Фома Аквінський засуджував лихварство. На його думку, стягу­вати проценти, надаючи гроші в позичку, означало б продавати те, чого насправді не існує. Тут немає рівності, а тому нема і справед­ливості. Оскільки гроші винайдено для обміну, «перший і головний результат користування грошима полягає в їх уживанні або витра­ті». Через це несправедливо, крім повернення самих грошей, отри­мувати ще й плату за користування ними. Водночас Аквінат пого­джувався з тим, що процент можна розглядати як винагороду за ризик утратити позичені гроші та як своєрідне відшкодування втра­чених доходів, котрі позичкодавець міг би мати, використавши по­зичені комусь гроші у власних інтересах. Тим самим Фома Аквінсь­кий займав компромісну позицію не тільки з питання торгового прибутку, а й процента.

Проблемі грошей було присвячено «Трактат про походження, природу, юридичну підставу та зміну грошей», написаний францу­зьким ученим Школою Оремом (Оресмом) (бл. 1323 — 1382). У ньому висловлено думку, що гроші є штучним інструментом, який люди винайшли задля полегшення товарообміну. Золото та срібло стали грошима завдяки своїм природним властивостям. Спочатку вони були звичайними товарами і лише поступово набули ролі гро­шових металів. Нікола Орем був противником псування монети, оскільки вона не є власністю короля, хоч і карбується з його портре­том. Він зазначав, що зміна ваги і цінності монет завдає збитку тор­гівлі та кредиту, знецінює різні грошові доходи. Отже, заслугою Орема є спроба розкрити походження і суть грошей, закономірності грошового обігу.

З сучасників досить глибоко досліджував економічну цінність грошей Рікардо. Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошово­го обігу. Це не випадково. Досконало знаючи правила біржової гри, він намагається теоретично обгрунтувати проблему грошового обі­гу. Крім того, це питання було тоді надзвичайно актуальним у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 p. обміну банк­нот на золото, що зумовило їхнє знецінення. Саме тому Рікардо взяв активну участь у полеміці, що розгорнулася з цього приводу.

Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє про­ект системи паперового грошового обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для надання їм цінності необхідно, щоб їхня кількість «регулювалась згідно з цінністю металу, який служить грошовою одиницею». Пізні­ше, однак, Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії грошей. Він заявив, що в обігу може бути будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоятиме сукупна маса товарів. Співвідношення цих вели­чин і визначає як рівень цін, так і цінність самих грошей.

4. Походження, суть та вартість грошей

Щоб дати науково достовірне тлумачення суті грошей, потрібно перш за все дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не дала однозначного пояснення цього процесу.

Починаючи з Арістотеля і до 18 ст. в теорії грошей була широко розповсюджена думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей одержало назву раціоналістичної концепції.

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А.Смітом, Д.Рикардо, К.Марксом довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі в формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити це було досить складно: бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не співпадали. Наприклад, власник шків овець хотів виміняти на них зерно, але власнику зерна потрібна була сокира. Добре, якщо власник останньої мав потребу в шкірах овець, тоді обмін міг відбутися. У противному разі всі троє нічого не могли придбати і поверталися з ринку зі своїми товарами.

Поступово учасники обміну впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є такий, який найчастіше питають, тобто він має найбільшу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкір одразу обміняє їх на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку ¾ сокиру, а за неї ¾ зерно.

В даному випадку сіль виступає для власника шкір не просто споживною вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком і ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну. Їх починають приймати всі в обмін на звичайні продукти, і тим самим вони поступово набувають нової споживної вартості ¾ властивості бути загальним товарним еквівалентом. В окремих місцевостях, де з глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари на роль загального еквіваленту. В такій ролі у різних народів виступали худоба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.

Стихійне закріплення за одним з товарів ролі загального еквіваленту означало по суті появу грошей в їх найпростішому вигляді Вони вже могли виконувати висхідні, базові грошові функції ¾ засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився.

В міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності праці, ускладнення та розширення територіальних меж обміну ринок неухильно посилював вимоги до грошового товару. Зокрема, посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися і відновлювати потрібну форму, довготривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності тривало утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування вказаних вимог призвело спочатку до заміни в ролі загального еквіваленту звичайних товарів першої необхідності /худоба, сіль, зерно/ товарами ¾ прикрасами /перли, черепашки, хутра тощо/, а потім цих останніх ¾ кусочками металів, спочатку звичайних /залізо, мідь/, а потім ¾ благородних /срібло, золото/.

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару, як його здатності задовольняти певну потребу людини, і його специфічної споживної вартості як грошей ¾ здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо. В цій якості грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався зв’язок останнього з першочерговими життєвими потребами в кінцевому рахунку взагалі передати роль грошей нематеріальному носію, що сталося в середині 20-го століття через демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей ¾ це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей одержало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення суті грошей З нього випливає ряд важливих в цьому відношенні висновків:

по-перше, гроші за походження ¾ це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення із широкого ряду звичайних товарів одного ¾ грошового;

по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;

по-третє, гроші не можуть бути відмінені чи змінені угодою людей або рішенням держави до тих пір, поки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само, як і не можуть бути “введені” там, де таких відносин не існує.

Визнання еволюційної концепції походження грошей не відміняє зовсім питання про роль раціонального фактора в творенні грошей, перш за все про роль держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують в тісному взаємозв’язку і взаємовпливі. Тому нема підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не конституююча, а трансформуюча, тобто не держава створює гроші як економічне явище, але вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання суспільної ролі. Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грішми, держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їх суті, не визначають і не відміняють її, тобто мають чітко визначені межі. Якщо ж держава в своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад, емітує такі гроші, які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а отже ¾ перестають бути грішми по суті, то сама економічна дійсність почне “шукати” чи створювати більш надійні гроші, зокрема вдасться до послуг іноземної валюти чи кредитних зобов’язань /векселів/ надійних комерційних структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на гроші вказаними межами, замінити “неякісні” гроші якісними, провівши грошову реформу, і надалі рахуватися з об’єктивною природою грошей в своїх трансформуючих діях.