Pr - зміна структури виробництва.

Pr

" Здорове коло" - явище некризової економіки. У період

кризи, коли виникають перепони для структурних змін, воно пе-

ретворюється на "порочне коло".

Вплив інвестицій,але в майбутньому на економічне зростан-

ня виражається коефіцієнтом, який називають акселератор.

Акселератор - це числовий коефіцієнт, що показує відно-

шення приросту інвестицій до приросту національного доходу

(ЧНП), який викликав цей приріст інвестицій. Коефіцієнт аксе-

лератора визначається за формулою:

ΔІ ΔІ

а = ------------- , або а = ---- ,

Yn-1 - Yn-2 ΔY

де а - акселератор, ΔІ - приріст інвестицій, ΔY - приріст

національного доходу в попередній період, що й викликав

приріст інвестицій.

Акселератор є кількісним виразом принципу акселерації,

згідно якого кожний приріст або зменшення національного дохо-

ду (ЧНП) та сукупного попиту вимагає відносно більшої зміни

"індуційованих" інвестицій. ("Індуційовані" інвестиції -

інвестиції індуційовані (викликані) зростанням національного

доходу. На відміну від них, є інвестиції, що не залежать від

приросту національного доходу, так звані "автономні" інвес-

тиції.)

Причини такого співвідношення динаміки національного до-

ходу (ЧНП) і динаміки інвестицій ховаються у довгостроковості

віддачі від попередніх інвестицій, які вкладені у засоби

праці, будівництво тощо, в результаті чого незадоволений у

цей період попит веде до розширення виробництва. Крім того,

довготривалість використання устаткування веде до такого

співвідношення нових і відновлених інвестицій, коли перші

зростають вищими темпами.

Принцип акселерації показує, що виробництво інвес-

тиційних товарів (засобів праці) зростає швидше, ніж вироб-

ництво споживчих товарів.

Математично акселератор протилежний мультиплікатору, що

відображається таким рівнянням:

І І

а = --- , або К = ---- ,

К а

де К - коефіцієнт мультиплікатора. Тобто а = МРS.

Таким чином, якщо мультиплікатор показує величину приросту

національного доходу на одиницю приросту інвестицій (інвес-

тиції - величина незалежна, постійна, національний доход -

залежна, змінна), тобто, яким буде приріст національного дохо-

ду при даному прирості інвестицій, то акселератор, навпаки,

дає змогу визначити майбутній приріст інвестицій на одиницю

приросту національного доходу (національний доход - величина

постійна, незалежна,інвестиції - залежна, змінна).

Принцип акселерації застосовують, як відомо, для по-

яснення природи економічної циклічності, зокрема, шляхом

поєднання в макроекономічних моделях коефіцієнтів муль-

типлікатора і акселератора. Подібна модель відображає за-

лежність приросту національного доходу (ЧНП) від приросту

автономних (незалежних) інвестицій.

Загальний вигляд такого ряду моделі представлений рівнян-

ням національного доходу англійського економіста Дж.Хікса:

Y = Аn + (1-S) Yn-1 + а(Yn-1 - Yn-2 ),

де Аn - інвестиції за даний період, (1-S) - гранична

схильність до споживання (S - заощадження), а - акселератор,

Y - національний доход, Yn-1 і Yn-2 - національний доход,

відповідно, минулого і позаминулого року.

В залежності від співвідношення мультиплікатора (пред-

ставленого граничною схильністю до споживання) і акселератора

динаміки національного доходу може прийняти або рівномірний,

або циклічний характер. Циклічні коливання виникають при та-

кому співвідношенні:

[(1-S) + а]2 < 4а,

тобто, коли квадрат суми граничної схильності до спожи-

вання і акселератора буде меншим від 4-х значень акселера-

тора.

Зворотне співвідношення [(1-S)+а]2 >4а відображає

рівномірне економічне зростання і можливе лише при великому

коефіцієнті мультиплікатора.

За сучасного рівня загального мультиплікатора, який,як

відомо, близький до 2, гранична схильність до споживання

(МРС) відображається коефіцієнтом величиною 0,5, що виводи-

ться із формули мультиплікатора:

1 1 1

К = --------- . Тоді МРС = 1 - ---- . Тобто МРС = --- .

1 - МРС k 2

При такому значенні загального мультиплікатора за будь-

якого значення акселератора динаміка національного доходу

(ЧНП) має циклічний характер. Для переходу до рівномірного

економічного розвитку потрібно, щоб коефіцієнт мультиплікатор

був більшим 2,5.

4. Після того, як було об'єднано теорії мультиплікатора і

акселератора, стала можливою розробка різноманітних моделей

економічного зростання, за допомогою яких економісти намага-

лись визначити умови стабільного розвитку економіки. Моделей

економічного зростання неокейсіанці створили багато. Спільним

для усіх них є дослідження співвідношення між заощадженнями і

інвестиціями. Макроекономічні моделі зростання намагаються

обгрунтувати оптимальну норму нагромадження, яка б забез-

печувала стабільне економічне зростання.

Найбільш відомими серед них є моделі Харрода і Домара.

Англієць Р.Харрод і американець О.Домар розробляли свої мо-

делі окремо, та й переслідували різну мету, однак прийшли до

аналогічних висновків. Тому їх моделі, як правило, роз-

глядаються в комплексі.

Модель Харрода-Домара була створена приблизно у той са-

мий час, що й теорія Дж.М.Кейнса. В зв'язку з цим доцільно

порівняти підходи, реалізовані у цих двох моделях.

Кейнс, як відомо, досліджує економіку в корот-

котерміновому періоді. Йому належить напівжартівлива фраза

про недоцільність зосередження уваги на довготерміновому пері-

оді, тому що в далекому майбутньому всі ми все одно помремо

("In the long run we are all dead"). У моделі Харрода-Домара,

навпаки, досліджується економіка саме у довготерміновому пер-

іоді.

Кейнса цікавила проблема забезпечення рівноваги в умовах

повної зайнятості. Харрод помітив, що сукупний доход, дос-

татній для гарантування повної зайнятості в одному періоді,

недостатній для забезпечення її в інші періоди. А додаткові

витрати для забезпечення повної зайнятості у нових умовах по-

винні враховувати існуючий зв'язок (співвідношення) між запа-

сом капіталу та продуктом (КY).

Ключовими елементами моделі Харрода-Домара є величина

заощаджень узагалі і схильність до заощадження зокрема. Вели-

чина заощаджень, за інших однакових умов, залежить від:

1) ціни або процента, що його отримує той, хто, відкладаючи

споживання, заощаджує кошти;

2) доходу (в тому розумінні, що вищий доход асоціюється з

більш ніж пропорційно високими заощадженнями);

3) суспільних передбачень, тобто прогнозів щодо ситуації в

суспільстві та в економіці - адже за будь-якої процентної

ставки, наприклад, в умовах очікування високої інфляції за-

ощадження будуть знижуватися.

Головні риси моделі Харрода-Домара:

1. Модель грунтується на так званій "капітальній" теорії вар-

тості (за аналогією з "трудовою" теорією вартості). Іншими

словами, приймається, що вирішальне значення для економічного

зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці ж

відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладено,

що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростаня

праці, тобто

ΔL

----- = const. Це передбачає, зокрема, незмін-

ΔК

ність зарплати. Якщо ж праця і капітал зростають у різних

співвідношеннях, то за логікою моделі, це означає, що або

праця або капітал використовуються неповно.

2. Модель не враховує технологічних змін, приймаючи тех-

нологічний рівень як сталу величину.

К ΔК

3. У моделі приймається, що --- = -----

Y ΔY

4. У моделі Харрода-Домара, як і в більшості пост-

кейнсіанських моделей, враховано, що фактором стримування

економічної активності (відповідно, і зростання) може вис-

тупати сукупний попит.

Аналізована модель грунтується також на тому, що інвес-

тиції певного періоду визначаються граничною схильністю до

заощаджень. Економічне зростання розглядається як функція,

по-перше, граничної схильності до заощаджень, по-друге, -

співвідношенням:

К/Y, де К - запас капіталу;

Y - створений продукт.

Співвідношення К/Y є коефіцієнтом зв'язку між запасом

капіталу і продуктом. Зрозуміло, що зменшення цього

коефіцієнта передбачає зростання ефективності використання

запасу капіталу.

Власне величину економічного зростання можна обчислити у

такий спосіб:

ΔY (1)

Gr = ---- , де Gr - зростання;

Y ΔY - приріст продукту протягом певного

періоду;

Y - обсяг продукту в попедньому періо-

ді.

Гранична схильність до заощадження (головний фактор мо-

делі)

S

s = --- , де S - обсяг заощадження;

Y Y - продукт.

Оскільки в моделі приймається, що заощадження дорівнюють

іевестиціям (S = І), то гранична схильність до заощадження

набуває вигляду:

S І

s = --- = --- . (2)

Y Y

У формулі (2) І - чисті інвестиції, тобто різниця між ва-

ловими інвестиціями і інвестиціями в амортизацію, і вони то-

тожні приростові капіталу: І = К.

Частка приросту капіталу у прирості продукту (внесок

капіталу у збільшення продукту) позначається k:

Δk І

k = --- = ----

ΔY ΔY (3)

Виходячи з того, що

І І

--- = s (2), а ---- =k (3)

Y Y

і визначивши, що Y = Іs , а Y = І k , отримуємо функцію

економічного зростання:

ΔY І k s

Gr = ---- = ---- = --- . (4)

Y І/s k

Отже, зростання визначається часткою заощаджень у про-

дукті (через яку оцінюється загальна схильність до за-

ощаджень), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зрос-

тання капіталу у зростання продукту.

Згідно з формулою (4), економічне зростання можна забез-

печити або шляхом збільшення заощаджень у національному до-

ході, або шляхом підвищення ефективності використання додат-

кового капіталу.

Певного пояснення вимагає умова щодо рівності заощаджень

та інвестицій ( S = І), і на підставі якої виводиться формула

(2). Цю умову досить легко довести, якщо абстрагувати від

держави як суб'єкта процесу заощадження та такого чинника,як

вплив з-за кордону. Логіка тут така. Обсяг випуску за вик-

люченням спожитої продукції дорівнює інвестиційним витратам.

Під останніми розуміють запланові інвестиції та незаплановані

зміни запасів матеріальних цінностей, отже І= Y - С.

З іншого боку, та частина доходів, яку домашні гос-

подарства не витрачають на споживання, є заощадженням:

S = Y - С. Співставивши два останніх рівняння, доходимо фор-

мального висновку про рівність заощаджень та інвестицій: S=І.

Але така рівність досягається тоді, коли економіка пере-

буває у стані рівноваги. Для досягнення такого стану не-

обхідно, щоб фірми, які інвестують, захотіли вкладати стільки

коштів, скільки їх заощаджують домогосподарства.

Нехай ми маємо, що заощадження є функцією доходів

( S= s Y), а інвестиції підприємств нейтральні щодо сукуп-

ного доходу (випуску). Графічно це матиме такий вигляд:

Пояснення до графіка:

IS

1. На графіку показано дві лінії: S=s Y

заощаджень та інвестицій. Заощаджен-

ня є функцією сукупних доходів, то- і

му вони зображені як лінія, що під

певним кутом піднімається вгору. На-

хил лінії (кут) визначається гранич-

ною схильністю до заощаджень. Лінія

інвестицій зображена як незалежна від

величини доходу.

2. існує лише одне значення продукту Y 1 Ye Y2 Y

(доходу) Yе, при якому досягається від-

повідність заощаджень та запланованих

інвестицій.

3. В умовах, коли випуск перевищує рівноважний (Y2 ),за-

ощадження є більшими від інвестицій ( S>І). Якщо ж випуск

менший від рівноважного (Y1), навпаки, інвестиції є більшими

від заощаджень (І>S).

Що відбувається тоді, коли випуск перевищує або не дося-

гає рівноважного рівня?

Нехай, наприклад, випуск перевищує рівноважний. У цій си-

туації домашні господарства захочуть заощаджувати більше, ніж

досі. Заощадження перевищать заплановані фірмами інвестиції,

запаси продукції почнуть збільшуватись, і фірми скоротять ви-

робництво. Скорочення виробництва скоротить доходи, що неми-

нуче призведе до скорочення заощаджень. Цю логіку повернення

до рівноважного рівня можна записати в такий спосіб: