Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних перемінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Такими перемінними можуть бути: маса грошей в обі­гу, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей, номі­нальний обсяг виробництва, рівень цін .

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлю­ються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон'юн­ктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.

Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досяг­нення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси виби­раються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у пов­ному розпорядженні центрального банку. Характерними ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. [1,26-27]

Місце монетарної політики в загальнодержавній економічній політиці. Хоча регулятивні заходи монетарної політики здійсню­ються безпосередньо в грошово-кредитній сфері, її ефект не обме­жується цією сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайня­тість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну еконо­міку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, струк­турною політикою. За механізмом дії та характером впливу на ре­альну економіку вона найбільш чітко вписується в кон'юнктурну політику (рис. 1.1). [1,28]

Рис.1.1. Зв’язок монетарної політики з загальноекономічною політикою держави

Інституційна основа монетарної політики. Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки потребує наявності в країні відповідної інституційної основи. Ключовими складовими ці­єї основи є банківська система та грошовий ринок.

Формування монетарної політики як дуже важливого і складного механізму економічного регулювання ставить ряд вимог до бан­ківської системи щодо рівня розвитку її інфраструктури та якості функціонування.

Основними з таких вимог є:

дворівнева побудова банківської системи, за якої одному з банків надається статус центрального з монопольним правом емісії грошей. На центральний банк покладаються функції вироблення та реалізації монетарної політики;

законодавче та фактичне забезпечення незалежності централь­ного банку від державних органів виконавчої та законодавчої влади, достатньої для проведення ним самостійної монетарної політики;

законодавче закріплення за центральним банком статусу ре­зервної структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати резервні фонди всіх банків другого рівня;

законодавче надання центральному банку статусу кредитора в останній інстанції для банків другого рівня та статусу фінансового агента уряду;

широкий розвиток мережі банків другого рівня, достатньої для повного забезпечення попиту економічних суб'єктів на позич­кові кошти;

створення системи державного регулювання та нагляду за ро­ботою банків другого рівня, що гарантує функціональну поведінку останніх у межах, визначених монетарною політикою центрального банку;

забезпечення високого рівня довіри до банківської системи загалом через досягнення стабільності кожного окремого банку.

Грошовий ринок як другий елемент інституційної основи моне­тарної політики створює те середовище, в якому формуються і реа­лізуються методи та інструменти монетарної політики. Чим це сере­довище сприятливіше, тим ефективнішою буде дія останніх. Навіть здатність банків здійснювати грошово-кредитне регулювання знач­ною мірою залежить від розвитку грошового ринку, оскільки вони є головними посередниками на ньому.

Проведення ефективної монетарної політики ставить перед гро­шовим ринком такі вимоги:

досягнення високого рівня його структуризації, за якого успі­шно функціонують усі складові цього ринку — кредитний ринок із сегментами ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і корпоративних цінних паперів, валютний ринок;

достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних суб'єктів, формування реального співвідношення по­питу і пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального
зв'язку між відповідними ціновими індикаторами — ставкою банківсь­кого процента, доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;

вільний доступ усіх комерційних банків на будь-який сектор
грошового ринку;

наявність широких зовнішньоекономічних зв'язків, забезпе­чення конвертації національної валюти, проведення реальної курсо­вої політики.

За таких умов центральний банк одержує широкі можливості для проведення монетарної політики на ринкових засадах, забезпечення переважно економічного впливу на суб'єктів ринку та максимально високої ефективності монетарних заходів. [1,30-31]

Роль монетарної політики. Монетарна політика — одна з голов­них складових системи державного регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по собі свідчить про надзвичайно важливу роль мо­нетарної політики, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільст­ва неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави. Дане положення світова економічна думка визнає як не­заперечне, дискусії ведуться лише щодо ступеня такого коригування.

Застосування методів монетарної політики сприяє поси­ленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетар­ними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового меха­нізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зай­нятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політи­ки (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною пе­редумовою успішного функціонування всього ринкового механізму.

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під час виходу з депресії, гальмування економічного спа­ду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи спо­вільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноеко­номічної політики держави. [17, 35-36]

Центральний банк – головний суб’єкт грошово-кредитної політики.

Як посередник між державою та банківською системою країни, центральний банк покликаний регулювати грошові й кредитні потоки за допомогою певних інструментів. У міру розвитку кредитних систем і ринків позичкових капіталів можливості центрального банку безпосередньо впливати на попит і пропозицію грошової маси зменшилися, проте розширився арсенал і підвищилась ефективність ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання.

Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи країни, її інфраструктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від якого багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання.

Наявні у розпорядженні центрального банку інструменти регулювання грошової сфери розрізняються:

за безпосередніми об'єктами впливу (пропозиція грошей і попит на гроші);

за своєю формою (прямі та опосередковані);

за характером параметрів, що встановлюються у процесі регулю­вання (кількісні та якісні);

за термінами впливу (короткотермінові та довготермінові).

Усі ці методи використовуються в єдиній системі. Визначення пріоритетності інструментів грошово-кредитного регулювання залежить від цілей, поставлених центральним банком на певному етапі, а також дієвості впливу застосування конкретних інструментів. Дія основного для певного періоду (чи певної країни) інструменту посилюється, зазвичай, відповідним застосуванням допоміжних інструментів регулювання.

Залежно від конкретних завдань грошово-кредитна політика центрального банку спрямована або на стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція).

Шляхом проведення кредитної експансії центральні банки пере­дують цілі піднесення виробництва й пожвавлення кон'юнктури.