Безпосереднім наслідком поділу праці є кооперація (лат. співробітництво). Праця, поділена за функціями, професіями, операціями, не може привести до створення готової продукції без об'єднання трудової діяльності спеціалізованих робіт­ників. Таке об'єднання окремих виконавців для досягнення спільної кінцевої мети виробництва називається в економіці кооперацією праці. Трьом видам суспільного поділу праці відповідають три види кооперації праці у суспільстві в цілому, у галузі, на підприємстві. Економіка та організація праці причетні до останнього з трьох видів, який здійснюється у вигляді міжцехової, міждільничної і внутрішньодільничної кооперації.

Одним з основних напрямків удосконалення поділу та кооперації праці є розвиток суміщення працівниками фахів і трудових функцій розширення зон обслуговування.

Суміщення фахів - це така форма організації праці працівника, коли він у свій робочий час (законодавче встановлений і передбачений правилами внутрішнього тру­дового розпорядку дня) виконує, поряд з роботами по основній професії (спеціальності), також роботи по одній чи декількох інших професіях (спеціальностях). Віднесення робіт до того чи іншого фаху (спеціальності) здійснюється відпо­відно до Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і робітників, кваліфікаційних довідників посад керівників, спеціалістів і службовців для виробничих галузей, кваліфікаційного довідника посад службовців бюджетної сфери.

Суміщення функцій - це виконання поряд з обов'язками по основному фаху окремих функцій, які раніше викону­валися працівниками інших професій. Зберігаючи профіль °єі роботи, працівник-частково виконує роботу іншого працівника. Наприклад, токар виконує функції налагодження свого верстата, хоча Це є обов'язком робітника іншого фаху - слюсаря-наладчика.

Суміщення професій і функцій слід розвивати в таких напрямках:

- суміщення різнорідних професій, що обумовлено вико­ристанням багатопрофільного технологічного обладнання,

- суміщення основної роботи з роботою по технічному обслуговуванню свого обладнання (наладка, дрібний ремонт),

- суміщення основної роботи з господарським обслуго­вуванням робочого місця (прибирання);

- суміщення різнорідних, але взаємопов'язаних робіт допо­міжного характеру;

- укрупнення надмірно подрібнених операцій, підвищення змістовності праці.

Розширення зон обслуговування відрізняється від сумі­щення професій тим, що тут відбувається суміщення робіт в рамках одного фаху. Завдяки цьому можна досягти поліпшення використання робочого часу; вивільнення пра­цівників, робочий день яких завантажений не повністю, підвищення змістовності праці.

Робоче місце слід розглядати як первинну ланку виробничого процесу, його організаційно-технічну основу.

Робоче місце - це певна частина виробничої площі Дільниці, цеху або служби, закріплена за окремим робітником чи групою робітників й оснащена всім необхідним для виконання виробничого завдання. Саме на робочому місці створюються умови, що значною мірою Означають ступінь ефективності праці.

Робочі місця відрізняються одне від одного залежно від галузі народного господарства (промисловості), характеру праці (фізична розумова; важка, легка; різноманітна, монотонна), умов праці (комфортні, несприятливі) та багатьох інших чинників.

Залежно від типу виробництва робочі місця можуть бути масового, серійного, одиничного виробництва; за рівнем механізації робочі місця поділяються на ручні, механізовані, автоматизовані: за характером розташування у просторі - стаціонарні та рухомі; за формою організації праці - інди­відуальні та колективні; за кількістю устаткування, що обслуговується - одноверстатні та багатоверстатні; за сту­пенем спеціалізації - спеціальні, спеціалізовані, універсальні.

Робочі місця поділяють також за професійною ознакою і функціями, які виконує працівник, наприклад, робочі місця керівників, спеціалістів, робітників, молодшого обслуговуючого персоналу і т.д.; за кількістю основного технологічного обладнання - без обладнання, одноверстатні, багатоверстатні; за умовами праці - з нор­мальними умовами, з важкою фізичною працею, з шкід­ливими і важкими та особливо шкідливими і важкими умо­вами праці [33, с. 104-106].

Робочі місця у галузях народного господарства класифікуються також за належністю:

- власні робочі місця підприємства;

- орендовані даним підприємством робочі місця;

- орендовані у даного підприємства робочі місця;

робочі місця надомників.

За укомплектованістю робочі місця поділяють на:

- діючі робочі місця;

- вакантні робочі місця;

- резервні робочі місця;

- зайві робочі місця;

Під раціональною організацією робочого місця треба Розуміти комплекс заходів, спрямованих на створення на ньому всіх необхідних умов для високопродуктивної праці при повному використанні технічних можливостей устаткування, на підвищення змістовності праці, на збереження здоров'я працюючих.

Оснащення робочого місця - це сукупність розміщеного тут основного й допоміжного устаткування, технологічного та організаційного оснащення.

Типовими основними видами оснащення робочого місця є такі:

- основне технологічне обладнання, призначене для виконання основної роботи на даному робочому місці;

- допоміжне обладнання - підйомне, транспортне устат­кування;

- технологічне оснащення - робочі та вимірювальні інструменти, пристосування, запасні частини, канцелярське приладдя та ін.;

робоча документація і спеціальна література - інструкції, технологічні карти, довідники, посібники;

- організаційне оснащення - робочі меблі, столи, стільці, шафи стелажі, інші засоби та пристосування для розміщення технологічного оснащення;

- засоби безпеки - огорожі, засоби індивідуального захисту, протипожежної безпеки, вентиляції та ін.;

- засоби освітлення, зв'язку та сигналізації;

- робоча тара, господарські засоби.

Засоби оснащення поділяють на постійні та тимчасові. Постійні засоби оснащення є на робочому місці завжди, неза­лежно від виду та характеру робіт. Тимчасові, на відміну від постійних, надаються робочому місцю для проведення одноразових або випадкових робіт.

Планування робочого місця - це доцільне просторове розміщення у горизонтальній і вертикальній площині засобів виробництва, необхідних для здійснення трудового процесу. Раціональне планування робочого місця - основа ефек­тивних методів і прийомів праці, бо виключає або зводить до мінімуму зайві й нераціональні рухи робітника, економить його енергію

Обслуговування робочих місць складається з таких функцій:

- виробничо-підготовчої - комплектування предметів праці, видача виробничого завдання й технічної доку­ментації, проведення виробничого інструктажу (виконують розподілювачі робіт, диспетчери, майстри і технологи);

- інструментальної;

- налагоджувальної;

- налагоджування;

- контрольної;

- транспортно-складської;

- підтримання у робочому стані основного та допоміжного устаткування;

- енергетичної;

- ремонтно-будівельної;

- господарсько-побутової.

На практиці застосовуються три основних види систем обслуговування робочих місць - централізована, децентра­лізована й змішана.

При централізованій системі обслуговування усіх робочих місць здійснюється єдиними функціональними службами підприємства. Це дає можливість ефективно використо­вувати робочий час робітників у галузі обслуговування, спеціалізувати їх на виконанні певних робіт, механізувати цю працю, концентрувати їхні зусилля, при необхідності, певних ділянках.

Децентралізована система обслуговування вимагає створення функціональних допоміжних служб у кожному виробничому цеху (інструментальна, транспортна, дільниця налагодження тощо), підпорядкованих керівництву цього підрозділу.

Найпоширенішою є змішана система, що передбачає виконання частини функцій обслуговування централізовано (наприклад, транспортної, енергетичної, ремонтно-меха­нічної, технологічного контролю), частини - децентра­лізовано (наприклад, налагоджувальної, інструментальної).

Незалежно від прийнятої системи обслуговування може застосовуватися одна з трьох форм його організації: чергове обслуговування, планово-запобіжне обслуговування, стандартне обслуговування.

Серйозні вимоги до організації робочих місць на науковій основі вимагають значних витрат від підприємств на проведення відповідних психофізіологічних, ергономічних досліджень, чого багато підприємств не може собі дозволити через брак коштів. У той же час робітники, зайняті на виконанні однорідних виробничих операцій, працюють приблизно в однакових умовах і на продуктивність їх праці впливають одні й ті ж чинники. Саме тому виникла ідея розробляти типові проекти організації робочих місць.

Ініціаторами розробки таких проектів були у колишньому Радянському Союзі в 60-ті роки новосибірські підприємства, а уже на початку 90-х років лише у промисловості зусиллями наукових установ було створено понад 4 тис. типових про­ектів організації робочих місць, що дало змогу організувати на високому рівні працю понад 70% працівників промислових підприємств. Вважають, що впровадження типового проекту стимулює зростання продуктивності праці робітників на 5 - 6%, ІТП та службовців - на 4 — 5%.

Основні рішення проекту в стислій формі містяться у карті організації праці, до проекту додаються схеми, креслення, переліки потрібного устат­кування, оснащення.

З типовими проектами організації робочих місць безпосередньо пов'язаний другий за масштабністю й зна­ченням захід НОП 80-х років - атестація робочих місць. Під атестацією робочих місць розуміють їх комплексну перевірку на відповідність технічним, економічним, орга­нізаційним і соціальним вимогам.