Загальні відомості

Офіційна назва - Ісламська Держава Афганістан (The Islamic State of Afghanistan).

Географічне положення - розташована на Середньому Сході у північно-західній частині Центральної Азії. Межує з Пакистаном на півдні і сході, Іраном - на заході, Туркменістаном, Узбекистаном і Таджикистаном - на півночі, Китаєм та Індією - на крайньому північному сході.

Площа території - 652,2 тис. кв. км.

Столиця - Кабул (Kabul) - близько 750 тис. жителів (2000 р.).

Інші великі міста - Кандагар (339,2 тис.), Мазарі-Шаріф (239,8 тис.), Чарікар (196,7 тис.), Герат (166,6 тис.).

Адміністративний поділ - 29 провінцій (province).

Офіційні мови - пушту і дарі.

Релігія: населення сповідує в основному іслам сунітського спрямування (суніти - 74%, шиїти - 15%, індуїсти, іудеї.)

Грошова одиниця - афгані = 100 пулам.

Національне свято - 19 серпня - День відновлення незалежності (1919 р.)

Національні символи: упродовж останніх 23 років війни кожне з численних угруповань, які ворогували в Афганістані, мало власний прапор. Нова афганська адміністрація прийняла рішення повернутися до колишнього прапора, законодавчо закріпленого Конституцією у 1964 році після введення колишнім королем Захір Шахом конституційної монархії. 29 січня 2002 року у Кабулі офіційно піднятий національний прапор Афганістану - відроджений чорно-червоно-зелений триколор. Кожний колір цього прапора має своє значення: чорний нагадує про періоди окупації країни, позбавленої незалежності; червоний - про боротьбу за суверенітет, а зелений символізує свободу.

Згідно з цим самим рішенням уряду Хаміда Карзая, Афганістану було повернуто колишній герб.

Членство у міжнародних організаціях - ООН (з 19 листопада 1946 року), Рух Неприєднання, Організація Ісламської Конференції - ОІК (з 1969 року), Азіатський банк розвитку, Азійсько-Тихоокеанський Центр об'єднаного сільськогосподарського розвитку (CIRDAP), МБРР, МВФ, Міжнародна федерація Червоного Хреста і Півмісяця (МФЧХП).

Населення

Кількість населення. За даними першого загального перепису 1979 року населення Афганістану становило 15,54 млн. осіб, з яких 2,5 тис. вели кочовий спосіб життя. Згідно з приблизними оцінками на 2001 рік, у країні проживало близько 26,80 млн. осіб.

Густота населення становить 41,1 тис. осіб на кв. км. Найбільше заселені долини на Бактрійській рівнині, річках Кабул і Геріруд, оазиси на річці Аргандаб. Південні пустелі і високогірні райони центрального і північно-східного Афганістану майже безлюдні.

Національний склад. Афганістан - багатонаціональна країна.

Населення на 38% складається з представників пуштунських племен, які сповідують ортодоксальний іслам сунітського напрямку. Вони розселені переважно у південно-східних і південних прикордонних з Пакистаном районах. Всі пуштуни розмовляють мовою пушту.

Друге місце за кількістю (25%) посідають таджики, які проживають у північних і північно-східних районах країни, за Гіндукушем. Як народ іранського походження, вони користуються мовою дарі. Серед таджиків переважають мусульмани-суніти.

Хазарейці, народ монгольського походження, який сповідує іслам шиїтського напрямку, становлять близько 19% населення Афганістану. Вони сконцентровані у центральній частині країни. Мова - дарі. Сповідують шиїтський напрямок ісламу.

На півночі Афганістану проживають узбеки (6%), а на північному заході уздовж кордону з Туркменістаном - туркмени (3% населення). Ті й інші також належать до мусульман-сунітів.

У західних районах країни проживають перські народи, які сповідують іслам шиїтського напрямку. Інші народи (нуристанці, ваханці, киргизи, чараймаки, брагуї, казахи, пашаї та інші) нечисленні. Нуристанці до обісламлення афганським еміром у 1895-1896 роках називалися кафирами ("невірними"). Вони ведуть дуже замкнутий спосіб життя у високих горах на північ від долини річки Кабул. Кілька тисяч ваханців сконцентровані у межах вузького Ваханського коридору, а киргизи - на крайньому північному сході країни, на Памірському нагір'ї. Чараймаки, або аймаки, народ змішаного етнічного походження, живуть у горах на заході країни, уздовж афгано-іранського кордону. Белуджі і брагуї населяють деякі місцевості на південному заході країни.

Міське та сільське населення. Близько 20% населення Афганістану - кочівники і напівкочівники.

Згідно з офіційними даними, Афганістан має 64 міських і близько 35 тис. сільських населених пунктів.

В середині 1980-х років у столиці країни та адміністративних центрах провінцій було зосереджено близько 20% населення країни, відбувалося зростання населення ряду міст, у першу чергу Кабула і Джелалабада, за рахунок біженців із сіл. Але внаслідок воєнних дій 1990-х років, що відбувалися у безпосередній близькості від деяких великих міст, стався відтік населення, насамперед з Кабула і Мазарі-Шаріфа. У 1992 році кількість населення столиці та її передмість скоротилася і, за приблизними оцінками на 1996 рік, становила всього 647,5 тис. осіб проти 2 млн. на початку 1990-х років. В інших найбільших містах країни проживали: у Кандагарі - 225,5 тис. осіб, Гераті - 177,3 тис. осіб, Мазарі-Шаріфі - 130,6 тис. осіб, Джелалабаді - 58,0 тис. осіб, Кундузі - 57,0 тис. осіб.

Структура населення за віком та за статтю. Афганці до 14 років становлять 42,2% всього населення країни, від 15 до 64 років - 55,0%, 65 років і більше - 2,8%. В середньому на 100 жінок припадає 106 чоловіків.

Демографічні показники. Сучасний Афганістан має один з найвищих у світі показників дитячої смертності - 14,7 на 1000 немовлят, дуже низькою є середня тривалість життя - 46,3 року (чоловіків - 47,0 років, жінок - 45,5 року).

У 2003 році коефіцієнт народжуваності становив 41,4 немовлят на 1000 осіб, коефіцієнт смертності - 17,7 померлих на 1000 осіб, коефіцієнт міграції - 11,1 мігрантів на 1000 осіб. Річний приріст населення - 3,5%.

Середня кількість дітей у однієї жінки - 5,8.

Мова. Офіційними мовами Афганістану є пушту (користується 35% населення) і дарі (користується 50% населення). Узбеки, туркмени і киргизи належать до тюркомовних народів (11% населення). Ще 4% населення розмовляють приблизно 30 мовами і діалектами, що належать до різних мовних груп: індоєвропейської (іранської та індійської), тюрко-монгольської та інших.

Хазарейці користуються одним з архаїчних діалектів перської мови, з яким пов'язані також балучі і таджицька мова. Нуристанці розмовляють мовами, які представляють відособлену древню галузь, що виділилася з іранської та індійської мовних груп. Брагуї розмовляють мовою, що належить до дравидійської родини, вона подібна до мов народів Південної Індії.

Релігія. Майже все населення сповідує мусульманську віру. Приблизно 84% жителів - суніти, 15% - шиїти, 1% - прибічники інших вірувань.

Грамотність населення. Лише 31,5% всіх жителів Афганістану у віці від 15 років і старше можуть читати й писати, причому існує істотний розрив за цим показником серед чоловіків і жінок (відповідно 47,2% і 15,0%).

Економіка

Воєнні дії, що не припинялися протягом понад 20 років, завдали значної шкоди економіці Афганістану. Рівень життя в країні сьогодні є одним з найнижчих у світі. За оцінками Світового банку, валовий національний продукт у 2001 році становив менше 250 доларів США на душу населення.
Приблизно третина населення залишила країну. І досі на території Пакистану залишаються близько 1,2 млн. осіб, а на території Ірану - близько 1,4 млн. афганських біженців. Зруйновано багато підприємств, припинені транспортні і торговельні зв'язки між окремими частинами країни та іншими державами.
Згідно з оцінками ООН і Світового банку, відбудова Афганістану коштуватиме приблизно 15 млрд. доларів США протягом найближчих 10 років.
Крім іноземної допомоги, відбудові афганської економіки значною мірою може сприяти розвиток родовищ корисних копалин, яких чимало у надрах країни. В Афганістані є запаси нафти (Сарі-Куль), природного газу (Шибірган), кам'яного вугілля (Каркар, Ішпушта, Дарайї-Суф, Карох). На південь від Кабула знаходяться поклади мідних руд, на північ і захід від Кабула - залізних руд, біля Джелалабада - берилієвих руд. Країна також має промислові поклади марганцевих, свинцево-цинкових, олов'яних руд. На північному сході країни добувають високоякісний лазурит. Є родовища золота. Можливий видобуток високоякісного мармуру, тальку, граніту, базальту, доломіту, гіпсу, вапняку, каоліну, азбесту, слюди, смарагдів, аметистів, яшми.

Сільське господарство традиційно становило основу економіки Афганістану. Частка зайнятих у ньому - 70% всіх зайнятих країни (у промисловості - 15%, у сфері послуг - також 15%).

У 1980-х роках приблизно половина орних земель зрошувалася штучно. Для цього використовувалася система ариків, які живляться від річок і підземних джерел. Крім того, є підземні водозбірні галереї з колодязями (кяризами або канатами). Воєнні дії завдали великих збитків іригаційним спорудам, а обробіток полів став небезпечним заняттям через міни, закладені в сільській місцевості. Більша частина оброблюваних земель належить дрібним селянським господарствам. Мінеральні добрива застосовуються рідко. Зазвичай половина орних угідь для запобігання виснаженню ґрунтів залишається під паром на рік або декілька років.

Залежно від особливостей рельєфу, клімату, грунтів і висоти місцевості проводиться підбір сільськогосподарських культур. Зернові культури вирощуються на територіях до 2700 м над рівнем моря. Із збільшенням висоти місцевості провідна роль переходить від рису до кукурудзи, потім до пшениці і ще вище до ячменю. Найбільш продуктивні землі знаходяться на рівнинах, розташованих на північ від Гіндукуша, де притоки Амудар'ї утворюють широкі і родючі долини, на плато в Кабулістані, у долинах рік Кабул, Логар, Саробі і Лагман, в центральній частині країни - на нагір'ї Хазараджат, а також у долинах провінції Геріруд (поблизу Герата) і Гільменд.