Літературно-критичні дослідницькі праці Д. Павличка, пов'язані з його перекладаць­кою діяльністю, дають можливість краще зрозуміти його засади в справі інтерпретації художнього тексту, донесення всього багат­ства першотвору на новому мовно-культурно­му ґрунті, контакту і взаємодії різних поетик у процесі сприймання твору інакшомовної лі­тератури. Виходячи з того, що «переклад як творчий акт — це найповільніше, багатора­зове, вдумливе читання оригіналу й відтво­рення його іншими мовними засобами» і що «при перекладі зрихлюється, а подекуди й руйнується грунт поезії, чорнозем заміню­ється менш родючими, глинистими породами», поет прагне компенсувати це зрихлення і руйнування скріплюючою силою власно­го таланту, прагне в новій етно-культурній атмосфері й новій мовній одежі залишити по­езію поезією, а не блідою тінню оригіналу. Оцінюючи, наприклад, переклад поеми Т. Г. Шевченка «Марія», здійснений Б. Па­стернаком, він говорить, що «геніальне Шевченкове осяяння було не просто вивчене, а вистраждане російським поетом. Б. Пастернак вклав у переклад «Марії» не тільки шев­ченківський, але й свій біль за тих матерів, трагедія котрих полягає в тому, що вони на­роджують спасителів, одержимих справед­ливістю апостолів завтрашнього дня»2. Д. Павличко уміло знаходить для перекла­ду твори, в яких його тонке естетичне чуття вловлює спорідненість з українською пое­зією в творах Ю. Словацького і Я. Івашкевича, в О. Блока йому помітні перегуки з П. Тичиною, в О. Прокоф'єва — з українсь­кою народною піснею, в А. Тарковського — відгомін Г. Сковороди, в Н. Вапцарова і Л. Новомеського «прочитує» сліди впливу шевченківського слова, що лежать не на по­верхні, а виявляються в глибоких шарах генезису поета, кровоносних судинах його стилю.

У статтях, рецензіях, виступах Д. Павличка зосереджено цілий комплекс актуальних проблем сучасного творчого процесу, що обіймає такі галузі, як прочитання класики, теорія і практика поетичного перекладу, оцінка — не раз у вдумливому першопрочитанні нового твору, роль пісні в нашому житті і вимоги повноцінного поетичного тек­сту, зростання літературної зміни.

Глибока серйозність і відповідальність, якими позначений підхід Д. Павличка до творчості молодих, характеризує цю ділян­ку його творчої діяльності як одну з най­важливіших і найпотрібніших, як глибоко усвідомлене почуття обов'язку, сформульо­ване народною етикою ще наших предків: вчитель має виховати учня, учень повинен перерости вчителя. Загалом же літературно-критична діяльність Д. Павличка є не тільки однією з важ­ливих граней різнобічного таланту письмен­ника, а й важливим фактором розвитку української радянської літератури протя­гом останніх десятиліть, фактором, який визначає постійне зростання її ідейно-есте­тичного рівня, збагачення ідей і форм.

Важливою гранню творчості Д. Павличка є його робота в кіно, позначена такими та­лановитими кінотворами, як «Сон», «Захар Беркут», що ставилися за сценаріями поета й здобули широке визнання глядачів. Не­пересічна й пристрасна публіцистика, про­йнята наскрізною ідеєю любові і ненависті, а ще, як свідчать визнання у ліричну хвилю, манить до себе й сувора проза...

Належачи до типу письменників, яким тісно в рамках одного жанру, — це найго­ловніша і найповніша ознака таланту — Д. Павличко підпорядковує всю свою твор­чу діяльність благодатній меті розвитку культури зрілого соціалізму, духовного вза­ємозбагачення народів нашої країни, збли­ження прогресивних культур світу.