Добре навчений солдат здатен швидко і непомітно пе­ресуватися на полі бою, що надає йому перевагу над про­тивником.

ВИБІР ТА ОБЛАДНАННЯ ПОЗИЦІЇ ДЛЯ СТРІЛЬБИ І МІСЦЯ ДЛЯ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Важливе значення для здобуття перемоги має і те, наскільки правильно солдат вибере місце для ведення во­гню і спостереження за противником.

На місцевості солдат відшукує природне укриття (канава, вирва, колода тощо), потім оглядає все довкола і не­помітно переміщується до нього. Перш ніж розпочати об­ладнання позиції, необхідно швидко вивчити місцевість, звернувши особливу увагу на низини, канави, борозни та інші укриття, що їх противник може використати для не­помітного наближення.

Вивчивши місцевість і переконавшись у правильнос­ті вибору місця, солдат починає рити окоп для стрільби лежачи (мал. ). Зброю кладе справа від себе на від­стані простягненої руки стволом у напрямі противника (мал. а, б, в, г, д). Повернувшись на лівий бік, вий­має піхотну лопатку і, тримаючи її за держак обома рука­ми, ударами до себе підрізає дерен. Знявши дерен, складає його збоку, щоб після риття окопу його можна було вико­ристати для маскування бруствера; землю викидає спочат­ку вперед, потім убік, щоб захистити себе від куль, ос­колків снарядів, мін.

Під час роботи голову треба тримати якомога ближче до землі, але так, щоб можна було вести постійне спосте­реження за противником (мал. ).

Викопавши передню частину окопу на глибину 20 см, солдат пересувається трохи назад і продовжує рити його далі. Ширина готового окопу — 60 см, довжина — 170 см.

Надалі окоп удосконалюється: його поглиблюють і роблять придатним для стрільби з коліна (мал. ) і стоячи (мал.).

Глибина готового окопу: для стрільби ле­жачи — до 30 см, для стрільби стоячи — до 110 см. Висо­та бруствера — 30—60 ем.

Якщо перед окопом є чагарник або висока трава, то з метою поліпшення огляду й обстрілу потрібно розчистити їх непомітно для противника. Крім того, слід підготувати

автомати Гкулемети для ведення вогню вночі. Для автома­та робиться в бруствері жолобок з таким розрахунком, щоб покладений в нього автомат був наведений точно у вказа­ному командиром напрямі. Краї жолобка утрамбовують і обкладають дерном. Кілочки-обмежувачі забивають по два біля цівки і приклада автомата. По можливості кілочки замінюють рогатками.

Дещо інші вимоги висуваються до вибору і зайняття місця солдатом, якого призначено спостерігачем. Він му­сить усе бачити й чути і при цьому залишатися непоміче­ним для противника. Місце має забезпечувати достатній огляд, маскування, укриття від вогню противника і мати зручні підходи. Не потрібно влаштовуватися на вершинах, горбах, біля одинокого дерева чи будинку, в невеликому гаю, тобто поблизу тих об'єктів місцевості, які приверта­ють увагу противника і допомагають йому орієнтуватися.

Найзручнішими для спостереження є окопи, канави, вирви від снарядів тощо. Місце для спостерігача в них оби­рається так, щоб позаду був насип, горбок чи пустир, і тоді постать спостерігача не вирізнятиметься на тлі неба.

Поблизу предметів на місцевості (стовпа, дерева) спостереження ведеться з тіньового боку в положенні ле­жачи (мал. 158, а, б). Подивіться на малюнок 159 і спро­буйте визначити, де спостерігач обрав і зайняв місце для спостереження правильно, а де — ні (відповідь знайдете у кінці теми).

Для зручності спостереження і детального огляду міс­цевості призначений спостерігачеві сектор умовно розби­вається на такі три зони спостереження: І) близька, найдо-

ступніша для спостереження неозброєним оком, на відста­ні 400—500 м; 2) середня, до 1000 м; 3) далека, до межі ви­димості. Межі зон встановлюються за добре видимими орієнтирами або предметами на місцевості. Орієнтири виз­начаються справа наліво, від себе вдалину. Подивіться на малюнок 160 і спробуйте визначити, під яким номером бу­де визначено орієнтир: «дерево», «камінь», «далекий гай», «кущі» (відповідь у кінці теми).

Спостерігач спочатку оглядає усе довкола (в наступі — від себе до противника, в обороні — від противника до себе). Потім уважніше оглядає

близьку зону (спостереження ведеться справа наліво за умовно визначеними орієнтирами від себе вдалину). Відкриті ділянки огля­даються швидше, закриті — детальніше. Про все помі­чене спостерігач доповідає командирові, не припиняю­чи спостереження. У доповіді спостерігач вказує орієн­тир і відстань від нього (вправо, вліво, далі, ближче), те, що помічено, наприклад: «Орієнтир два — вліво 50, ближче — 100, біля пожовклого куща — кулемет про­тивника» .

Спостереження є одним з основних способів ведення розвідки, від якої, як відомо, залежить успіх бою, а от­же, дії солдата-спостерігача повинні бути грамотними і вмілими.

БОРОТЬБА З ТАНКАМИ ТА ІНШИМИ БРОНЬОВАНИМИ МАШИНАМИ ПРОТИВНИКА

У бою солдатові доводиться боротися не лише з живою силою противника, а й з його технікою, особливо танками і броньованими машинами, які є небезпечними цілями і повинні знищуватися в першу чергу. Танк не страшний солдатові, якщо він діє проти нього сміливо і розважливо, добре знає його тактико-технічні характеристики, уразливі місця і вміло застосовує свою зброю. Сучасний танк М-1 «Абраме», у якого потужний двигун, велика швидкість, могутнє озброєння, має такі слабкі сторони: поганий огляд місцевості; великі, габарити; при попаданні в гусениці протитанковою гранатою танк не може рухати­ся; танк не може вражати ціль від ЗО м і ближче, якщо вона нижча за корму корпусу. Подивіться на малюнок 161 і спробуйте визначити, де у танка важливі зони, що вра­жаються: а) ручним протитанковим гранатометом; б) про­титанковими гранатами; в) зі стрілецької зброї (відповідь у кінці теми).

Вибір засобів і способів знищення броньованих об'єк­тів противника залежить від конкретних обставин. Для

ураження танків та інших броньованих цілей в бою вико­ристовуються: ПТКРС, гранатомети, протитанкові грана­ти, протитанкові міни, а також вогонь зі стрілецької зброї по оглядових щілинах.

Якщо до позиції (окопу) наближається танк і його не вдалося знищити з гранатомета, то потрібно зачекати, по­ки він підійде на відстань 25—30 м. На такій відстані вог­неві засоби танка не можуть уразити солдата. Цей момент і потрібно використати для метання протитанкової грана­ти. Якщо кинута граната не завдасть шкоди танку, то тре­ба відскочити траншеєю вбік або лягти на її дно, а коли танк пройде, швидко піднятися і кинути гранату в його борт або кормову частину (мал. ). Шсля вибуху приго­туватися до стрільби по екіпажу, який намагатиметься за­лишити танк.

При метанні гранат по танках, БМП і бронетранспор­терах противника правильна точка прицілювання має вирішальне значення, оскільки протитанкові гранати зав­дають шкоди тільки в разі безпосереднього попадання в броньовану ціль. Якщо танк рухається на солдата або від нього, треба кидати гранату назустріч чи навздогін, як по нерухомій вертикальній цілі, враховуючи при цьому, що за час польоту гранати машина встигне пройти 5—10 м.

Якщо танк рухається вздовж фронту на відстані 15—20 м від солдата зі швидкістю приблизно 15 км/год (це швид­кість людини, яка спокійно біжить), то точку прицілювання слід умовно визначити на 1/2 корпусу танка від перед­нього обрізу бічної броні.

Можливі й інші способи боротьби з танками. Один з них, який широко використовувався під час другої світо­вої війна нашими солдатами,— це осліплення танків: пропустивши танк, солдат сміливо стрибав на його бро­ню і плащ-накидкою накривав оглядові щілини. У боро­тьбі з танками та іншими броньованими цілями против­ника вирішальну роль відіграють сміливість, рішучість, навченість і непохитна впевненість солдата у своїх мож­ливостях.

Характеристики зброї і техніки зарубіжних країн вміщено у додатках 1—4.

Відповіді

1. До мал. 159: правильно обране місце для спостереження — 1, 3, 4, 7, 9; неправильно — 2, 5, 6, 8.

2. До мал. 160: орієнтири: 1 — «кущ»; 2 —«камінь»; 3 — «дерево»; 4 — «далекий гай».

3. До мал. 161: зони ураження у танка: а) ручним протитанковим гра­натометом — 1, б, 6, 7, 8, 9; б) ручною протитанковою гранатою — З, 4, 5, 7, 8, 9; в) зі стрілецької зброї — 1.