Будь-яка трудова діяльність незалежно від фаху працівника та його галузевої належності передбачає наяв­ність щонайменше п'яти основних складових частин. До них відносять: а) предмет праці, тобто те, на що спрямована праця; б) засоби праці - машини, механізми, інструменти, пристосування, тобто знаряддя праці, а також будівлі та споруди, в яких відбувається трудовий процес; в) спосіб дії на предмет праці, або технологія діяльності; г) організацію праці, тобто упорядкування процесу праці в просторі і часі; д) саму працю, як доцільну діяльність працівника, який за допомогою засобів праці, технології і певної організації впливає на предмет праці з метою присто­сування його до своїх потреб.

Залежно від вибору тих чи інших предметів праці, засобів праці та технології будуть змінюватись кількісні та якісні показники виробництва, рівень досягнення поставленої мети. Це саме відноситься до організації праці: по-різному організована праця призведе до різних екологічних і соці­альних результатів. Таким чином, організація праці, як система взаємодії працівників один з одним, із засобами виробництва в процесі трудової діяльності, є важливим постійно діючим чинником досягнення високих кінцевих результатів.

Важливу роль для розвитку НОП в країні відіграла Всесо­юзна нарада з організації праці (червень 1967 р.). Підсумком наради стали "Рекомендації з організації праці", де було сформульовано визначення, яку організацію слід вважати науковою, які елементи становлять зміст організації праці, окреслено основні завдання, які повинна вирішувати НОП. Серед основних напрямків наукової організації праці названо такі:

- розробка раціональних форм поділу та кооперації праці;

- поліпшення організації та обслуговування робочих місць;

- вивчення і поширення передових прийомів та методів праці;

- підготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

- удосконалення методів матеріального і морального стимулювання праці;

- розширення сфери нормування праці;

- поліпшення умов праці, впровадження фізіологічне обгрунтованих режимів праці та відпочинку;

- посилення роботи з виховання робітників і службовців у дусі свідомого ставлення до праці, суворого дотримання державної і трудової дисципліни.

У рекомендаціях було особливо підкреслено, що лише при проведенні роботи одночасно з усіх напрямків НОП можна найповніше використовувати досягнення науки і передового досвіду, привести в дію резерви зростання продуктивності праці, отримати найбільшу економію.

Згадана вище Всесоюзна нарада також визначила три групи завдань НОП. Усі вони тісно пов'язані між собою, серед них немає головних і другорядних.

Економічні завдання спрямовані на досягнення високого рівня продуктивності праці за рахунок поліпшення викорис­тання живої праці та речовинних елементів виробництва (засобів і предметів праці). Економічна спрямованість удос­коналення організації праці має велике значення, особливо в ринкових умовах, та цього недостатньо. Науковий підхід до організації праці вимагає від неї психофізіологічної спрямованості.

Психофізіологічні завдання полягають у забезпеченні найсприятливіших умов для нормального функціонування й відтворення робочої сили, для збереження здоров'я і праце­здатності трудящих за рахунок зниження фізичної важкості та нервово-психічного напруження праці, поєднання фізичної праці з розумовою, створення раціональних режимів праці та відпочинку.

Соціальні завдання передбачають створення умов для постійного зростання культурно-технічного рівня праців­ників, всебічного підвищення ступеня змістовності та привабливості праці.

2.2. Поділ і кооперація праці

Суспільний поділ праці - це процес, що постійно розвивається і поглиблюється. Доведено, що поглиблення і всебічний розвиток суспільного поділу праці є загальним економічним законом функціонування продуктивних сил суспільства.

Поділ праці - це процес відокремлення різних видів діяльності, спеціалізація працівників на виконанні певного кола функцій, за якої окремі працівники виконують різні роботи або операції, що доповнюють одна одну. Теоретичні основи поділу та кооперації праці розробили К. Маркс і Ф. Енгельс. Існує загальний поділ праці - відокремлення видів Діяльності у межах всього суспільства (відокремлення про­мисловості, сільського господарства, транспорту тощо); частковий поділ - відокремлення видів діяльності всередині Даної галузі (автомобіле- та верстатобудування у машинобудуванні, тваринництво і рослинництво в сільському госпо­дарстві); одиничний поділ - відокремлення видів робіт усередині підприємства (поділ на цехи, виробничі дільниці, бригади, розподіл робіт між окремими виконавцями).

Економіка та організація праці на підприємстві вивчає лише одиничний поділ, в якому виділяють три форми: функціональний, технологічний і кваліфікаційний поділ праці.

Функціональний поділ праці передбачає поділ персоналу підприємства на функціонально однорідні групи відповідно до тих функцій, які вони виконують. Усі працівники підприємства поділяються на такі функціональні групи:

- робітники, яких у свою чергу можна поділити на основ­них, тобто зайнятих безпосереднім виготовленням основної продукції підприємства та допоміжних, котрі безпосередньо не вироб­ляють продукції, але забезпечують нормальне функціо­нування основного виробництва;

- інженерно-технічні працівники (ІТП) та службовці, яким відводиться роль загального управління і технічного керів­ництва;

- молодший обслуговуючий персонал (МОП), учні та охорона. До молодшого обслуговуючого персоналу відно­сять прибиральниць, двірників, гардеробників та ін. У функ­ціональній групі "охорона" виділяють сторожову, воєні­зовану, пожежну охорону та ін.

Функціональний поділ дозволяє виділити окремі групи півників за професіями та спеціальностями.

Технологічний поділ праці передбачає диференціацію праців­ників і робіт за ознакою їх технологічної однорідності - спочатку по стадіях (заготівельне виробництво), обробне, збиральне у машинобудуванні) або переділах (доменне, мартенівське, прокатне виробництво у металургії) з утворенням відповідних цехів, а потім - по фазах (кування, штампування, розмічування, зварювання, різання в обробній стадії машинобудування) з утво­ренням спеціалізованих дільниць, поточних ліній тощо. Фази у свою чергу складаються з виробничих операцій.

Третя форма - кваліфікаційний поділ праці - здійснюється у робітників виходячи зі складності виконання ними трудових функцій, у ІТП і службовців - зі складності та відповідальності функцій і робіт, які вони виконують. Рівень кваліфікації робітників встановлюється на основі присвоєння їм кваліфікаційних розрядів.

Для вирішення практичних питань поділу праці викорис­товують поняття "межі поділу" і "рівень поділу". Мела поділу - це нижня і верхня межа, нижче та вище яких, відпо­відно, поділ праці є недопустимий. Рівень поділу - це прийнята розрахункова або фактично досягнута величина, яка характеризує стан поділу праці.

Існують такі межі раціонального поділу праці: технічні, економічні, психофізіологічні та соціальні.

Одиницею поділу праці є виробнича операція, яка може бути як простою, так і складною. Тому нижньою межею по­ділу праці буде виробнича операція, що складається з одного трудового прийому, як сукупності трудових дій і рухів робітника. Верхньою межею поділу праці буде виготовлення на одному робочому місці всього виробу в цілому.

Психофізіологічні межі поділу праці визначаються величиною фізичних і нервово-психічних навантажень на працівника протягом робочого дня. Для фізичних наванта­жень нижня межа становить витрати енергії у розмірі 2,5 - кал/хв., верхня межа - 4,5 - 5 ккал/хв. Для нервовопсихічних навантажень нижня межа обмежується такими параметрами: число об'єктів спостереження, що визначають рівень напруження уваги, повинно бути не більше 5-ти; тривалість зосередженого спостереження не повинна перевищувати 25% змінного часу; темп роботи не може пере­вищувати 360 рухів на годину. Для верхньої межі ці параметри не повинні перевищувати відповідно: 25-ти об'єктів спостереження, 75% змінного часу на зосереджене спостереження і 1080 рухів на годину.

Соціальні межі поділу праці визначаються рівнем монотонності праці та плинності персоналу, ставленням пра­цівників до праці, станом міжособових стосунків. Моно­тонність праці регламентується тривалістю однорідних опе­рацій, що повторюються протягом робочого дня. Граничним значенням є тривалість таких операцій не менше, ніж 30 сек, частота повторюваності різнорідних елементів операції по­винна бути не менше від п'яти за 30 сек.

Якщо межі поділу визначають межі допустимих рішень Щодо організації праці і виробництва, то для конкретної ви­робничої ситуації важливо знайти найкращий варіант, тобто оптимальний рівень поділу праці, який розраховується на основі використання економічних психофізіологічних і соціальних критеріїв.

До економічних критеріїв поділу праці відносять затрати Робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт, рі­вень використання кваліфікації працівників, тривалість ви­робничого циклу виготовлення виробу, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибуток підприємства Психофізіологічними критеріями поділу працює показники працездатності людини, яка залежить від санітарно-гігіє­нічних умов праці, ступеня важкості та напруження праці, поєднання фізичних навантажень з розумовими. Соціальним критеріями поділу праці є стабільність колективу, низька плинність персоналу, висока дисципліна праці, хороший стан міжособистих відносин між працівниками, задоволеність змістом і умовами праці.