Коломия належить до найдавніших міст Галичини. На карті украінських земель 11-13 ст.ст. серед двадцяти тодішніх міст бачимо й Коломию. Проте джерел, що моли б розповісти про будівництво та архітектуру того періоду, маемо мало. Единим свідченням про існування поселення в межах староі Коломиі можуть бути висновки археологічних досліджень, проведених Я. Пастернаком в околицях Корнича / 1935-36 /. Під час цих досліджень виявлено досить велике поселення періоду мальованої кераміки / 2500-2000 рр. До Р.Х./, котре містилося в природно укріплених місцях “ Корнів” та “Пасічна”. Знайдені тоді рештки де- кількох жител, серед яких найкраще збереглися три, які свідчили, що в плані вони були однокамерними, стіни складались з дерева і обмащувалися глиною. Підлоги викладали камінними плитами. В куті одніеі хати розміщено вогнище, що “… скла- дене трьома шарами плиток, кожна з яких підмащена тонкою верствою жовтоі гли- ни”. В урочищі “Козина” вчені розкопали два однокамерні житла, стіни котрих також були дерев”яними і підмащені глиною. В куті одніеї з хат “..знайдено куски кераміки, прикрашеної хвилястим слов”янським орнаментом, ритим з допомогою гребня”. Оскільки, крім згаданих, в межах міста жодних археологічних розкопок не проводили, то і сліди стародавнього будівництва з”являються щойно в середньовіч- них часах.

Досить джерел, серед котрих найбільше польських, вказують, що вже в 13 ст.

Коломия була значним середньовічним містом, центром промислу і торгівлі сіллю, поташем м”ясом, втробами з дерева, воском, полотном. Як і кожне слов”янське місто, Коломия ббула передусім оборонним місцем, а його передмістя майже не різ- нилося від села”. Будівлі такого передмістя були дерев”яними, збудованими в зруб, зложеними “ у замок” чи “припуском”. Дахи покривали драницями, стіни знадвору залишали переважно небіленими, стояли такі будинки щільно один до одного, пере- важно торщевою стороною до вулиці, були довнипми і вузькими, з малими вікнами Іідещо розвиненими ганками.

На основі люстраційних актів 1517, 1556, 1616,1627 рр. Можна стверджувати що в центрі передмістя був замок, обнесений дерев”яною стіною і валом. У люст- раційному акті 1517 пише, що коломийські містяни відмовилися, покликаючись на свої привілегіі, направляти замковий вал. Польський історик М.Балінський стверджуе, також, покликаючись на польське джерело, що 1411 польський король Владислав віддав коломийський замок в заставу волоському воеводі Олександрові.

час спорудження замку, його архітектурні форми не розглянуто в жодному із відо- мих нам джерел. Однак знаемо, що 1427 , коли в Коломиі старостила родина Бучацьких, замок укріплено та реставровано. З люстраційного акта 1616 довідуемо- ся, що містився він спочатку на тому місці, де пізніше, за рішенням комісіі було від- ведено місце для синагоги. “Люстраційна комісія,- говорилось в документіб- наказала збудувати еврейську синагогу та виділити місце для еврейського цвинтаря там, де колись містилося старе дворище”, тобто замок.

З прийняттям Коломиею магдебурського права /1405/ згадана модель міста почала поступово еволюціонувати в напрямку міст Західноі Европи. На розвиток Ко- ломиі її архітектуру прийняття німецького права мало неабиякий вплив. Разом з ні- мецьким правом, котре під кінець 14 ст. “…мали вже всі головніші міста Галичини, цілий ряд другорядних міських осад і чимало сіл”, починають в околицях міста творитися численні німецькі та еврейські колонії, що несли з собою певний елемент культурного впливу, особливо в забудові та розвиткові міст. Не минув такий вплмв і Коломию.

У кінці 14 і впродовж 15 ст. Коломия, незважаючи на тяжкі соціально-побутові умови, пов”язані з колонізаційною політикою шляхти та боротьбою з татарами, за свідченням джерел, значно розбудувалася. Укріплено замок, зведено новий доміні- канський монастирь, що в часи неспокою міг успішно замінити оборонну споруду зведено чимало громадських споруд , серед котрих шпихліри, млини, пекарні, корчми, солеварні тощо. Люстраційний акт 1565 подае відомості про деякі ву- лиці Коломиі / Лельову, Снятинську, Зарінок /, вказуе на існування двох млинів, до котрих підведено воду з Прута.

З 13 ст. почався місійний рух домініканців на схід, особливо в Галичину, східна політика Лешка Білого сприяла цьому чернечому угрупуванню заснувати свій монастир і на землях Руси. 1231 Папа звернувся зі спеціальним листом “… в справах початку місііі домініканціі на Русь” , 1238 в Галичині вже засновано їх пер- ший монастир, А 1246 подібний монастир засновано в Коломиі. Разом з цим, прийшла в Галичину нова течія в архітектурі – готика. З польських джерел довідуемося, що цей монастир проіснував до початку 15 ст. а 1413 король Владис- лав Ягайлончик заклав заміст старого, навий домініканський монастир. З рисунку ваконаного за польською мініатюрою, довідеемося, що то була велика як для Коломиї споруда, Зовнішні форми споруди було укладено надмірною архітектур- ною пластикою, витриманою в псевдоготичному стилі. Згадуеться цей монастир І в люстраційному акті 1616 де вказано на його місцезнаходження – північно-за- хідна частина міста, біля Пруту. “ В 1589 р. – згадуеться в люстраційному акті 1616,- на Коломию напали турки і татари, мешканців вирізали, а забудування разом з гарнм монастирем домініканців, що знаходився над самим Прутом, спалено…” Саме в ці часи споруджено в Коломиі Спаську церкву. Згідно з джерелами сталося це 1587. За композиційними ознаками, вона належить до хрещатих у плані, утворених перетином прямокутників. Міркувати про первісний стан споруди не важко, бо за свою історію не зазнала істотних змін. За свідченням Ю. Целевича, пережила вона дві реставраціі – 1648, 1767, 1845 церкву було перебудовано. Під час перебудови дещо змінився її зовнішній вид : видовжено бокові рамена, змен- шено купол, а в інтер”ері – перенесено вівтар у північне крило. Е відомості, що починаючи з 1610, поруч з церквою почали засновувати монастир, приналежнипй до Скиту Манявського: “… коло половини 12 ст. пішли по волі своіх основателів взавідетельство Скиту іще два інші на Покуттю ново заложені монастирі, в Товма- чику та Коломиі…” А під роком 1767 намісник Скитський Донат Миляновський в своій маніфестаціі зазначив, що на реставрацію монастиря “…дав коломийський староста Станіслав Потоцький много груптів, полів, лісів і сіножатей…” Монастир був дерев”яним , стояв коло церкви Спаса, Поруч Спаської церкви 1587 збудовано дзвіницю . Двоярусна споруда, нажня частина якоі виконана в зруб, а верхня – каркасна. Квадратовий зруб закінчуеться на рівні широкого піддашшя, а верхня, каркасна частина представляе ярус голосни- ків.

З 17 ст. починаеться новий період в історіі будівництва Коломиї : з 1616 міс- то будували на новому місці. Люстраційна комісія, що перебувала тоді в Коломиї, надала ій право будуватися на північних окраінах коломийських земель. Цей крок королівської адміністраціі було викликано не стільки знищенням міста татарами, по- жежами та водами Пруту, скільки швидким розвитком міст у Галичині, пожвавленням торговельних відносин із Західною Европою і значними впливами західноевропейської будівельної культури. З цього часу розпочалось більш-менш продумане будівництво Коломиї. Ця ж люстраційна комісія зазначала, що зобов”язуе війта Корицінського стежити за порядком в розбудові міста:війта також зобов”язано забезпечити спорудження нового замку, оборонних споруд, валів та воріт. Новий замок, зовнішній вид котрого наведено в нарисі про Коломию М.Сівака, являв собою масивну дерев”яну споруду, обнесену високими валами, на кутах котрих спо- руджено дві вежі. В люстраційномі акті 1627 зазначаеться, що в Коломиї “… побу- довано новий замок, обнесений з трьох сторін валами з парканами, а з четвертого боку споруджено вал з частоколом, дві вежі і три брами”. Цей замок і став композиційним центром Коломиї, від нього тяглися головні вулиці, ринкова площа.

У цей же час споруджено навий монастир домініканів. Зведено його на тому місці, де пізніше, в 1875 розпочали будувати ратушу і магістрат. Коломийська газета “Рус- ская Рада” повідомляла, що “… при копанню фундаментів під ратушу в Коломиї відкрито довгі і широкі кам”яні фундаменти… На тому місці стояв латинський кяштор домініканців”. Залишки фундаментів дозволяють припустити, що монастир не був дерев”яним, а вміщений в дослідженні М.Сівака “ Місто на Покутті” рисунок репродукований з польського джерела, засвідчуе, що стіни монастиря зведено із ви- користанням фахверка. На фасадах кляштору виразно прочитуеться решітка цього відомого на Заході способу укладення стін. Е свідчення, що з кінця 17 ст. дерев”яне будівництво Коломиі було витіснено цегляним. Причиною цього стало насамперед виснаження навколишніх лісів, що іх безжально вирубували на потребу різноманіт- них промислів. Щоправда, в цьому відіграло значну роль і те, що в містах Польщі розпочали зводити капітальніші будівлі, а Коломия з іі розвиненими промислами І ічисленними німецькими та еврейськими колоністами була одним з перспективних міст Корони. Саме в цей час евреї забудували навколоринкову площу, зводили нову синагогу, а в північно-західній околиці міста німецькі колоністи споруджували житлові будинки, школи та німецький костел.

Різноманітні зміни в будівництві Коломиї розпочалися з входом після розпо- ділу Польщі 1772 Галичини до складу Австріі. Можна навідь стверджувати, що з цього часу в Коломиі починае розвиватись архітектура масова, котру творили буді- вельники-ремісники, дотримуючись народних традицій, а архітектура офіційна, яку формували певні ідеологічні завдання, що ставилися перед архітекторами-фахівцями замовниками такоі архітектури були влада, церква та, звісно, багата шляхта разом з молодою буржуазіею.