Правові засади застосування векселів в господарському обороті України.

Весксельний обіг в Ураїні здійснюється згідно з Постановою Верховної Ради України від 17.06.92 р. №2470-XII “Про застосування векселів у господарському обороті України” на засадах Однакового закону про переказний і простий вексель, прийнятого Женевською конференцією 1930 року. Цей закон застосовується в Україні у вигляді “Положення про переказний і простий вексель”, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. №104/1341.

Таким чином, Україна належить до кола країн, що утворюють женевську систему вексельного права (до цієї системи входять країни, які або керуються Однаковим законом про переказний і простий вексель з можливими змінами щодо своєй специфіки, або використали цей закон як зразок для національного господарства).

Іншу значну систему вексельного права утворюють країни англоамериканського права: Великобританія, де діє Закон про переказні векселі 1882 року, США, де використання векселя передбачається Однаковим Торговельним Кодексом 1962 року, і країни, законодавство яких базується на англо-американській системі права.

Окрему групу утворюють країни, вексельне законодавство яких не належить до жодної з двох основних систем права і не базується на якомусь одному, спільному для всіх цих країн, законі.

Зазначене групування країн за специфікою вексельного господарства до певної міри відіграє позитивну роль, коли справа стосується економічної інтеграції. Підприємцям з країн, що входять до однорідної за законодавством групи, легше використовувати вексельні зобов¢язання в розрахунках із зарубіжними партнерами.

Вексель ¾ цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов¢язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векследержателю).

Векселі бувають прості і переказні.

Простий вексель вміщує такі реквізити:

назву ¾ “простий вексель”;

просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

зазначення строку платежу;

зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

назву того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

дату і місце складання векселя;

підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель вміщує такі реквізити:

назву ¾ “переказний вексель”;

просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;

зазначення строку платежу;

назву того, хто повинен платити (платника);

зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

назву того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

дату і місце складання векселя;

підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених вище реквізитів не має сили векселя, за винятком таких випадків:

вексель, строк платежу в якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред¢явленням;

при відсутності особливого зазначення, місце, позначене поруч з назвою платника (місце складання документа ¾ для простого векселя), вважається місцем платежу, і разом з тим, місцем проживання платника (векселедавця ¾ для простого векселя);

переказний вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поруч з назвою векселедавця.

Керуючись вимогами Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, Кабінет Міністрів України і Національний банк України спільною постановою від 10.09.92 р. №528 затвердили Правила виготовлення і використання вексельних бланків.

І хоча в назві йдеться лише про бланки, ці Правила визначають також основні умови випуску та обігу вексельних зобов¢язань. Серед них такі:

використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи ¾ суб¢єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України;

векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України;

вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та завіряється печаткою.

Вексельні бланки купуються підприємствами в комерційних банках України. Під час придбання вексельних бланків покупці в обов¢язковому порядку, крім вартості бланку, сплачують державне мито за кожен бланк у розмірі 10 відсотків від неоподаткованого мінімуму доходів громадян, якщо інше не передбачено законодавством України. Державне мито зараховується в доход Державного бюджету України.

Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються.

На зміст другого підпункту слід звернути особливу увагу, оскільки він означає, що суб¢єкт підприємницької діяльності ¾ резидент України не має права виписувати вексель або передавати його на користь суб¢єкта підприємницької діяльності ¾ нерезидента України.

Питання можливості виставлення векселя на користь нерезидента також розглядається статею 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (від 23.09.94 р. №185/94-ВР), згідно з якою резиденти ¾ імпортери продукції мають право виписувати векселі на користь нерезидентів ¾ постачальників.

Таким чином має місце певна законодавча колізія, коли два нормативних документи частково суперечать один іншому. Виходячи з цього проблема виглядає таким чином, що:

Резидент України може виписувати простий вексель на користь нерезидента у разі укладення з ним імпортного контракту щодо поставки товарів (робіт, послуг). При цьому індосамент векселів на користь нерезидентів не передбачається.

Під час всіх інших зовнішньоекономічних розрахунків, зокрема, за фінансовими зобов¢язаннями, видача та індосамент векселів за межі України не допускаються.

Порядок розрахунків за допомогою векселів.

2.1. Видача векселів.

Підставою для видачі векселя є договір на поставку (продаж) товарів (здійснення робіт, надання послуг), що підтверджує “товарність” векселя.

Комерційні банки мають право приймати векселі в погашення наданого кредиту.

Слід мати на увазі, що згідно із статтею 220 Цивільного кодексу України у разі заміни за згодою сторін одного зобов¢язання (договір на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг) іншим (зокрема, векселем) перше зобов¢язання втрачає силу. Тобто єдиним дійсним зобов¢язанням залишатиметься вексель і тому слід уважно ставитись до дотримання усіх процедур, пов¢язаних з обігом векселів.

Заповнення векселів.

Вексельний бланк друкованим і недрукованим (читабельним) способом.

Сума платежу за векселем обов¢язково заповнюється цифрами та літерами.

Вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та завіряється печаткою.

Згідно з Правилами виготовлення та використання вексельних бланків суб¢єктами вексельних відносин є тільки юридичні особи. Підпис на векселі складається з підписів керівника і головного бухгалтера юридичної особи і має бути завірений печаткою. Структурні підрозділи юридичних осіб (зокрема, філії комерційних банків) також мають право здійснювати підписи на векселі, яке надається їм окремим дорученням (з належним оформленням) головного підрозділу юридичної особи.