Почалися великі зміни. Верховний головнокомандувач, великий
князь Миколай Миколайович, користався значною популярністю
серед військових старшин і ще більшою — серед солдатів. Ця попу-
лярність породжувала навіть думки про можливий «бонапартизм».
У липні 1915 року цар призначив Миколая Миколайовича головно-
командувачем Кавказького фронту, а верховне командування взяв
на себе. Це викликало дуже багато хвилювань в армії і в суспільстві.
Після катастроф на «Ходинці» під час коронування та під час Япон-
ської війни у народі вважали царя Миколу II «нещасливим» і боялися, що він принесе нове нещастя. Дуже негативне враження справ-
ляло те, що фактичне регентство, після виїзду царя на фронт, пере-
йшло до цариці Олександри, ще більше непопулярної, ніж цар.'" Війна затягувалася. Фронти стояли майже без змін. У травні 1916
року, знову на вимогу союзників, російські війська південно-захід-
нього фронту, під проводом генерала А. Брусілова, завдали австрій-
цям тяжких поразок і зайняли широку смугу Галичини та Волині.
«Брусіловський» наступ значно допоміг Франції, яку німці тіснили
під Верденом, але цей наступ для російського фронту дав небагато.'" Поволі економіка почала захитуватись. Залізниці не справлялися з перевозами, у промислових центрах не вистачало продуктів, обни-
зилась продуктивність праці, бо кваліфікованих робітників замі-
няли жінки; підлітки, воєннополонені. Почалися перебої у праці
цукроварень, млинів. У сільському господарстві не вистачало чоловіків, коней, рема-
ненту. Посівна площа у 1916 році зменшилася в Україні на 1.900.000
десятин, гуртовий збір збіжжя у порівнянні з р. 1913 обнизився на
200.000.000 пудів. Найбільше потерпіли малоземельні селяни: на
1917-ий рік в Україні з 3.980.000 селянських господарств 640.000 не
мали засівів, 1.400.000 не мали коней, а 1.142.000 не мали корів.'" 1916-ий рік позначився рядом страйків та заворушень, що відбу-
валися під гаслом «Геть з війною». Особливо багато було їх у Донбасі
— в Горлівці, Бахмугі, в Катеринославі, Харкові, Миколаєві — там,
де були великі заводи. Керували тими заворушеннями підпільні
соціялістичні організації. Цей настрій перекидався на фронт, внаслі-
док чого цілі полки відмовлялися йти в бій. Становище погіршували
маси «запасних», які місяцями сиділи у касарнях, чекаючи, коли
їх вишлють на фронт. Вони сиділи без діла, бо не вистачало руш-
ниць для муштри, «Запасні» були легкою здобичею для революцій-
них агітаторів, 3 приводу вибуху заворушень командувач Київської
Військової Округи писав у Ставку верховного головнокомандувача:
«не зважаючи на репресивні заходи, повстання, як зараза спалаху-
ють то в одному, то в іншому пункті і набрали останнім часом вели-
кого поширення»."" Кривава війна, без перспектив, із фронтами, які стояли непоруш-
но, втомила всіх. Непопулярний вищий провід викликав незадово-
лення у Державній Думі, серед війська, у запіллі. Постійна зміна
міністрів підривала до них довір'я. Вирішування справ держави, на-
роду здебільшого залежало від особистих симпатій чи антипатій мо-
нарха, цариці, диктувалось побоюваннями, що той або інший міні-
стер має зв'язки з Державною Думою, земством. Прийняття царем
ролі верховного головнокомандувача, замість популярного великого
князя Миколая Миколайовича, справило у масі населення неґатив-
не враження, воно робило царя відповідальним за помилки та нев-
дачі і позбавляло його авреолі. Перебування царевича — хлопчика
Олексія у Ставці надавало їй приватного характеру. У широких ко-
лах, починаючи з членів царської родини й закінчуючи звичайним
"елянином, зростала ворожість до цариці Олександри, яка фактично
управляла державою, і це підривало будь-яке довір'я до влади. На початку 1917 року в Петербурзі скупчилося коло 200.000 «за-
пасних» солдатів, яких мали навесні відрядити на фронт. Жили
вони одним життям з населенням міста і легко піддавалися револю-
ційній пропаганді, також і большевицькій. У місті не було надій-
них полків. Випадково, через сніжні завірюхи, 23 лютого забракло
хліба в пекарнях, і в столиці почалося хвилювання. Застрайкувало
90.000 робітників. По вулицях ходили демонструючі робітники із
гаслами: «Долой войну!» «Долой самодержавие!» Демонстрації при-
пинились, коли 24 лютого в крамницях з'явилося досить хліба. Ніхто з адміністрації не надавав тому рухові важливого значення.
Державна Дума хотіла була використати його, щоб добитися відпо-
відального міністерства. А тим часом на вулицях залунали пострі-
ли. Були забиті й серед поліції, і козаків, і робітників. 25 лютого проголошено перерву праці Державної Думи на кілька
тижнів. Повстання розгорялося. У проклямаціях закликалося до по-
валення режиму. 27 лютого до повстання приєднався Волинський
запасний полк, у якому було багато українців. Не зважаючи на це,
не звертаючи уваги на зміцнення впливу революційних партій (есе-
рів, есдеків і большевиків), які керували заворушеннями, кабінет
міністрів не надавав рухові значення. Тому, що Державну Думу
тимчасово розпущено, зорганізовано 27 лютого Тимчасовий Комітет
Державної Думи, до якого ввійшли представники різних фракцій
На голову Комітету обрано голову Державної Думи, М. Родзянка.
У той же день зреволюціонізована маса обрала «Раду робітни-
чих та солдатських депутатів». Утворилося два уряди, при чому ре-
альна си^а була в руках Ради робітників та солдатів."' 27 лютого в Ставці одержано повідомлення про повстання в Пет-
рограді й участь у ньому війська.
| 
